Усе своє життя жила надією, що ось відпрацюю чесно у колгоспі, зароблю свою пенсію, а на старості буду насолоджуватися життям – щось на городі догляну та вирощу, відпочину, почитаю улюблену пресу. А що ж вийшло насправді? Он в Америці президенту Дональду Трампу 74 роки – а він, як огірок зелений, – у розквіті сил ще й збирається на наступний термін йти на вибори. А мені лише 72, а ходжу із двома ціпками. Невже таким бачила своє життя на 29-му році незалежної України? Пам’ятаю, як запряжемося з раннього ранку у роботу на фермі і так до пізньої ніченьки. Навіть відпочити як слід не могла. Бо треба було працювати і працювати. Ніякої роботи ніколи не цуралася.

А тепер про наболіле. Завжди з нетерпінням чекаю у гості свою вірну подругу – газету «Сільські новини». Коли листоношею була Марина Лисенко, проблем не було – тільки отримаю газету, привітаюся. А потім, не поспішаючи, читаю про наше життя, сільські проблеми, пенсійне забезпечення, поради по саду і городу, юридичні консультації, анекдоти. Розгадую кросворди. Ще й своїм сусідам даю почитати газету.

У травні цього року нашу вулицю Мостового стала обслуговувати інша листоноша, якась Галя. І на цьому моє спілкування із зовнішнім світом закінчилося. У червні набралася сміливості і зателефонувала  завідувачці пошти Антоніні Григорівні, аби дізнатися, чому немає «Сільських новин». І почула таке: «Чому нема? Усі ваші газети лежать на пошті. Прийдіть – заберіть, бо нова листоноша не хоче їх носити…». 

І це при тому, що мешкаю я не в якомусь віддаленому селі, а у райцентрі Царичанка! І від центру до мене трохи більше кілометра.

Коли завітала соціальна працівниця, довелося попрохати її, аби вона забрала газету із поштового відділення. Тепер я багата людина – у мене 5 номерів «Сільських новин». Завтра продовжу передплату на друге півріччя. Не знаю лише, як змусити свою нову листоношу виконувати свої обов’язки – приносити мені щотижня газету «Сільські новини». Може, ви знаєте, як це зробити? Невже ми, старі люди, нікому не потрібні? Так боляче це усвідомлювати… А старість, вона така, що на кожного чекає. Її поважати треба.