29.01.2020
У цьому році мені виповнилося 60. Ніби ювілей. Ніби вже поважний вік. Але у душі я лишилася такою ж, як і багато років тому – мрійливою і закоханою. У мене двоє донечок та чоловік, з яким ми живемо душа в душу ось вже 40 років. Моїй матусі вже за 80. Вона – моя порадниця і надійна опора, живе разом з нами. Довгими зимовими вечорами часто ведемо з нею розмови про нашу Україну, наше село, нашу талановиту молодь. Я бачу, з яким бажанням діти навчаються у школі, стараються вступити до вищих навчальних закладів. Інша проблема сучасного життя: дипломований спеціаліст не може отримати роботу за фахом і змушений працювати де завгодно, аби гроші платили. Хіба це правильно? Хіба про це ми, батьки, мріяли?
І останнє. До недавнього часу я передплачувала кілька газет. З цього року читаю лише «Сільські новини», з якими познайомилася ще 20 років тому. Для мене ваша газета стала і другом, і порадником. За що безмежно вам вдячна. Добре, аби і надалі не забували простих людей, які все життя працювали і мріяли про те, що на пенсії будуть відпочивати і насолоджуватися життям. А що маємо? Мізерні пенсії та величезні тарифи на газ.
Мене, колишнього зоотехніка, дивують пояснення високопосадовців з приводу своїх величезних зарплат, які сягають 50, 100, 200, 300, 500 тисяч гривень. Мовляв, така фінансова мотивація дозволяє державним службовцям не роздеребанювати бюджетні кошти і не долучатися до корупційних схем. Шановне панство! Тоді дайте і мені, людині, яка тридцять років працювала у тваринництві і має вищу освіту, хоча б 20 тисяч пенсії. Аби я не нервувала і не їздила щодня на ринок продавати домашнє молоко.
Надія ШЕВЧЕНКО, Павлоградський район, Дніпропетровська область.
Залишить свій відгук