Поточний № 46 (1284)

23.11.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

День хрещення Київської Русі - України


25.07.2013

28 липня - день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, онука великої княгині Ольги, відомого також як Володимир Червоне Сонечко. Ця пам’ятна дата відзначається здавна - перше широке народне святкування Дня хрещення Русі пройшло 1888 року (ідея святкування належала київському митрополиту Платону). Датою ж хрещення Київської Русі, яке провів князь Володимир, вважається 988 рік. Літопис описує цю подію так: “...Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: “Якщо не з’явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде...”. А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду... а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається”.

ПРОТЕ, як підкреслюють історики і церковні діячі, християнство на Київській Русі почало пускати коріння значно раніше. Наприклад, український учений, митрополит (від 1944-го), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець Іван Іванович Огієнко (церковне ім'я: Іларіон (1882 -1972) у статті «Початки християнства серед українського народу» зазначав, що християнство почало з'являтися в нас ще з найдавнішого часу, «десь з І віку по Христі». Уперше благу вість на береги Дніпра приніс апостол Андрій, якому випав жереб проповідувати в Скіфській землі. У літописах повідомляється, що він приплив до київських круч і мовив до учнів: «На сих горах возсіяє благодать Божа». Потім апостол зійшов на гори, благословив їх і поставив хреста.
А ось перша спроба впровадження заходами князівської влади християнства на теренах Руської держави в більшості праць на цю тему пов’язується з княжінням братів Аскольда і Діра. При цьому стверджується, що «перше» (Аскольдове) хрещення Русі відбулося у 860-х роках. Як один з доказів наводиться витяг з «Окружного послання східним митрополитам», у якому сучасник Аскольда константинопольський патріарх Фотій писав, що руси «змінили безбожну (тобто язичницьку) віру... на чисте християнське вчення... і у них з’явилася така спрага віри та ревність, що вони прийняли пастиря... і виконують християнські обряди».
Однак тоді не було об’єктивних передумов для загальної християнізації - більшість через необізнаність вороже ставилася до цієї віри, дотримуючись язичництва. 882 року за допомогою новгородського князя Олега князя Аскольда і його брата Діра було вбито, а всі плоди хрещення знищено. Дехто із дослідників називає внутрішнім чи таємним християнином князя Ігоря. А як свідчить «Повість минулих літ», княгиня Ольга була християнкою – вона їздила до Візантії насамперед для того, щоб прилучитися там до християнської церкви. Прийнявши християнство, мудра княгиня почала поширювати вчення Ісуса Христа на рідній землі, готуючи людей до майбутнього охрещення Київської держави. Та втілити мрію і їй не вдалося через жорсткий опір антихристиянських сил, які погрожували знищити всіх, хто проповідує нову віру. І знищували. Незадовго до офіційного хрещення Русі поклали життя мученики за нову віру – двоє варяг Федір та Іван, убиті юрбою язичників у 983 році. Тож, зважаючи на це, і князь Володимир не міг мати певності у тому, що його не спіткає доля Аскольда чи варяг Федора та Івана. І все ж він, сам прийнявши нову віру, вирішив оголосити християнство державною релігією. За перші три роки віра Христова була поширена по всьому «великому шляху з варяг до греків» і набагато далі: на верхню Волгу і до Суздаля. На цьому шляху то там, то там виникали спалахи опору прихильників язичницького вірування - народові нелегко було відступитися від надбань багатовікової духовної культури своїх пращурів. Так, мешканці Новгорода зі зброєю в руках виступили проти примусової християнізації; придушити їх супротив вдалося за допомогою київських дружинників. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції на Ростовській землі та у Києві.
Історики звертають увагу і на те, що до Христового вчення Володимир звернувся після кількох невдалих спроб реформувати місцеву слов’янську релігію – язичництво, яке й сам сповідував до охрещення. Його вибір нової віри по-різному пояснюють, у тому числі тим, що з дитинства майбутнього князя прилучала до християнства його бабця – княгиня Ольга, яка сама була християнкою, як вже зазначалося; також на нього вплинули його дружини, які були християнками. Подекуди стверджується, що з князем попрацювали мудреці з християнських держав. Також дослідники посилаються на перекази, згідно з якими Володимир несподівано був осліп, а після охрещення прозрів.
Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах згаданий вище Іван Огієнко. «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимирову на цю вищість європейської культури. Володимир бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне - християнство, зміна старої віри на нову, охрещення».
І дійсно таки, стверджують історики, християнство справило потужний вплив і на становлення Давньоруської держави. Саме церква як надрегіональний інститут підтримувала населення різних земель Русі, виховувала усвідомлення спільної релігійної приналежності та політичного підданства, а отже, під час роздрібленості руських князівств виступала головним фактором консолідації. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління, стала головним поширювачем писемної культури. За літопиcoм, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». У Києві та інших містах почали влаштовувати школи і книгописні майстерні. Християнізація вплинула на розвиток будівництва, архітектури, малярства. Почалося будівництво православних храмів. З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв'язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами і в першу чергу з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і на культурних відносинах.
Тож цілком слушні прогнози, що свято хрещення Київської Русі може в майбутньому стати одним із головних всенародних свят.
А, за словами Президента України Віктора Януковича: «Відзначати 1025-літній ювілей запровадження християнства як державної релігії України - Русі мусимо не лише як свято християн, але і як свято торжества Української державності, її європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства».
...Згідно з «Повістю минулих літ», 988 року київський князь Володимир Святославович під час Хрещення народу промовив таку молитву: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, Господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. А мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його». Згадуючи той вікопомний день, повторімо й ми цю молитву, адже на сьогодні далеко не кожен з нас утвердився у вірі правдивій і незмінній.

Людмила ШЕРШЕЛЬ (УКРІНФОРМ).