Поточний № 20 (1258)

24.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

«День панський, день людський…»


26.05.2011

«Проща до Тараса» у Каневі минулих вихідних, за образним висловлюванням Оксани Забужко, виявилася «двосерійною»

Кульмінацією анонсованої всеукраїнськими ЗМІ акції «Проща до Тараса» стали, ясна річ, дводенні заходи у Каневі. До міста над Дніпром люд діставався з усіх регіонів України. Хто автостопом, хто – потягами до станції Миронівка. Від вокзалу до автостанції – «ногою подати», хвилин п‘ять пішки, і прибульці квапилися, гадаючи, що на 21-22 травня турботлива влада підготувала додаткові рейси до Канева. Дзуськи: зранку двері автовокзалу взагалі виявилися на замку, відтак гості Шевченкового краю змушені були терпіти ранкові дрижаки аж до 6.10, коли відправлявся перший автобус до Канева (не розгортати ж було намети на годину-другу!). Зігрівало спілкування з однодумцями – Віталієм з Дрогобича і Ганною з Дніпродзержинська, Миколою Болілим з Дніпропетровська і львів‘янином Тарасом Гіраком… Потішив змерзлих білобородий дідок, презентуючи себе як «родом я ще звідти» і шукаючи потутників-родичів з прізвищем Качан…

ТА НАЙДУЖЧЕ усіх нас невдовзі «зігрів» російськомовний водій маршрутки, кого, судячи з усього, пасажири у вишиванках дратували. З ними представник «ущємльонних» не панькався – навіть грубіянив, безцеремонно збираючи гроші. Коли ж у якомусь селі дідок, протиснувшись до салону, сказав, що за нього заплатить донька, яка чекає у Каневі, водій закричав: «Ти бабки платі, ілі злазь!». Не додав скнарі альтруїзму й осуд салону. Автобус стояв, дідок був у розпачі, бо ж перевізник усе гнав його у три шиї. Вгамувався по тому, як я заплатив за пенсіонера «ультимативну» десятку. Лише тоді маршрутка рушила далі (біля водія знову захилиталася приліплена до лобового скла стрічка «Янукович – наш Президент!»). Не вибачився симпатик «біло-голубих» й тоді, як побачив, що у Каневі донька старенького таки зустріла і передала до салону десятку, без якої перевізник-«москаль» навряд чи збанкрутував би…  
Цей епізод – до того, що і в дні відзначення 150-річчя перепоховання Кобзаря (і навіть на його батьківщині!) можна було побачити, на жаль, дві України. Хтось за власний кошт добирався до Чернечої гори, хтось цинічно бізнесував на патріотизмі українців. Аби «транспортну тему» закрити, висловлю жаль щодо розбитих доріг (як не згадати про майданчик для гелікоптера Януковича, облаштування якого неподалік, у селі Пекарі, обійшлося казні у два з лишком мільйони гривень), зауважу також, що для «маленьких українців» того дня не було ані додаткових рейсів, ані покажчиків, як і куди добиратися. А з пів на шосту годину вечора до станції Миронівка можна було дістатися лише приватним таксі, власники яких вимагали за менш як півсотні кілометрів півтори-дві сотні. Одна дяка – що не «зеленими»!
В ігноруванні владою суботніх заходів я упевнився, поспілкувавшись, ще до восьмої ранку, з головою Канівської райдержадміністрації Олексієм Гикою і першим заступником мера Михайлом Кулєшовим. Керівник району від проблем музеїв дистанціювався – це, мовляв, не наша «парафія». Дороги? Так ними ж років двадцять на Черкащині ніхто не переймався. Що, мовляв, зробиш, якщо учасники «Прощі до Тараса» ноги й позбивають: «Де змогли – землі підвезли, зелених насаджень досадили… І в Моринці можна дістатися, маршрутки ж таки ходять». Віце-мер акцентував, що місто – як ніколи чисте і готове до прийому гостей (мав на увазі, ясна річ, керівників держави, а не «Прощу до Тараса» справжніх шанувальників Кобзаря). Чомусь не згадав пан Кулєшов чи не єдине, чим міг похвалитися, - перейменування майдану Ленінського комсомолу на майдан Тараса Шевченка: відповідне рішення сесія міськради ухвалила 28 квітня.
Незвично рано мої співрозмовники у робочих кабінетах з‘явилися тільки тому, що 21 травня у Каневі був ще й День Європи; ніхто з них навіть не збирався на панахиду в Успенському соборі, котра була запланована на десяту годину ранку. Дали мені план заходів з нагоди 150-річчя перепоховання, а в ньому – лише один день, 22 травня: сьогоднішні намітки, мовляв, не для нас. Очевидно, за вказівкою влади столичної місцева в останній момент відсторонилася від заходів, узгоджених з нею рухом добровольців «Простір свободи».
Розпитавши дорогу, автор цих рядків з кількома учасниками прощі таки попішкував до собору. Вулицею Леніна, до речі! Інший «сюрприз» виявився куди приголомшливішим: панахида буде лише завтра, як прибудуть високі гості з Києва! Усе стало зрозуміло, як ми уточнили, що Успенський собор – «вєдєніє» Московського патріархату. «Пархату», - зіронізував козак Роман, який разом із Іваном Забабахою, Павлом Реутом та іншими побратимами супроводжував терновий вінок з Києва до Канева.
Прибуття 20 травня козацької чайки «SPAS» під проводом 43-річного капітана Мирона Гуменецького, до речі, влада де-факто також утаємничила від людей. «А було так вражаюче, - розповіла мені канівчанка, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ганна Сухобрус. – Ми саме їхали усією сім‘єю на риболовлю, а тут – чайка причалює! Зупинилися і стали свідками, як козаки святкували своє прибуття пострілом з гармати».
Біля собору прикро було спостерігати, як міська «комунбригада» квапливо шліфувала східці до прибуття гостей завтрашніх, а ті, хто доправив терновий вінок від київського храму Різдва Христа Спасителя, під сонцем, що припікало дедалі дужче, марно очікували панахиди. Хтось із козаків смалив люльку, хтось відганяв промосковського попика, що буквально вимагав пожертв на церкву. Віталій Дарибога втомлено посміхався, награючи на мандоліні мелодії з Шевченкіани… Доки один з координаторів акції, учасник гурту «Сад» Стас Ільїн дав старт ході на останньому відтинку «Прощі до Тараса».
П‘ять з лишком кілометрів від собору до Тарасової гори наша процесія з терновим вінком, іконою й автопортретом Кобзаря долала з перепочинком – так було спекотно! Козаки курили люльки, Дарибога знову грав на мандоліні, Ільїн розповідав мені, чому їхній «Сад» опинився у Запоріжжі, а не в Каневі: 22 травня буде, мовляв, піар політиків, а не вшановування Кобзаря…
Об 11.00 підійшли до Шевченкової алеї скульптур, об 11.15 біля пам‘ятника Івану Підкові отець Юрій (УГКЦ) помолився за гетьманів-канівців, що загинули, – і невдовзі терновий вінок був біля підніжжя Чернечої гори. Тут я сподівався придбати на ринку друкованої і сувенірної продукції щось з новинок, але бажана і єдина книжечка («Тарасова гора») була датована 1988 роком!
…Біля підніжжя до нас приєдналося кількасот мешканців наметового містечка і прибульців автобусами, й опівдні ми вже були на власне горі, біля пам‘ятника Кобзареві. До його ніг і ліг терновий вінок – символ складної долі поета і всенародної пошани до нього. Однією з перших живі квіти поклала група народних депутатів, у тому числі В‘ячеслав Кириленко з донькою Софією: «Патріоти вшановують Тараса Шевченка упродовж усього року, - сказав мені парламентарій, коментуючи мої сумніви у щирості влади. – Усі дні є днями вшанування, з моменту панахиди у Києві, на Подолі, під проводом патріарха Філарета. Певен, що влада все одно, навіть якщо вона цього не хоче, вшанує Великого Кобзаря! Інакше вона тоді взагалі не влада».
Відійшов Кириленко з колегами – «Свобода», попри запевнення організаторів акції не піарити партії і рухи, таки розгорнула свої знамена. Тарас Пушкар та інші українці у вишиванках, читці віршів Кобзаря, долучилися до перформенсу «Живе слово». Учасниця ж гурту «Співочі голоси» Галина Потапенко тим часом аж розціловувала козаків за те, що вони доправили терновий вінок з берегів Неви…
Чайка «Спас», до речі, відпочивала неподалік причалу, у залі якого відбулася двогодинна публічна лекція завше сексуальної інтелектуалки Оксани Забужко «Мій Шевченко. Конспект книги, яка ніколи не буде написана». Переповнена зала шалено аплодувала двічі: спершу – як письменниця дала оцінку ставленню влади до відзначення 150-річчя перепоховання Кобзаря Каневі («Добридень! Дякую, що ви прийшли саме сьогодні. Я так розумію, що завтра – офіційні торжества, ПАНСЬКИЙ день для вшанування Шевченка, а сьогодні – ЛЮДСЬКИЙ!..»), а потім – як хтось із присутніх попросив, аби вона не так категорично відмовлялася від місії все ж таки написати біографію Тараса Шевченка!
***
22 травня на «панський день» вшанування Кобзаря прибули глава уряду Микола Азаров і Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Якось дико сприймається недільне дійство: у Києві панахиду справляв, як і годиться глава УПЦ КП, у Каневі «балом правив» патріархат московський; 21 травня люди вільно підходили і клали квіти до ніг Кобзареві, а 22-го – лише по тому, як ретирувалася делегація офіційна. Під вигуки «Ганьба!», Геть московського попа!» їхні керівники й виступали. В Азарова хтось з юрби запитав, чи не йде він у відставку? Доречний закид – на відміну від «спічу» Ганни Герман, яка, захищаючи Литвина з Азаровим, закинула представникам опозиційних сил, що Шевченка ви, мовляв, не можете приватизувати! Та ж саме так і вийшло у неділю, лише «прихватизатором» (і в цьому) виступили можновладці!
«Панського дня» вшанував Кобзаря і Віктор Ющенко. Коли екс-глава держави з однопартійцями і родиною клав квіти, падав дощ…

Тарас-Андрій БАГНЮК, учасник «Прощі до Тараса».
Світлини автора:  мить до пішої ходи.
В. Кириленко - А. Багнюку: «Патріоти вшановують Тараса Шевченка упродовж усього року...