У 1999-му році на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури було прийняте рішення заснувати 21 лютого Міжнародний день рідної мови. Це всесвітнє свято покликано сприяти збереженню багатомовного розмаїття, оскільки за період життя останніх трьох поколінь людей із 6000 існуючих в світі мов вже зникли більше 200, 528 знаходяться в критичному стані, 502 мовам загрожує серйозна небезпека, 651 мова знаходиться під загрозою і 607 - в стані нестабільності.
Що ж Європа знову веде перед і наголошує на необхідності збереження унікального витвору – національної мови як джерела духу і криниці пізнання нашої тисячолітньої історії.
В Україні проблема функціонування української мови болить українцям у східних зрусифікованих областях. За висловом сучасного українського поета Івана Малковича, українська мова досі у стані Попелюшки у власному домі. Є відверте нехтування цим народним скарбом серед чиновників. І це не може не викликати обурення з боку національно свідомих громадян, бо мова – це берегиня нашого народу. Без неї ми б не створили держави, яку сьогодні маємо. Тож шануймо і бережімо нашу солов’їну. У ній - безсмертя нашого народу.

Великою любов’ю до рідної мови і щирим уболіванням про її долю пройнятий вірш нашої дописувачки Любов Ярмолюк-Кравець із славнозвісної мальовничої Петриківки, що на Дніпропетровщині.

Ода мові
Українська наша мова,
Як дівчина гонорова:
Сто відтінків вона має,
То сміється, то ридає…
А вже гарна, милозвучна,
Рясна, щира, дзвінка, влучна!
Цей вагомий слів запас
Предки зберегли для нас.
Нам би його не згубити,
Примножити, відродити,
Адже в слові нашім - правда.
Що залишим дітям завтра?
Суржик, лайку, лихослів’я,
Чи легенди та прислів’я?
Мову рідну люблю й знаю,
Цим пишатись щиро маю.
Бо я зроду - українка,
Люблю квіти, сміюсь дзвінко,
Українською співаю,
Стверджую і прославляю:
Мова наша – не пропаща,
В світі цілому - найкраща!
Ні англійська, ні російська,
Наша рідна – українська!