Український День родини відносно молоде свято і відзначається з 2012 року. Відповідний Указ Президента України “Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят” був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.

ЦЕ, так би мовити, для довідки: що й звідки береться, зокрема, й загальнонаціональні свята. А я сам про День родини дізнався буквально тиждень тому, і чи не вперше встановлення офіційного дня, коли належиться радіти з того чи іншого державно визначеного приводу, не викликало у мене звичного роздратування. Бо ж дуже часто усі ці Дні - рефрижираторника, водолаза та залізничника - просто привід для представників фаху привітати самих себе й перехилити чарчину-другу й не більше. Тож переконаний, що до питання встановлення загальнонаціональних дат варто підходити виваженіше і спокійніше, а не звично мавпувати інші країни, котрі святкують те чи інше зі своїх власних міркувань та бачень. Бо навіть, коли це робиться від імені ООН та її дочірніх підрозділів, не варто поспішати «брати під козирьок». Та це так, до слова.
Повертаючись до 8 липня і Дня родини, я сповнююсь вірою, що сім'я - така суспільна інституція, котра варта не тільки одного святкового дня на рік, а цілих декад, або й місячників для неї не шкода, бо то - наше все, це - просто життя! А хто проти нормального життя впродовж цілого року? Хто не згодний берегти сім'ю і плекати її повсякчасно? Відповідь риторична, бо ми ж усі родом з дитинства, а дружна родина - то запорука щасливого дитинства, радісної молодості та спокійної зрілості. Власне, людство збереглося й розквітло не завдяки науковим відкриттям та суспільному розподілу праці, насамперед, не через еволюційне вдосконалення Homo sapiens (хомо сапієнс), що також важливо, а завдяки родині, що твориться впродовж сторіч жінкою і чоловіком на грунті надтвердому й найніжнішому - на коханні. Давайте пригадаємо слова незабутнього Олеся Терентійовича Гончара «Усе проростає з любові!», усе, а найперше родина - клітинка тіла народного, яка є й будівничим його матеріалом, і джерелом енергії загального поступу, і прихистком зболілої душі кожного.
Радісно мені на душі ще й з того, що нині родинні цінності, вартісність сімейної спільноти не компрометуються комуністичними дурницями: «син за отца нє отвєчаєт», «одной крові, да нє одного класса» тощо. І Павлик Морозов тепер - не герой і приклад для наслідування, а нещасний маленький хлопчик, що став жертвою потворних соціальних експериментів на одній шостій суходолу.
Завершити невеличкий роздум з приводу мені здалося цілком доречним наступною цитатою з тлумачного словника: «Родина являє собою організовану соціальну групу, а її представники пов'язані між собою не тільки спільністю побуту, але і взаємною моральною відповідальністю, а також соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства у духовному і фізичному самовідтворенні».
Сухувато скажете? Але ж правильно. Принаймні мені подобається!

Ярослав ШЛАПАК (УКРІНФОРМ).