В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом, а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая - і кожну супроводить давня легенда.

Цього дня варили пиво. «Вітали сніжну зиму» - на санях тричі об’їжджали довкола села. А для дітей пекли особливе печиво - миколайчики. Це було своєрідне «розполовинення посту», після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи. 
Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться. Часто його супроводжують світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й бісики, котрі переконують Святого, що українські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й думають, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не вийде! Миколай усе знає, та й ангелята добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від Святого. Й лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року. Отож, вітаймо Святого Чудотворця, що прийде до нашого краю!

Зоя ЖУК, видавництво «Свічадо».