Поточний № 8 (1435)

04.10.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Дев‘яносто днів спецвідрядження


28.04.2011

Того дня, 28 квітня, Олега Чепуля викликали до райвійськкомату, де повідомили, що він терміново відбуває у спецвідрядження. Буде воно тривалим і досить непростим. Доведеться працювати в екстремальній ситуації.
До труднощів, неординарності Олегу Олександровичу не звикати. На той час за його плечима була сувора школа солдатського гарту, навчання у Київському медучилищі, Дніпропетровському медінституті, робота в Криничанській центральній райлікарні заступником головлікаря, хірургом. Його золоті руки, світлий розум, висока професійна підготовка врятували сотні людських життів. Багато криничанців, яких він прооперував, з вдячністю згадують про нього і зараз. У яке б становище не потрапляв, навіть надзвичайне, завжди знаходив вихід.

ПО ДОРОЗІ в Чорнобиль пригадав наш герой драматичний випадок, жертвою якого він міг стати. Тоді він служив в армії, у Челябінську, два з половиною роки. Вирішив здавати документи до вузу. Командування частини пішло йому назустріч, відпустило раніше на кілька місяців, щоб він влітку склав екзамени. На аеродромі з другом зайшли до кав‘ярні. Наче й недовго затрималися там, як по гучномовцю оголосили, що їхній літак відлітає. Хутко кинулися до місця посадки, та було запізно. Лайнер вже почав злітати. І раптом задимів один двигун, потім другий. Пролунав сильний вибух, і від літака не залишилося нічого. Хлопці були шоковані. Адже і вони могли опинитися у тому пеклі й загинути. «У сорочці ви, синки, народилися», - сказала зі сльозами на очах касирка. Вона зв‘язалась із залізничною станцією, допомогла придбати квитки на поїзд. Через дві доби юнаки добрались до Дніпропетровська. «Надійний у мене ангел-охоронець, - подумав про себе Чепуль. – Є всі підстави вважати, що й тепер все закінчиться благополучно. Як би там складно і небезпечно не було».
…Десь опівночі посланець Криничанщини у гарячу точку прибув до Білої Церкви. На станції його та інших ліквідаторів зустріли, відвезли до гуртожитку. А на світанку усіх повезли до Чорнобиля. Поселили в селі Оране. Чепуля призначили начмедом хімбатальйону, до складу якого входило 200 чоловік. І почалися напружені будні з дезактивації заражених територій, організації медобслуговування.
- Відразу, - розповідає Олег Олександрович, - встановили армійський порядок і дисципліну. Розбили наметове містечко, довели до кожного, хто чим має конкретно займатися, проінструктували, як діяти у тій чи іншій ситуації. Особливо загострили увагу на тому, що не повинно бути ніякої самодіяльності, лише суворе дотримання правил безпеки. Адже ворог невидимий, підступний – радіація, що проникає всюди. Вона не має запаху, кольору, смаку і дає знати про себе тільки відчутними змінами в організмі та невиліковними хворобами. Нам видали посвідчення на право перебування в 30-кілометровій зоні та безпосередньо на атомній станції, де у приміщенні третього енергоблоку знаходився медпункт. Мені доручили очолити його і всю медслужбу батальйону. Робоча зміна ліквідатора починалася з профілактичного огляду – це дозволяло оперативно виявляти постраждалих та хворих. Разом з колегам ми тримали під простійним контролем рівень опромінення ліквідаторів. Відстежували зміни у крові, спільно з дозиметристами складали норми перебування працівників різних служб у зоні підвищеної радіації, що зберегло здоров‘я та життя багатьом людям. Турбот вистачало, працювали у дві зміни: з 6.00 до 14.00 і з 14.00 до 22.00. Неодноразово бував там, де велися досить відповідальні й небезпечні роботи по знезараженню дахів третього і четвертого енергоблоків. На перший погляд, наче все просто. Всередині будівлі третього боку встановили більше півтора десятка моніторів, а нагорі – камери. Виконавцям чітко визначалось, що конкретно треба прибрати. Вони швидко забиралися на дах, брали кліщами шматок графіту, смоли, руберойду, бетону, пошкоджених і розгерметизованих тепловиділяючих елементів (ТВЕЛІВ), що містили ядерне паливо, і кидали це в контейнер. На все відводилось до 5 хвилин. Адже рівень радіації був таким, що навіть електроніка японських роботів не витримувала і ті вели себе неадекватно, кидалися з дахів униз.
Чого лише не довелося пережити побачити, відчути, через які серйозні випробування на міцність і силу характеру пройти Олегу Чепулю за ті довгих і незабутніх три місяці перебування на Чорнобильській АЕС, де у результаті теплового вибуху реактора четвертого енергоблоку 26 квітня 1986 року в навколишнє середовище було викинуто 500 млн. кюрі радіоактивних речовин і еквівалент потужності вибуху становив 500 атомних бомб, скинутих на Хіросіму. Та Олег Олександрович, як і десятки тисяч інших ліквідаторів, чесно виконав свій громадянський обов‘язок. Так, як цьому його вчили батьки: мати Євдокія Пилипівна і батько, учасник бойових дій Олександр Сергійович (уже покійний) з Чернігівщини. Не міг він зрадити рідних і, зокрема, дружину Тетяну Олександрівну (нині зав. грязеводолікарні ЦРЛ, за фахом теж лікар), дітей, онуків своїх. Хоча, це не секрет, в Чорнобилі разом з героїзмом, мужністю мали місце випадки дезертирства, симуляції, суїциду.
Біль втрат колись загоїть найліпший лікар – час. Однак, аби не сталося нової біди, борони нас, Боже, її забути, допоможи пронести пам‘ять крізь роки. І низько схилимо голови перед тими, хто першим прийняв на себе удар велетенської сили і загинув на посту (оператор Валерій Ходемчук, Володимир Івашенок, які зробили можливе і навіть неможливе для попередження поширення аварії), пожежників караулів Володимира Правика і Віктора Кібенка, які першими прибули по тривозі, кинулися у вируюче полум‘я зі смертельною радіацією і не дали йому на всю силу розгулятися (шестеро з двадцяти невдовзі померли) і ще перед тисячами й тисячами ліквідаторів, яких уже немає серед нас. Віддамо належне і тим людям, хто займався уже, здавалося, буденною роботою по ліквідації аварії, серед яких і капітан медслужби Олег Чепуль, нагороджений держнагородами і грамотами. Вони, без перебільшення, відкрили знову усім нам віконце до сонця. І цілком заслуговують на значно більшу повагу від усіх нас, на турботу й увагу від держави.

Юрій СКРИПКЕВИЧ.
сел. Кринички,
Дніпропетровська область.
На знімку: Олег Чепуль, який повернувшись із Чорнобиля, певний час працював хірургом у Криничанській ЦРЛ, а потім за станом здоров‘я (радіація дала про себе знати, стало тривожити серце, з‘явилися інші недуги) зайняв посаду лікаря ультразвукової діагностики.