Поточний № 27 (1265)

16.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Дикі звірі - окраса живої природи


08.02.2012

В угіддях Дніпропетровщини закінчився полювальний сезон на хутрового звіра. За офіційними даними, протягом листопада, грудня і половини січня було впольовано більше 100 тисяч зайців, 1400 лисиць і 139 вовків (про пернатих мова не йде), хоч це менше попередніх років. Звісно, далеко не всі мисливці могли прилучитися до свого уподобання і здобути трофеї. Всього ж на території області зареєстровано тридцять тисяч мисливців, котрі об’єднані у районні та міські добровільні товариства (УТМТР).

ЗА ЗВІТНИМИ даними голів районних і первинних організацій можна зробити висновок, що в мисливських угіддях помітно зменшилось різної дичини. Тож цілком логічно, що деякі природолюби свідомо пропонують, аби в окремих регіонах (краще по всій території області) на кілька років припинити масове полювання з метою більш активного відтворення звіриного поголів’я. Причому це слід зробити перед тим, як (не виключено) можуть громоголосно вдарити тривожні дзвони на порятунок фауни. До речі, представники старшого покоління добре пам’ятають часи, коли в наших лісах, перелісках і навіть лісосмугах водилися не тільки зайчики, а й дикі кабани, козулі, олені і навіть лосі. Мисливців же на той час було значно менше, а полювати вони могли не тільки один день на тиждень… Тепер же кількість зареєстрованих мисливців значно зросла. До того ж у Законі України про мисливське господарство одним із головних пунктів передбачено не знищення дичини шляхом прямого полювання, а насамперед паралельного відтворення поголів’я за рахунок членських внесків і різних пожертв. Здавалося б, чим більше членів УТМТР, меценатів, тим більше надходжень, які мають іти на те саме відтворення. І поки держава займає нейтральну позицію щодо цієї актуальної проблеми, з кожним роком дичини зменшується. Принагідно варто зазначити, що в багатьох країнах Європи в мисливських (і не тільки) угіддях вільно почуваються і зайці, й козулі, й олені з лосями разом взяті. Так в чому ж причина поступового зникнення різної дичини на теренах нашої країни?
Спочатку кілька прикладів і порівнянь.
За часів Союзу ефективно працювала диктатура закону охорони навколишнього середовища. За вбитих без ліцензії козулю чи кабана можна було потрапити за грати. Причому тодішні єгерські служби були наділені високими повноваженнями. Тепер браконьєри мало зважають на тих самих єгерів, а інколи навіть їх самих залучають до так званого «крутого полювання». Боляче навіть споглядати помережені посіви озимини колесами всюдиходів, з-під фар яких молодчики в нічний час безжально відстрілюють беззахисних зайців, не даючи їм шансу на порятунок. А притягти їх до відповідальності не так-то просто. Викрутяться або заплатять мізерні штрафи. Диких кабанів і козуль теж не оминають. Причому не завжди мають на те ліцензії і єгерський супровід.
Безперечно, великої шкоди дикій фауні завдають і хижаки. В усіх мисливських угіддях багато розвелось лисиць і вовків, на боротьбу з якими колись піднімали не тільки мисливські колективи, а й цілі села. Влаштовувались облави. Тоді за знищених хижаків мисливцям видавали заохочувальні премії. Сьогодні ж така практика «канула в лету». А шкірки лисиць у мисливців-ентузіастів скуповують за безцінь. Щодо вовчих трофеїв, то останнім часом стало модним робити з них чучела для поважних офісів. Такий, бачте, дивний попит на оригінальний бізнес.
Шкодять навколишньому середовищу і землекористувачі різних форм власності: безкарно палять пожнивні рештки, а разом з ними балки і лісосмуги. У полум’ї того бездушшя гине малеча дичини, не кажучи вже про шкоду від забруднення повітря. Окрім того, аграрії стали активніше застосовувати для боротьби зі шкідниками і бур’янами гербіциди й пестициди. Вони хоч і підвищують урожайність, але надмірними дозами паралельно знищують природне багатство рідного краю.
І ще про одне. У п’ятдесяті роки минулого століття в багатьох регіонах були посаджені лісосмуги для боротьби з вітровою ерозією. Безперечно, то був народний подвиг - люди перемогли стихію. Кожен метр тих насаджень був на суворому обліку в місцевих лісництвах. Борони, Боже, зрубати там бодай одну деревину! Лісосмуги вважалися справжнім державним надбанням, зеленим щитом насамперед степової природи. Сьогодні ж в багатьох районах не тільки Придніпров’я лісосмуги випалені кілометрами. Там місцеве населення вільно заготовляє собі паливо на зиму, вирубує дерева на будівництво теплиць тощо. Вирізають навіть не сухостої, а живі акації, ясени, дуби. Для деяких ділків це стало досить прибутковим бізнесом: ріжуть ділове дерево і продають його на меблеві підприємства. А хто захистить ті лісові насадження? Нікому. Державні лісгоспи тепер фактично не мають відношення до лісосмуг, які знаходяться на територіях сільських і селищних рад. А радам ті лісосмуги, як п’яте колесо у возі. Хоча є немало прикладів, що саме сільські ради дають дозвіл на розчистку насаджень, в результаті чого іноді не розчищають кущі, а валять ділове дерево з так званого «дозволу». Можна було б передати насадження (!?) землекористувачам, бо ті самі лісосмуги, розростаючись, щороку відшматовують у них на кожному лані по кілька гектарів орних земель. Про це дебатують чиновники і депутати на різних рівнях, але відповідного рішення щодо впорядкування нагляду за лісосмугами так і немає. Кажуть, під час кризи їм не до таких «дрібниць».
Одне слово, як не крути, а звідусіль відчувається наше споживацьке ставлення як до багатства природи взагалі, так і до її складових - флори і фауни зокрема. У кулуарних бесідах самих мисливців, наприклад, все частіше з’являються пропозиції тимчасового (на кілька років) призупинення полювання на великих територіях для відтворення того самого звіриного поголів’я і не тільки. Один із природолюбів, заступник директора ВАТ АТЗТ «Агро-Союз» Анатолій Романьков, який протягом десяти років разом із такими ж ентузіастами на добровільних засадах випустив з вольєрів у живу природу до п’яти тисяч фазанів, висловився, що настав час створювати не дрібні, а потужні приватні мисливські угіддя, в які мали б бути мільйонні грошові вкладення для відтворення первісної дичини. І він, напевне, має рацію, бо в навколишніх угіддях, куди випускали фазанів, їх, на жаль, лишається небагато. Але ж, можете заперечити, є на території області заповідники, які б мали виконувати оту роль відтворювачів дичини… Є. Але без досконалого й жорсткого законодавчого підґрунтя вони мало ефективні. Тобто, там також «господарюють» безкарні браконьєри.
Своїми думками довелось поділитися і з головою обласного УТМР Василем Тибаном. Він з деякими фактами погодився, адже відродження поголів’я дичини справді не прогресує (варто над цим помізкувати не тільки ентузіастам і природолюбам…), а от щодо створення приватних мисливських угідь висловився категорично проти, бо, за його словами, рядовому мисливцю туди немає дороги – дорого! Та й де в нашому регіоні віднайти такого мецената, який би погодився вкласти в мисливські угіддя мільйони і мільйони не тільки гривень? Хоча в багатьох європейських країнах приватні угіддя діють досить ефективно, приймаючи в себе навіть наших багатеньких мисливців на кабанів, оленів та козуль.
Проте, висловлюючись не лукаво, варто дорікнути, що далеко не всі можливості використовує і власна багатотисячна єгерська та мисливська рать Дніпропетровщини для того самого відтворення поголів’я дичини і більш чіткого контролю за полювальним процесом.

Олександр СВЯТИНА, журналіст.