Вітри змін вже тривалий час гудуть над українським земельним законодавством. Між тим є серйозні побоювання, що Верховна Рада у її нинішньому складі здатна ухвалити такий «Закон про ринок землі», який би захищав права селян. Згадаймо, що ухвалені останнім часом законі викликали чимало нарікань людей, у тому числі навіть «податковий майдан». Народний депутат Юрій Кармазін, який ретельно перевіряє усі законопроекти на відповідність Конституції України, щойно заявив: «Краще б Верховна Рада останній рік взагалі не працювала через низьку якість ухвалених законів».

НАПРИКЛАД, у майбутньому «Законі про ринок землі» запропонована кількість землі в одні руки спочатку дорівнювала 2100 га. Ця латифундистська норма, до речі, була запропонована селянам до обговорення. Потім у парламенті зупинилися на 100 га. А що ж матимуть від цієї величезної площі інші українці? Ситуація мимоволі нагадує події майже 20-літньої давності, які довелося побачити у с. М‘якеньківка Решетилівського району Полтавщини. Це мальовниче полтавське село затишним зеленим острівцем притулилося до дороги, яка веде з Решетилівки на Каленики і Сухорабівку. У недільний осінній день 1992 року до нього завітали голова Полтавського облземвідділу з представниками району. Подія назріла незвичайна - перші м‘якеньківці подали заяви у фермери. Всіх ошелешила новина: в одні руки – 20 гектарів ріллі! Коли на зборах у повнісінькому сільському клубі прозвучали слова про виділення землі, зчинився рейвах. Найдужче обурювалися діди, які добре пам‘ятали доколгоспний розподіл землі на «їдока».
- Їм по 20 гектарів, а нашим дітям що зостанеться? Хіба вони їсти не хочуть? – питання начальнику земвідділу кидали прямо у вічі. Той вкотре намагався втлумачити – мовляв, є такий закон, треба його виконувати. А як ваші діти забажають стати фермерами, отримають і вони.
- Ні, не піде! – кричали розпашілі сиві голови, пригадуючи родинне господарювання. – Раз уже колгоспу настає гаплик, діли землю на всіх!
Збори тривали майже цілий день. В один із найгарячіших моментів голову облземвідділу почали виштовхувати з клубу в плечі… Над розбурханою юрбою ветеран праці закрутив свою патерицю, готовий повчити обласного представника уму-розуму. Гвалт стих лише тоді, коли за тим зачинилися двері. Дісталося і трьом заявникам:
- Вам – по 20 гектарів, а іншим по скільки? – те саме непросте питання адресувалося вже їм.
Новий дивний закон більшості селян був абсолютно не до вподоби. Майбутні фермери намагалися щось роз‘яснити, але нічого не діяло. Врешті-решт емоції вщухли, голову облземвідділу запросили до залу. Загальні колгоспні збори ухвалили надати першим фермерам по 10 гектарів ріллі. А розпаювання землі та самостійного господарювання на ній довелося чекати ще сім років…
Відшуміли ті пристрасті, сьогодні народні обранці готуються дати «добро» продажу українських чорноземів. Цікаво, а що б сказали з приводу стогектарної норми в одні руки м‘якеньківські діди? Чи не засвистіла б знов патериця над головами «реформаторів»? Вочевидь, ота давно погоджена м‘якеньківцями норма у 10 гектарів і має бути максимальною площею в одні руки. Не забуваймо, що найбільший ворог українського села – бідність. Варто сприяти тому, щоб кожен, хто вміє і бажає працювати на землі, мав таку можливість. У тому числі й молоді сім‘ї. У новому законі українські селяни можуть побачити перспективу для себе і майбутніх поколінь. Інакше це буде закон не для них.
Саме про величезні загрози нового земельного закону для селян і йшла мова в Києві на з‘їзді фермерів і приватних землевласників України. Висловлювалися думки про проведення всеукраїнського референдуму щодо нового українського закону. Земельну Конституцію необхідно ухвалювати виважено, враховуючи насамперед інтереси українських селян.

Григорій ДАВИДЕНКО.