Поточний № 48 (1286)

06.12.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

«Дивоцвіт» - свято родинне


27.09.2012

“Небесна канцелярія” таки змилостивилася над учасниками і гостями довгоочікуваного “Петриківського дивоцвіту”, що відбувся на петриківській землі минулої неділі — по обіді визирнуло сонечко. Петриківку годі й пізнати — на огорожі млина з'явилася “Стіна радості», як називає її директор Петриківської дитячої художньої школи Марія Пікуш, або диво-малюнок завдовжки 120 метрів. В урочистій обстановці свята представник Книги рекордів України Євгенія Пінчук зафіксувала найбільшу в державі картину петриківського розпису. Жителів краю разом з керівниками району привітав голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод:
- Цей рекордний малюнок символізує сув’язь між усіма поколіннями, які творили красу. Петриківський розпис житиме вічно, бо таке має тільки український народ.
До численних гостей фестивалю-ярмарку долучилися і представники посольств та консульств 26 країн світу. Їхній приїзд до селища з характерним гиком і свистом супроводжували кінні козаки Протовчанської паланки. В листопаді наступного року ЮНЕСКО розгляне питання про внесення петриківського розпису до списку нематеріальної спадщини людства. Дипломати на власні очі все побачили в районному музеї, Петриківському будинку дитячої творчості і на чималому

фестивальному полі. А до створення «Стіни радості» доклали рук і таланту відомі у краю художники Анатолій Чорнуський, Людмила Горбуля, Ольга Дараган, Зінаїда Кошова, Олеся Статива, Тамара Булгак, Лариса Крупка, Людмила Лук’яненко, Марія Пікуш, Людмила Кравець, Світлана Прянікова, Олена Говоруха, Світлана Лук’яненко.
-Ми зробили всю роботу за три повні дні,- сказала автор проекту Заслужений майстер народної творчості Людмила Горбуля.- Слава Богу, що не дав він дощу. Фарба дуже гарна, грунт і основу готував Микола Дзоз.
Сам Микола Оникійович запевнив, що малюнок протримається 15 років. Два гарних панно з’явилися і на «Білому домі» Петриківки, а біля пам’ятника кошовому Запорізької Січі Петру Калнишевському – прекрасні стели з історії та культури краю. А поруч на шкільному стадіоні зранку вирувало гамірливе ярмаркове дійство. Найрізноманітніші сувеніри та предмети побуту пропонували художники ЦНМ «Петриківка» та майстри-надомники, а далі розташувалися гості з інших країв і павільйони кількох районів Дніпропетровщини. «Дивоцвіт» став справжнім родинним святом, бо його краще відвідувати родинами, з дітьми, онуками. Інакше як розповісти домашнім словами про все, що там бачив? А як передати його неповторний колорит? І народні пісні та музику, що звучали впродовж дня?

Натхненним співом порадували присутніх усі учасники художньої самодіяльності – фольклорний ансамбль БК «Енергетик» з Дніпропетровська, Наталія Данилюк з Васильківщини, колектив з Орджонікідзе і петриківське «Золоте перевесло». А «Мелодії Верхньодніпровщини» - гармоніст Володимир Мороз-Дігтяр і цимбаліст на пляшках Марія Тронь - показували незвичайну майстерність на простих, здавалось б, інструментах. Незабутні «Троїсті музики» в складі десяти ветеранів праці із села Червоне Криворізького району (керівник Надія Заморока) виконували давні українські пісні. А які польки витинали їхні сопілка з баянами, гармошками, барабаном, домброю! А там, де «Томаківська хата на гостей багата, гарна та пригожа, на маківку схожа» чарували проникливим мелодійним співом дівчатка-бандуристки з «Чарівних маківок» Аня Сторчак і Богдана Сачко (на знімку).
- Вони навчаються всього два роки, а вже побували з виступами у Дніпропетровську та Івано-Франківську, - розповіла керівник дуету Галина Король. – В Томаківці діти залюбки вчаться грати на бандурі, та музичній школі потрібні кошти на реставрацію інструментів.

Сподіватимемось, цю проблему томаківців меценати не обійдуть увагою. Дивували «родзинками» й інші райони. У Солонянському Людмила Дверніченко з Калинівки виплела з соломи макет церкви Преображення Господнього, що була в селі Широкому цього ж району і підірвана більшовиками 1937 року. Є й інші незвичайні речі, а поруч онук, восьмикласник Ярослав з власними писанками і ліпленнями. У павільйоні Царичанського району аж сяяли майстерні вишивки Галини Кузнєцової, пасічник-медовар Дмитро Божко пригощав питним медом, а у відомого майстра лозоплетіння Василя Янюка до кінця дня ледь вистачило плетених корзин. А в Софіївському демонстрували своє родинне дерево, вишивки тощо Антоніна та Наталія Звади із села Ордо -Василівки. Вони перші запровадили в місцевій школі петриківський розпис і «Козацьку республіку», шестиріччя якої всі діти й учителі в козацькому вбранні урочисто святкуватимуть перед Покровою 12 жовтня. Зацікавив присутніх довершеними солом’яними брилями та оберегами (від лихого ока) Микола Чирва з Дніпропетровського району. Влітку він отримав звання і срібний знак Заслуженого працівника культури України. А працює майстер разом з дружиною Катериною Іванівною і онуком Іваном.
- У Петриківці є такі жили золоті, які ще треба підіймати й підіймати. Я це добре бачив, бо мені довелося розробляти сценарій першого Петриківського ярмарку 1992 року,- каже Микола Лукич.
У доброму майбутньому «Петриківського дивоцвіту» переконана і заслужений майстер народної творчості Наталія Рибак:
- Це свято інтелектуального плану, місце збору друзів по духу. Дивіться, скільки навіть без ніякої реклами людей прийшли сюди сім’ями! А ще ж не всі майстри прибули, ціла хмара їх не потрапила через незнання конкретної дати проведення. Думаю, незабаром наш фестиваль матиме статус Національного. Всі такі раді, що це свято повернули! Наша Україна дуже багата на всі ремесла, тут заряджаєшся гарною енергією, наче крила виростають.
- Ярмарок перетворився на День сімейного дозвілля, - доповнює колегу-екскурсовода заслужений учитель України Наталія Решетняк. - Усі посміхаються, більшість людей має національне вбрання чи його атрибути, це радує. Гарно прикрасився центр Петриківки, в планах громади ще й мальовничу писанку поставити біля універмагу. А іноземні гості свята уже запросили кількох художників у свої країни попрацювати, щоб українське мистецтво жило і там.
На спільну думку майстрів, ярмаркувалося їм середньо - не дуже добре, але й не дуже погано. Найкраще люди купували те, що дрібніше. Що ж, це зрозуміло, та не будемо про сумне, воно обов’язково мине. «Петриківський дивоцвіт» - гімн українству, яке ще на початку дороги без ярма. З тисячолітніх глибин передається оце мистецтво розпису. Усі майстри з ярмаркового кола – то велети духу, геніальності, краси українського народу, які творять її власними руками. Тут наснажуєшся прекрасним на цілий рік. Саме тут найдужче видно ментальні риси українського люду – залюблене споглядання світу, вміння бачити в ньому прекрасне і відтворювати його і привносити у стосунки між людьми. Тут найдужче розумієш, що не потрібна нам ніяка «десятипроцентна» регіональна мова. А всеє на світі, як сказав поет, тільки пісня українською мовою…

Григорій ДАВИДЕНКО.