Поточний № 28 (1266)

17.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

До землі - добросовісно


07.09.2012

Вже недалека осінь десь готує свої багряні фарби для окраси і нинішнього року, вельми непростого за погодними умовами. Навіть авторитетний Гідрометцентр України зізнається, що багаторічні прогнози погоди, складені в попередні десятиліття, сьогодні не спрацьовують. Вже і нефахівці бачать - клімат Степу і Лісостепу України стає більш континентальним, тобто дещо різкішим у своїх проявах. Втім, найважче за нових умов, поза сумнівом, доводиться аграріям, чиє нелегке ремесло якнайтісніше пов’язане з погодою. Про це й інше наша сьогоднішня розмова з відомим на Верхньодніпровщині і Дніпропетровщині директором пушкарівського СТОВ «Дніпро-Н» Анатолієм Куксою.

- Анатолію Івановичу, яким саме цей хліборобський рік видався для вашого господарства?
- Він показав аграріям, що до землі треба ставитися добросовісно. Є наука вирощування хліба, називається вона «агротехніка». Лише той, хто поважає сівозміну, дружить з наукою, дотримується норм висіву якісного насіння і дбає про добрива, може розраховувати на адекватну віддачу землі–годувальниці. Цей надзвичайно спекотний рік зайвий раз нагадав давню хліборобську мудрість – парові землі завжди віддячують за відпочинок. У нашому господарстві з 2680 гектарів було 186 гектарів чорного пару, на яких під 30 центнерів озимої пшениці вийшло. А 141 гектар непарової пшениці і 100 озимого ячменю загинули повністю. Загалом озима пшениця дала по 25,7 ц/га, ячмінь 17 та овес 15 ц/га. Давно дотримуємося правила – без добрив не сій. Діє схема: посів – підживлення – гербіциди страхові. На пари ми ввели перехідні культури, трави згодовуємо худобі. З впевненістю скажу – кукурудза і сонях не піддалися суші, бур’яну в них немає.
Ми тісно співпрацюємо з Синельниківською насіннєвою компанією «Маїс», яка надає нам гарні гібриди, виводить хороші сорти. Така співпраця і для них, і для нас взаємовигідна.
- Тобто, вітчизняні сорти теж дають добрі врожаї, не лише закордонні?

- У Лихівській зоні П‘ятихатського району проводилися виробничі випробування Інституту кукурудзи. Під час спекотного літа, приміром, Піонер мав дещо менші показники, а «Сингента» іде в ногу з часом. Наші сорти не гірші, але треба ще працювати над швидкою віддачею вологи з качана. Її імпортні гібриди швидше висихають. По соняшнику співпрацюємо із Запорізьким інститутом олійних культур. Посіяли 10 гектарів Прометею, це еліта, і сорту Мир 40 гектарів. Після збирання у нас не буде проблем з його реалізацією, адже маємо замовлення. На інших гібридах соняшник показує приблизно 15 ц/га чи дещо більше. За урожайністю українські гібриди й імпортні відрізняються лише на 300-400 кілограмів, але імпортні рівномірніше достигають.
- А яка сьогодні цінова політика держави?
- Хотілося б трохи кращої ціни. Нам довели регіональне завдання – 190 тонн пшениці здати за фіксованою ціною. Але ж собівартість виходить у межах 1200 – 1300 гривень на гектар! Тобто прибуток всього 250 – 300 гривень. А треба ж дбати і про підготовку до сівби озимини, повертати кредити за взяту в «Украгролізингу» сільгосптехніку. Не забувати і про ріст цін на пальне та запчастини, і про виплату зарплати й орендної плати за землю. А ще треба думати, як дожити до наступного урожаю. У всьому світі сільське господарство дотується, а в нас є лише фіксований податок на землю та ПДВ залишається у виробника. Це, повірте, зовсім небагато.
- Які взаємостосунки у товариства “Дніпро-Н” із власниками земельних паїв?

- Поза всяким сумнівом вони стабільні. Після відомого Указу про примусове реформування аграрного сектору економіки 1999 року, який в народі назвали «Смерть колгоспам», почали замість колективного сільгосппідприємства створювати приватне господарство. На той час я працював головою колгоспу і дуже вболівав, аби наше міцне господарство не було розтягнуте на шматки, як в інших селах. Підтримали тоді мене і люди, які працювали зі мною пліч-о-пліч та власники землі, окрім чотирнадцяти, довірили свої паї. А з тих чотирнадцяти, що пішли на самостійне господарювання, шестеро потім до нас повернулися. І за весь час, скільки кого хто не вабив кращими умовами, окрім чотирьох чоловік, ніхто нікуди не рушив. Я вдячний за це пушкарівцям. У нас село з давніми козацькими традиціями – як не до двору, то з’їдять… Тут спрацювали і добрі справи колишнього колгоспу «Дніпро» - за десять літ до цього ми провели газифікацію Пушкарівки, будували дороги з твердим покриттям тощо. Мені і тоді як голові колгоспу доводилося тримати руку на пульсі часу. Переконаний і зараз, що колгоспи спеціально доводили до банкрутства, створювали їм скрутні умови. А час підтверджує думку, що в сучасних умовах господарювати на землі ефективніше колективно. До того ж якщо вже взялися розпайовувати орні землі, то треба було розділити їх на всіх громадян України. З правом пожиттєвого користування, це приблизно по гектару ріллі. Тоді ми б певним чином соціально захистили не лише нинішнє, але і всі наступні покоління українців, нам би завдяки цьому заздрив увесь світ. І перед нами б не стояли надзвичайно небезпечні й непрогнозовані проблеми дикого ринку землі, у який селян теж хочуть вкинути силоміць.
У «Дніпра-Н» сьогодні 295 пайовиків, розмір паю 7,7 умовних гектари. Засновники і цього року чітко дотримуються умов договору оренди. Обробляємо присадибні ділянки, допомагаємо посіяти і змолотити. У вересні почнемо за бажанням орендодавців видавати їм гроші, це 3 відсотки від нормативно-грошової оцінки паю.
- Ви завжди називали дружний колектив товариства «однією великою родиною». Чи не піддає час сумніву Ваше твердження?
- Все залишається, як і було – добрі, щирі, товариські стосунки між працівниками, число яких зросло до вісімдесяти чоловік. Так само від трудового внеску кожного залежить і спільний результат і його власна зарплата. Про стабільність і надійність нашого колективу свідчить і те, що у нас працюють сім’ями і великими родинами. Це пушкарівські хліборобські династії Прокопенків, Кисляків, Мельників. Згадаймо з історії – чому армія Нестора Махна була майже непереможною? Та тому, що в ній воювали рідні між собою люди – брати, батьки з синами! Підвести в бою чи зрадити один одного вони не могли. Саме цим теж сильний колектив нашого господарства.
- Анатолію Івановичу, нещодавно Ви відзначили свій шістдесятилітній ювілей. Чи вдалося все те, що Ви, як і кожен в молоді літа, планували, здійснити в житті?
- Молоді плани збулися всі. Я вже, якщо рахувати з колгоспом, двадцять три роки очолюю господарство, були і запрошення на вищі посади. Та мені дорожча оця ранкова роса на хлібному колосі…
З дружиною Любов’ю Іванівною зростили двох синів, Володимир і Юрія, обидва пішли батьківськими стежками, працюють на землі. Ми намагалися виховати їх нормальними людьми, у них уже власні сім’ї. Тепер їхнє життя оцінюю за трьома плюсами. Якщо є сім’я і онуки не босі, не голі – це плюс. Якщо працюють і грошей в батьків не просять – другий. А третій – якщо не п’ють. Тоді й онуки виростуть справжніми людьми…
А ще в Анатолія Кукси є й чимало громадських обов’язків, бо він депутат Верхньодніпровської районної ради. Саме йому довелося грати «першу скрипку» в порятунку 1990-го року Пушкарівки з «братніх» обіймів Верхньодніпровська, бо село вже кілька літ було в межах міста…
У гарячий липневий день нашого приїзду в господарство робочий і мобільний телефони в його директорському кабінеті, прикрашеному численними грамотами і подяками, дзвонили наввипередки – там те, там інше… «Анатолію Івановичу, фарби не вистачає!» - чути голос директора школи. «Скільки?» - лунає коротке запитання. А там лопнула грабліна на прес– підбірнику, а солому ж треба до дощів стюкувати… «Ой спасибі ж Вам, Анатолію Івановичу, велике!» - від дверей дякує за допомогу пенсіонерка колгоспу. Директор, як і всі в Пушкарівці, радий – цьогоріч набираються два перших класи! Значить, буде кому і в майбутньому плекати рідну землю українську, охороняти її і рід хліборобський продовжувати…
Між річками-сестрами Домоткань і Самоткань, на правобережжі невідомо нащо утвореного моря Дніпродзержинського, яке й досі тримає в собі дві з половиною тисячі гектарів пушкарівської землі, стоїть на сторожі України давнє козацьке село Пушкарівка. І живуть у ньому люди, які і до землі, і до всього в житті ставляться добросовісно.

Григорій ДАВИДЕНКО.  с. Пушкарівка,
Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область.
Фото Павла ГРИЦЕНКА.

Фото. Директор СТОВ «Дніпро-Н» Анатолій Кукса (зліва) 
зі своїм найпершим помічником Василем Мельником.
Перед останньою загінкою на жнивному полі (зліва направо)
водій Олександр Шаповал, комбайнер Олександр Страшко,
головний агроном Василь Мельник, директор Анатолій Кукса.
На підготовці техніки до передпосівного обробітку грунту (зліва направо) – механізатор Максим Гуржій, механік Дмитро Збаранський, механізатори Іван Шкура, Олег Короткін, Олександр Івашина,Андрій Пустовойтов, Олег Козак, головний агроном Василь Мельник