НІ РАНІШЕ, ані в майбутньому число року «тридцять третій» не вимовлялося й не буде мовитися без особливого страшного значення, неквапності і трепетної зажури. Вже іде третій десяток літ, як в Україні із найстрахітливішого, ретельно спланованого злочину осатанілих червоних катів - Голодомору – геноциду – знято завісу таємності, більш ніж піввіку утримувану тоталітарним режимом. Поступово з’ясовуються неймовірні обставини штучного голоду в Україні, встановлюється більш повний мартиролог замучених більшовиками людей. Гуманний світ долучається до вшанування пам’яті усіх, хто загинув тоді голодною смертю чи повстав проти червоного терору і був скошений кулями…
Між тим усвідомлення подій, що сталися 80 років тому, розуміння глибини вини усіх винуватців трагедії і її справжні причини в українському суспільстві, погодьтеся, ще далеко не вивчені і не повні. Та багато чого можна дізнатися, коли знайомишся з роздумами наших читачів, ровесників того страшного часу.
Андрій Білан, учасник війни, Китайгород Царичанського району:
- В Україні виходить так, що злочинцям ми ще й платимо за їхні злочини. У всьому світі людям, які допустили значні порушення закону, живеться несолодко. А у нас? За Союзу скільки всього натворили – НКВС за Сталіна, Хрущова, Брежнєва, усі злочини партії більшовиків, терор, війни, голодомори, вбивство інтелігенції, навмисне знищення українців під час Другої світової, розстріли післявоєнних повстань в таборах, робітників у містах і т. п. І всі винуватці і виконавці цього тепер отримують найвищі пенсії, їхніми іменами названі вулиці. Чому? А пам’ятники злочинцям стоять ще й досі! Подумаймо добре – чому? Доки вони бовванітимуть над українським духом, доти ми так і житимемо. Бо вони сковують наш розум і обмежують нашу волю…
Надзвичайно влучно сказано. А й справді – чому можуть навчити наших дітей і онуків Ленін, Петровський, Дзержинський, які й досі стоять у Дніпропетровщині? Міста на честь першого вже давно перейменовані у нього на батьківщині, а третьому в тій же Росії за чекістські звірства давно демонтували пам’ятник… Що ж зробив він для колишнього Кам’янського, де бовваніє на постаменті й досі? Та абсолютно нічого доброго, він у ньому ніколи не був. А місто назвали Дніпродзержинськ. Відомо, що в Україні дії більшовицьких військ вирізнялися особливою жорстокістю. Харківська ЧК у своїй «діяльності» застосовувала скальпування людей. Вона ж робила «рукавички», тобто знімала шкіру з кистей рук. В Полтаві і Кременчуці чекісти саджали священослужителів на палю… Недарма одна із українських газет на неокупованій більшовиками території писала: «середньовічним жахом віє від злочинів більшовиків…»

ДВА ЧОБОТИ – ПРАВИЙ І ЛІВИЙ
Так само не була в Україні і «маленька людина, яка зробила велику помилку». Але пам’ятники кривавому Іллічу, окрім Західної України, стоять скрізь ще й до сьогодні… За злочини Голодомору-33 він так само відповідальний, як і Сталін, хоча й був тоді вже в мавзолеї. Згадаймо відоме «Сталін – найвірніший учень Леніна». Ось розповідь народженого в рік Голодомору Богдана Федоришина, село Рибалки Царичанського району:
- Дехто і досі вважає, що Ленін і Сталін – різні люди. Мовляв, то ж Йосип – катюга винен у тому, що сталося в 1933-му. Та ні, шановні мої земляки, мільйон разів – ні! Якби був живий Ленін, було б те ж самісіньке, повірте. А можливо, іще гірше… Ленін і Сталін – це як два чоботи, правий і лівий. Вони обидва злочинці, яких ні до, ні після них усе людство планети Земля не знало. Ще з дитинства Володимир вирізнявся неймовірним буйством. Є розповідь Крупської про перебування їх на сибірському засланні в Шушенському. Якось під час повені Ульянов поїхав човном на полювання. На одному з маленьких не затоплених водою острівців він побачив чимало зайців, яким нікуди було подітися. І «найгуманніший у світі чоловік» холоднокровно вистріляв по них усі набої. А потім бив прикладом... На зворотному шляху переповнений зайцями човен ледь не потонув. Саме Ленін і очолювана ним партія більшовиків організували кровопролитну громадянську війну, він дав команду на розстріл усієї царської родини, на потоплення сотень колишніх офіцерів, на отруєння газом земляків у Тамбовщині 1921-го, коли селянська губернія не визнала «диктатури пролетаріату». Він є головним диктатором, а Сталін і справді «найвірнішим ленінцем».
Необхідність застосування терору для захоплення та утримання влади більшовиками Ленін обґрунтував ще до Жовтневого перевороту 1917-го року. Російські революціонери застосовували терор ще з початку 1901-го, за десятиліття потому від їхніх рук загинули близько 17 тисяч людей. Одразу після Жовтневого перевороту більшовики продовжили терор і насильство, задовго до виходу «Декрету про червоний терор від 5 вересня 1918-го року». Лев Троцький холоднокровно сформулював «червоний терор» як «знаряддя, застосовуване проти приреченого на загибель класу, що не хоче гинути». Ленін у Повному зібранні творів, т. 50, с. 143 пише: «Необхідно зробити нещадний масовий терор проти куркулів, попів, білогвардійців…». І пропонував «заохочувати енергію й масовидність терору проти контрреволюціонерів». Можна собі уявити, що творили новоявлені представники «диктатури пролетаріату» на місцях, отримавши таку недвозначну вказівку «вождя». Ось що писав Володимир Короленко про Полтаву тієї доби: «арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності. Замість хліба більшовики годували людей стратами…».
А у 1921-му Ленін наголошував: «найбільшою помилкою є думка, що НЕП поклав кінець терору. Ми ще повернемося до терору, й до терору економічного». Чи не прямим наслідком цих лиховісних слів став Голодомор 1933-го? Тобто саме головний «вождь» добре продумував наперед, як упокорити незгідних, як силоміць відібрати плоди селянської праці. В Україні давно постало питання про проведення Нюрнбергу-2 щодо злочинів більшовицького режиму. Апеляційний суд Києва 2010-го вже визнав Голодомор 1932-1933 років «нічим іншим, як геноцидом частини української національної групи. Який організували і здійснили саме Сталін (Джугашвілі) Й. В., Молотов (Скрябін) В. М., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. та Хатаєвич М. М. Леніна в списку найголовніших злочинців немає, та це не означає, що він не причетний до Голодомору. Провісник голоду – продрозверстка – організовувалася саме за його вказівками. Тому Нюрнберг-2 потрібен ще й для того, щоб назвати, окрім згаданих, усіх злочинців тоталітарної епохи, до найменших за рангом. Дехто з них отримує тепер, як зазначає Андрій Білан, неспівмірну із «заслугами» подяку від уже іншої держави. Певно ж, після проведеного суду та люстрації цього б не було…
ПОТРІБЕН НЮРНБЕРНГ-2
Українцям необхідна правда про ті страшні часи. Для найголовнішого – щоб ніколи і ніде в світі подібна трагедія не могла повторитися. Тепер відкриваються потроху архіви, живуть свідки тієї епохи. Існує вже чимало і записаних та виданих свідчень про Голодомор. А ще є книги – І. Біласа «Червоний терор в Україні 1917- 1953 рр.», «Сад Гетсиманський», «Чому я не хочу повертатися в СРСР» Івана Багряного, «Листи до Луначарського» в «Землі! Землі!» Володимира Короленка, «Щоденник» Олександра Довженка, «Пророцтво 1917-го року» й інші тектонічної сили вірші Василя Симоненка, прониклива правда поезій Василя Стуса, «Золото партії» Ігоря Бунича, «Жовтий князь» Василя Барки, твори Віктора Суворова, Уласа Самчука й багатьох інших письменників.
Та, попри обізнаність біля двох третин українців про те, як саме діяв на всіх стадіях сатанинський механізм Голодомору, «чорні дошки» сіл, війська на кордонах України, гранітні обеліски «вождю» і його соратникам стоять ще й досі. Як справедливо зазначила нещодавно в одній з радіопередач диктор дніпропетровського обласного радіо Наталя Старюк, жодна нормальна людина не подумає про те, щоб поставити бюст маніяку Онопрієнку. Але ж вони стоять Леніну й іншим його поплічникам, у мільйони разів страшнішим маніякам, бо ті знищили у мільйони разів більше людей… Отакий парадокс нашого часу.
Загалом в Україні ще існує біля двох тисяч пам’ятників діячам тоталітарного режиму (було чотири тисячі). У більш ніж семи тисячах населених пунктів збереглися назви вулиць, районів, які уславлюють радянський лад. Найкраще було б прибрати їх на підставі рішення Нюрнбергу-2, щоб навіть найзабамбуленіший комуністами українець не обурювався цим процесом. Згадаймо, після розвінчання культу особи Сталіна на 20-му з’їзді КПРС 1956 року усі пам’ятники недавньому «вождю» були прибрані за одну ніч. І люди це зрозуміли.
Але ж судового процесу заслуговує не одна особа, а увесь тоталітарний режим! Певним поштовхом для наведення ладу в цій справі став Указ Президента Ющенка про ліквідацію символів радянського минулого. У Дніпропетровську 16 вересня громадські організації області заявили, що «Указ Президента Януковича «Про заходи у зв’язку з 80-ю річницею Голодомору 1932-1933 років в Україні» дає підстави для нашої місцевої влади щодо перейменування дніпропетровських вулиць Косіора, Постишева, Чубаря, проспекту Карла Маркса». Нагадаю, прагнення повернути попередню назву міста – Кам’янське – вже давно висловили жителі Дніпродзержинська. А ветерани Кіровського Дніпропетровського району навіть провели громадське обговорення і направили клопотання щодо повернення селищу давньої козацької назви Обухівка. Вочевидь, процес цей не спинити, він продовжуватиметься і далі, тож варто допомогти йому.
Вісімдесятиліття Голодомору в Україні є ще одним приводом добре задуматися про причини найбільшої світової трагедії. Люди старшого покоління плачуть, коли згадують пережитий жах невідворотної невидимої смерті. Україні потрібен Нюрнберг-2 щодо злочинів комуністичного режиму. Міжнародний суд просто необхідний для того, щоб подібне не змогло повторитися. Ніде і ніколи, за жодних обставин. Це стане нашою довгоочікуваною даниною світлій пам’яті наших рідних, усіх невинно убієнних найстрашнішим у світі тоталітарним режимом.

Григорій МИКОЛАЙЧУК. Дніпропетровська область.