Поточний № 6 (1193)

19.02.2018

Доки ж ми себе не шануватимемо?


13.01.2016

Вже й рік новий завітав на нашу землю, від якого українці чекають змін на краще. Та разом з ним «переповзають» у сьогодення і негаразди, які давно годилося б полишити в часі минулому. Якраз про найбільші з них ще восени написав постійний читач «Сільських новин» Віктор Кобзар із села Світлогірське Криничанського району Дніпропетровської області. Тоді лист не був оприлюднений, але Новоріччя показало, що порушені проблеми є вкрай актуальними:

«Прошу Президента і уряд України негайно припинити поставку будь-яких товарів до анексованого Росією Криму, в тому числі електроенергії, води, продуктів харчування тощо. Хіба можна уявити собі, щоб у часи Другої світової війни Радянський Союз возив харчі до окупованої фашистами Вінниці? Ми вимагаємо від Заходу санкцій проти Росії як країни-агресора, а самі що робимо? Навіщо виставляти український народ на посміховисько – нас б’ють, грабують і окуповують, а ми за це їх ще й годуємо та обігріваємо… Пора припинити на державному рівні будь-які стосунки з Росією! А чому й досі високопосадовці, особливо міністр Арсен Аваков, на державній службі розмовляють виключно іноземною мовою – мовою окупанта? Який приклад подається всій поліції, всьому народу українському? Скільки це ще триватиме?»

НАЙЗЛОБОДЕННІШІ ці питання для українського суспільства, поза усіляким сумнівом. Та часткові відповіді на них вже дають самі громадяни України. Кримські татари розпочали енергетичну і продуктову блокаду окупованого Криму, останню підтримав і уряд України. Поставка електроенергії може проводитися лише в незначних обсягах, але із зазначенням у відповідному договорі, що це анексована територія України, на цьому наполягає народний депутат Рефат Чубаров. І це абсолютно правильно, треба використовувати насамперед усі правові підстави для відсічі агресору, під ним має горіти земля не лише в прямому значенні виразу. Це прискорить повернення Україні її анексованої території. До речі, у діючій до 31 грудня енергетичній угоді згаданого важливого пункту… не було! Чому? Тепер урядовці відхрещуються від причетної до цієї сумнівної оборудки. Сьогодні окупаційна влада півострова закликає громадян усіляко економити електроенергію і проводить її віялові відключення. Що ж, цей захід допоможе частині кримчан швидше прийти до тями і зрозуміти, що для Росії з її велетенськими, здебільшого ледь заселеними територіями Крим є абсолютно зайвою, незручною і «непідйомною» ношею. І чим скоріше це відбудеться, тим краще буде для громадян обох країн.

Друга частина листа спонукає до роздумів не лише про причини впертого ігнорування деякими чиновниками України нашої державної мови. То своєрідний «посттравматичний» від тривалого перебування в складі імперії синдром, небезпечність якого його носії геть не розуміють. Бо саме він є тим «магнітом», який «притягує» запалені імперські амбіції «великої і неподільної». Адже у своїй військово-політичній доктрині Росія наголошує на захисті російськомовних громадян незалежно від національності. І Путін це підтвердив 17 грудня в телепросторі. Чи просять люди його про це чи ні, а «цар» буде їх «захищати». Не дивно, що 2 березня 2014 року у Дніпропетровську на кількатисячному мітингу проти військового вторгнення Росії в Україну одна із жінок тримала плакат «Путін! Я – росіянка! Захисти мене від себе!» Тому російськомовним патріотам України все ж таки краще спілкуватися українською. Бо так існує подвійна небезпека – спочатку як російськомовного тебе прийдуть «визволяти», а коли довідаються, що ти патріот України, то можуть просто пристрелити…

І таке продовжується тривалий час, попри зміну володарів кремлівського трону. До речі, ще 65 років тому у своїй відомій статті «З москалями нема спільної мови» Степан Бандера писав:

- Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійності України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб утримати Україну в поневоленні. Чистий, незаплямований крутійствами й компромісами український націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він переможе, бо в ньому велика Правда української нації згідно з Божими законами, життям народів і людей у свободі й справедливості.

ЧАС підтвердив правильність ідей Провідника української нації, 107-й день народження якого Україна відзначила першого січня. Коли ж задуматися про причини нехтування державної мови у власній незалежній державі, то сьогодні вже чимало наших громадян констатують – попередній склад українського парламенту використовував у роботі виключно українську мову, і порядку в ньому було набагато більше. Ось у цьому напрямку законодавцям і слід рухатися. Та досі в Україні діє горезвісний закон Ківалова-Колесніченка, прозваний «Ка-Ка», - «Про засади державної мовної політики», ухвалений у липні 2012 року. Фактично його ухвалив попередній злочинний режим, представники якого після всього скоєного слухняно дременули до хазяїна, мов ті вірні пси… Ось що про цей закон сказав Віталій Радчук: «Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного». Що ж з цього може вийти, неважко уявити… Особливо гостро висловлюється про «мовне покращення вже сьогодні» у статті «Куди ведуть нас «таваріщі» з язиками, але без мови?» колишній нардеп Юрій Сиротюк:

- Позірно закон «Ка-Ка», ухвалений в нелегітимний спосіб чужими картками, передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. Однак насправді узаконювалася чергова хвиля насильницької русифікації. У краях, де українці складають більшість населення, вони фактично позбавлялися мовних прав в освіті, урядуванні, культурі та інформаційному просторі. Мова – це ж ключовий інструмент і засіб впровадження своїх впливів та ведення світоглядної війни, що завжди передує гарячій фазі війни класичної. Та Турчинов 3 березня 2014 року ветував щойно скасований Верховною Радою закон «Ка-Ка». А Порошенко заявив, що скасування цього мовного закону було помилкою, пообіцявши удосконалити мовну політику України, та й досі нічого не зроблено. В умовах війни це виглядає як капітулянтство. Не Львів має один день на рік розмовляти російською, а вся Україна бодай один день мусить говорити українською! Нам ще до завершення роздержавлення ЗМІ треба добре подумати про підтримку україномовних газет, радіо та телебачення.

Дуже влучно сказано – варто не гнути коліна перед віковічним окупантом, перед його неймовірними забаганками в мовній сфері, а підтримувати своє, рідне, кристалізоване поколіннями предків слово. Тим паче це важливо для державних чиновників, які є фактично найпершим обличчям держави. А ставка на багатомовність може служити згаданим інструментом поширення облудних чужих ідей. Надзвичайно вдало говорить про це український поет Володимир Шовкошитний:

- Я доземно вклоняюся всім не україномовним захисникам України на Сході, але мусимо усвідомити: Україна буде там, де буде українська мова! Сама теперішня війна підтверджує цей постулат. Адже саме мова формує ментальність і духовні орієнтири нації, бо насамперед мовою й відрізняється одна нація від іншої. Хочемо України, то маємо плекати мову на всій її території, в усіх сферах її життя. Пам’ятаймо: чия мова, того й держава!

Напрочуд точне визначення. Щоправда, наш уряд досі не вельми розуміє його значення. В іншому разі вже давно було б організоване мовлення українською мовою на всі окуповані Росією території. І була б певна законодавча підтримка україномовних засобів масової інформації. Та поки що цього немає, і навіть на передовій у Донбасі наші воїни переважно позбавлені можливості наснажувати свій дух українським словом і піснею. Дещо краща ситуація в усій державі, але порівняно з відсотком населення, яке визнає себе українцями, вона ще надто далека від прийнятної. Треба розуміти, що саме завдяки використанню мовних перспектив наша держава може швидко навести лад на всіх своїх землях. Саме про це прекрасно сказала редактор часопису «Слово Просвіти», наша землячка Любов Голота:

- Якщо українська мова ввійде в Донбас як мова переможців, мова закінчення кошмару війни, мова добрих змін, то вона дуже швидко стане панівною. Якщо ж там буде аналог Придністров’я, то мовний конфлікт триватиме. Коли ж говорити про русифікацію усієї України, то винна влада. Немає законодавства, яке захищало б нашу мову. Державні чиновники в нас – російськомовні, державні канали – двомовні. «Просвіта» вручає тепер антипремію, називається «Московський попихач». За підсумками минулого року її одноголосно присудили Арсену Авакову, сумнозвісному міністрові МВС. Але насправді є багато не ліпших за нього. Є чимало міністрів та інших високопосадовців іноземців, які миттєво отримали українське громадянство. Мова їхнього спілкування – російська. Русифікація відбувається згори. Чомусь влада вважає, що коли доведе, що українці є першими глобалістами, то одразу нас візьмуть у Європу. Нічого подібного! Європейському товариству нецікава безлика, зрусифікована (тобто вторинна) людська маса. Європі потрібна Україна зі своєю культурою та мовою.

РІДНА мова, за висловом Василя Захарченка, дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів… Досить з нас уже недолугих експериментів типу мовного закону Ківалова-Колесніченка, один із розробників якого виявився зрадником України. Нам усім слід наполегливо, як робить це постійний читач «Сільських новин» Віктор Кобзар, вимагати від Верховної Ради, кожного мажоритарного чи партійного депутата невідкладно ухвалити «Закон про державну мову України та мови національних меншин», який би відповідав Конституції України, його проект уже розроблений. Є ще й рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99, яке визначає незмінність статті 10 Конституції України про те, що єдиною державною мовою України є українська мова, і «є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим». Саме цим єдиним шляхом ми наблизимо довгоочікувану перемогу.

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.