Поточний № 40 (1227)

16.10.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Допомога фронту потрібна постійно


10.02.2016

Завдяки волонтерам, які збирають та відвозять на українсько-російський фронт гуманітарну допомогу, ми дізнаємося про своїх земляків, їхнє життя-буття за мирною межею, чого саме вони потребують. Найактивнішими у Царичанському районі є Вадим Тимощенков та Федір Сідак, які щойно повернулися із чергової поїздки в зону АТО. Цього разу вони порадували бійців Добровольчого українського корпусу, 93-ї Окремої механізованої бригади та інших частин не лише домашніми продуктами харчування та предметами гігієни, а й гарними концертами – майстерним співом директора Царичанської музичної школи Андрія Мельника, віртуозними козацькими вправами зі зброєю козака Кодацької паланки з Січеслава Володимира Пасенка та козака Протовчанської паланки Вадима Тимощенкова. Практично щомісяця волонтери допомагають нашим солдатам відчути дружню підтримку селян Приорілля, за один раз можуть везти близько 3 тонн продукції. А за період новорічних свят волонтери доставляли допомогу двічі.

Новорічні гостинці

Вирушили в поїздку перед Новим роком. Дорога тривала три дні. Було дуже слизько і важко. У дорогу завантажили старенького «Форда». Того разу їхали вчотирьох: Вадим Тимощенков, Федір Сідак, Саша Войтенко з Січеслава та Валентин Гусак з Могилева-2, ветеран АТО на ймення «Пастор».

Завантажили автобус чималенькими дарунками. Везли гуму для настилу долівки в бліндажах, яку допоміг придбати районний військовий комісар Олександр Світенко, роздобули чотири буржуйки, частину яких зварили батько і син Дашки з Китайгорода, а іншу – приватний підприємець з Рудьки Микола Тягнирядно. До буржуйок додали три казани, велику алюмінієву каструлю, термос для бійців на 30 літрів, труби. А ще продукти, цигарки, теплі речі, маскувальні сітки, воду (більше тонни). Гроші на пальне, ліки виділили колективи маленьких магазинів Царичанки, небайдужі люди. Постійно допомагають громади Царичанки, об’єднаного Могилева, Китайгорода, Рудьки, Прядивки, Дніпропетровська. Дівчачий кулінарний батальйон з обласного центру приготував бійцям салат «Олів’є», напекли пиріжків жіночки із Могилева-2, і мандарини, цукерки були від їхньої громади, де активну участь у зборі гуманітарки взяв учасник АТО Валерій Погорілий. Ще й український прапор передали місцеві поштарі.

А найприємнішим дарунком для бійців були дитячі листи, листівки, аплікації, різноманітні поробки. Федір Сідак розповідає, що дитячі послання зворушують вояків до сліз, бо нагадують їм про домівку. І це неабияк підтримує. Всі стіни бліндажів передової обвішані дитячими подарунками з побажаннями: «Ми вас чекаємо!», «Вертайтесь живими!», «Дякуємо вам за можливість навчатись під мирним небом!» і т. п. Того разу малюнки були від школярів Царичанки, Могилева, Рудьки, Дніпропетровська. Ось що написав учень 6-го класу Могилівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Костя Івженко:

«Шановні захисники України! Я розумію, що влада недостатньо дбає про те, щоб ви були добре одягнені, нагодовані і озброєні. Але ми все робитимемо, щоб вам теплішало в душах: писатимемо вам листи, збиратимемо продукти, плестимемо маскувальні сітки, тільки тримайтеся! Бо ви відстоюєте не нашу владу, а Україну. А Україна – це весь наш народ, а ми хочемо бути вільними і незалежними!».

А ще Федір Адамович згадує бабусю з Могилева, яка зі своєї пенсії щомісяця відкладає чомусь 27 гривень 50 копійок і ревно слідкує за тим, щоб Федір ці гроші узяв для бійців. А коли йому не вдається їх забрати вчасно, ображається і нарікає. От такі у нас бабусі є!

Довга дорога на передову

За розповідями волонтерів, спочатку вони поїхали у Красноармійськ. Частину гостинців передали госпітальєрам – людям, які рятують поранених на передовій. Як зазначає Вадим Тимощенков, серед волонтерів відбувається інформаційний контакт, щоб допомагати гуманітарною допомогою тим, кому вона необхідна першочергово. Все контролюється і відслідковується, щоб не було так, як у прислів’ї «там густо, а там пусто». Далі наші земляки поїхали у бік Новогродівки до бійців 39 окремої бригади, побратимів Валентина Гусака, потім до бійців ДУК. Там залишили частину допомоги. Першої доби кінцевим пунктом небезпечної подорожі були населені пункти Курахове, Піски. У Кураховому у бійців 93 ОМБ, де служив Сідак, переночували. Зранку другої доби хлопці вирушили в бік Іловайська до 1-ї Чернігівської танкової бригади, де розвантажили останню частину: буржуйки, гуму, воду, продукти. Там ще раз переночували. А по дорозі зупинялися біля блокпостів, де ділилися із солдатами водою, цигарками.

– Кожного разу ми блукаємо… Багато часу витрачається на пошук правильного шляху, – розповідає Федір Сідак. – Дорога складна, розбита, черги на блокпостах, замети, ожеледиця… Місцеві жителі не завжди допомагають, є й такі, які спеціально направляють нас на територію, окуповану російськими вояками. Я б сказав, що вороже настроєних людей до нас чимало. Але багато є й таких, які допомагають від щирого серця. Якось донецькі пенсіонери поїхали до родичів у Росію. Так там, кажуть, показують по телевізору, що це… Україна напала на Росію, і закликають до мобілізації! Уявляєте? Думається, що і місцевих мешканців «дурманять» схожою інформацією.

За словами волонтерів, бійці на передовій цікавляться новинами з «великої землі». Сподіваються, що політики незабаром домовляться і настане мир. А ще надіються, що «там, на Україні великій», до них будуть ставитися належно. Також фронтовики прохали, щоб влаштовували концерти: хочуть чути українських пісень та просять привозити українську символіку.

Запитую у співбесідників – а які настрої панують у наших захисників на передовій сьогодні? Там, на фронті, де гостро відчувається цінність людського життя, кожну людину видно, як на долоні. Існує таке собі чоловіче братство, де щирість, дружба, взаємодопомога і відчуття того, що ти потрібний і тебе ніколи не залишать у біді. Коли ж бійці вертаються додому, питання «За що там воював? За кого? У чому зміст війни?», постійно їх переслідують. Не зважаючи на те, що створені різні центри допомоги учасникам АТО, ці люди не завжди відчувають підтримку, інколи наражаються на… байдужість. Колишні бійці говорять:

– Атошникам важко. Там було щиро, відверто, а тут суцільна брехня; ми б «туди» вернулися, але нас рідні не зрозуміють; я тут свій серед чужих; іноді спокій та байдужість громадян на «великій землі» дратують; я не вважаю, що мене тут хтось розуміє повністю. Так думають ті, хто побував у пеклі війни.

Сам старшина танкової роти Федір Сідак готовий у будь-який момент, як і його побратими, в разі необхідності, повернутися в АТО. Навіть втретє – після давньої дворічної строкової служби і недавнього року війни на передовій – виконати свій військовий обов’язок. Побувавши на війні, Федір Адамович та інші учасники бойових дій вже не можуть стояти осторонь усіх подій, які сьогодні відбуваються. Як не парадоксально це звучить, але коли людство переживає сильні стресові негативні ситуації в житті, свідомість їх кардинально міняється. Чоловіки, яких мобілізували на антитерористичну операцію, а простіше кажучи, на війну, вивели для себе такий постулат. Від них чуєш:

– Там, на сході країни, живуть і їдять, щоб вижити і виконати свій військовий обов’язок. А тут, на мирних територіях, дехто живе і працює для того, щоб їсти і одягатися…

На зворотній дорозі волонтерський екіпаж забрав чотирьох вояків, захисників України, доставили їх на вокзал у Дніпропетровськ. Хлопцям надали відпустку. За словами Вадима Тимощенкова, наступна поїздка відбулася через два тижні по тому. У зв’язку з несподіваним хрещенським сніговим ураганом волонтерів попрохали доставити у Піски маскувальні сітки для бойової техніки. Тож у терміновому порядку наші земляки, зібравши теплі речі, харчі та маскувальні сітки, вирушили на передову. Того разу їхали власним легковиком. Упорались за два дні. Відвідали та передали допомогу 93-й Окремій механізованій бригаді та ДУК.

У Царичанці гуманітарну допомогу постійно комплектують у гаражі Тимощенкова, який проживає біля автовокзалу, а в Китайгороді – у Федора Сідака, який мешкає по вулиці Зеленій, 59 та у магазині Дмитра Дашка в центрі села, в Могилеві – у місцевій амбулаторії. Періодично гуманітарка збирається в Ляшківській, Прядивській, Новопідкрязькій, Могилівській, Китайгородській та інших сільських радах. Є, щоправда, частка людей – на щастя, невелика – які відмовляють, коли до них звертаються за підтримкою. Кажуть: «А чому я мушу допомагати? Хай все те робить держава!» Люди добрі, та держава ще не може гарантувати солдатам на передовій належного забезпечення! А умови там фронтові, найтяжчі! Ще є й обстріли, коли всі запаси можна втратити за секунди. Тож хіба жаль бодай щось з городу, саду, щось тривніше чи яку гривню передати на фронт? Адже кожен із нас і є отією часткою величезної держави… І разом ми можемо і гори перевернути. Подумаймо про це. Почуймо людей, які захищають нас від війни власними серцями…

Олена СУЛЬЖИК, керівник клубу «Надія» Царичанського РБК.

На знімку: бійці 93-ї ОМБ радо приймають дари Приорілля.

сел. Царичанка, Дніпропетровська область.