Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Допоможемо нашим воїнам!


03.07.2014

Минули неспокійні часи перемир’я, оголошені в односторонньому порядку Головнокомандувачем Збройних сил України Петром Порошенком. Вочевидь, задум негайно завершити збройний конфлікт на сході країни мирним шляхом був розрахований перш за все на порозуміння і підтримку усієї світової спільноти. На жаль, терористичні і кримінальні групи, які діють в Донбасі за прямого втручання Росії, кожної доби атакували українських військових і фактично одразу відкинули запропонований мир. Наші воїни впродовж десяти днів мусили лише захищатися, зазнавши болісних втрат…

Чому ж виважені, продумані пункти загашення підступної війни виявилися непочутими? Щойно в телеефірі відомий політик Анатолій Гриценко заявив:
- Мирний план Порошенка зірваний з першого дня, коли за столом переговорів опинилися - вже не кажу про Медведчука - Царьов і лідери терористичних організацій, які в розшуку і проти яких порушені кримінальні справи. Вони віддавали накази збивати наші літаки та вертольоти, наслідком чого стали десятки загиблих… Перемир’я виявилося перепочинком для терористів, можливістю перегрупування сил для нових диверсійних дій, які можуть відбуватися і за межами Донбасу.
Досі, як це не парадоксально, Росія за анексію Криму і роздмухування війни в Донбасі не отримала найвищого, третього рівня санкцій Заходу, так званих секторальних. Між тим в Україну вільно в’їжджають вже російські танки… Хоча на словах Путін «за мирне врегулювання конфлікту». І разом з цим Служба безпеки України викрила на території кількох областей Росії пункти підготовки найманців для війни проти нас… Кажуть – одне, роблять – зовсім інше.
З точки зору першоджерел, причин виникнення отакої підступної політики цікавими є одкровення відомого російського історика Георгія Мирського, що «такі самі антилюдські і криваві системи, як у Радянському Союзі, були в Чінгісхана, Тамерлана, Гітлера. Але більш брехливої за «союз непорушний» не було ніколи у світі!». Дивлячись на лисячі вчинки Путіна, напрошуються певні аналогії. Союз, як відомо, стояв на суцільній брехні про «братство і рівність, і мир у всьому світі». І Російська Федерація, щоб відродитити Союз, застосовує ті ж самісінькі підступні методи… Як, наприклад, стріляти з-за спин жінок і дітей в українських солдатів чи вести вогонь з густонаселених кварталів міст. Проти цього жителі Слов’янська вже провели минулої неділі мітинг, виганяючи бойовиків подалі у чисте поле.
Світ ще не розуміє, що Путіна може спинити лише воєнна міць оборонного блоку НАТО, до якого Україна юридично ще й досі, на жаль, не ввійшла, і повна сила санкцій проти його сировинного напрямку економіки. Інакше він робитиме те, про що у поемі «Сон» більш ніж півтора століття тому писав Тарас Шевченко:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світу зазирає,-
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Оте «несите око» конаючої імперії, яка нічого путнього у порівнянні з демократичними європейськими країнами за ці півтора століття так і не створила, окрім зброї масового знищення людей, досі позирає на Україну і бачить за нею увесь світ… Та, як зазначав Євген Коновалець, «сталь кується у вогні. Нація – у боротьбі». Україна єднається у непростій борні з біснуватим спадкоємцем найбрехливішого і найпідступнішого режиму. Дивує лише певна похвальба наших урядових та військових очільників про те, що «в зоні проведення антитерористичної операції наші батальйони забезпечені всім необхідним». І коли дивишся скупі телекоментарі наших бійців – там не вистачає бронежилетів, там амуніції, там набоїв та приладів нічного бачення тощо – виникає обурення. Чому люди йдуть під вогонь без належного забезпечення? Чому бюрократія після Майдану, де історія України на віки вічні написана кров’ю, досі бере гору над потребами воєнного часу? Та перемагати озброєного до зубів ворога можна і треба, але ж потрібно мати сучасне оснащення! Щоб військова операція дійсно тривала не місяці, а години, про що мріє наш новообраний Президент.
Приклади добровільної допомоги українській армії набувають щодалі більш масового характеру. У Києві Діана Макарова спромоглася організувати доставку іменних посилок бійцям АТО в Донбас. А колишній підприємець Юрій Бірюков створив благодійний фонд «Крила Фенікса», який допомагає українським воїнам. У Дніпропетровську Тетяна Ричкова, коли чоловік Вадим пішов добровольцем до армії, змогла доїхати до нього на блокпост. І коли побачила на власні очі, в чому воюють наші хлопці, почала збирати необхідні кошти і купувати все необхідне на передньому краї. За три місяці вона десятки разів побувала в зоні антитерористичної операції, привізши туди власним авто більше десяти тонн «гуманітарки».
Шириться цей рух і у краях області. Про допомогу фермерів Магдалинівщини воїнам-новомосковцям «Сільські новини» вже повідомляли. У Петриківському районі фермери, за їхніми словами, обмежують себе, щоб дієво власноручно, а не через когось, допомогти армії. У Кобеляках Полтавської області жінки-волонтери зібрали вже кілька тонн «гуманітарки» і передали на українські блокпости. Віднедавна благодійна акція поширилася і на села Кобеляччини. У Царичанському районі воїнів-земляків у Новомосковському районі із зібраними усією Ляшківкою продуктами відвідували фермери і сільський голова Юлія Омелян. На заклик Новововопідкрязької сільради на чолі з сільським головою Іваном Явтушенком відгукнулося все село – знесли сало, олію, консервацію, одяг, гроші, все відправлено у військову частину Дніпропетровщини. А з вівторка у Царичанці за рішенням віче недільного Майдану розпочато щоденний збір гуманітарної допомоги для частини, де воюють бійці з Приорілля. Люди приносять продукти, предмети білизни і гігієни, медикаменти, гроші. І, що не менш важливо – дитячі малюнки, які створеною на них щирістю і любов’ю показують нашим солдатам, чиї юні життя вони покликані Україною захищати.
А три дні тому у Могилів-2 до начальника ВОС Зорянської сільської ради Галини Поляничко надійшов телефонний дзвінок від Андрія Ємакова з-під Маріуполя. Покликаний із запасу до лав Збройних сил молодий земляк, який залишив удома дружину з малим дитям і маму, повідомив:
- Служу водієм на військовій «Швидкій допомозі» під Маріуполем, вожу поранених у Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя. У Донецькій області терористи постійно обстрілюють автомобіль, їм не подобається, що ми возимо поранених. Каска у мене є, а бронежилет лише обіцяють видати… Через два дні передислоковуємось у Луганську область, там умови не кращі.
Звістка про можливу загрозу для хорошого, совісного односельчанина миттю облетіла село. Люди негайно знесли необхідні чотири тисячі гривень, придбали бронежилет в Полтаві і відвезли його Андрію. Та з’ясувалося, що ще двоє односельців на передньому краї теж без броні… Але громада за те, чому так сталося, спитає міноборонівців пізніше. Тепер треба робити діло - допомогти рідним людям. Отакою взаємовиручкою із сивої давнини і є міцною Україна. Тому ніякі зайди не здолають наш волелюбний народ. Бо ми прагнемо жити в справжньому, не «узкому» мирі своєю власною, а не принесеною на кривавих багнетах, долею.

Григорій УКРАЇНЕЦЬ.