Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Дотації виробникам молока: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД


09.08.2014

В останні роки український АПК значно зміцнив свої позиції на вітчизняних та світових продовольчих ринках. Фахівці визнають, що значною мірою це стало можливим завдяки успіхам, досягнутим в рослинницькій галузі. Зокрема, торік Україна зібрала рекордний врожай зернових – 63 млн. тонн.
У молочному секторі також уже не перший рік відбуваються серйозні зміни. Щоправда, йдуть повільно. Що треба зробити для того, аби вони переросли на стабільно зростаючі тенденції, чим у цьому може зарадити держава та закордонний досвід? Про це говоримо з Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), Проект «Розвиток агрофінансування в Україні».

- У своїх публікаціях, виступах та заявах ви неодноразово пропонуєте спрямовувати кошти державної підтримки на полегшення доступу господарств до фінансів. Але Європа виплачує дотації на гектар. Вони становлять близько 300 EUR. Це досить потужна підтримка тамтешніх фермерів. Чи не буде наше сільське господарство через це неконкурентоздатним?
- Виплати на гектар в ЄС є основним видом підтримки сільського господарства. Вони, дійсно, в середньому складають біля 300 EUR на гектар, але є різними в різних країнах. Наприклад, латиські фермери отримують 90 EUR на гектар, німецькі – близько 300, голландські – 350, а грецькі – понад 500 EUR. Водночас плата за оренду землі в Європі в середньому становить ті ж самі 300 EUR. Де ж тут вигода? Додайте до цього нашу перевагу у природно-кліматичних умовах.
Тому ми не маємо підстав говорити про неконкурентоздатність українського агросектору в цілому. Щороку Україна експортує сільськогосподарської продукції на $10-12 млрд. Інше питання, що неконкурентоздатними можуть бути окремі галузі чи види сільгоспвиробництва. Зокрема, це стосується молочного сектора. Але що тут можуть змінити «гектарні» дотації? Адже кожне господарство продовжуватиме виробляти те, що йому найвигідніше. Тобто, в першу чергу, воно вирощуватиме зернові і технічні культури. Відтак, ситуація у молочному секторі залишиться незмінною.
Визначаючи заходи з підтримки саме молочного сектора, треба виходити з переліку проблем, які ми хочемо вирішити. Основними проблемами молочного виобництва залишаються низька продуктивність корів, висока сезонність виробництва молока та його низька якість.
Вирішення цих проблем потребує інвестицій. А кредити в Україні дорогі. Тому ми і говоримо, що наявні кошти слід спрямувати саме на поліпшення доступу до фінансів, наприклад, на здешевлення кредитів.
Важливе значення також має розвиток інфраструктури. До деяких сіл через відсутність доріг просто важко дістатися. А треба ж і пальне завезти, і молоко щодня забирати.
До слова - не всі західні країни підтримують своїх аграріїв. Зокрема, це стосується США. Тут великі сільгосппідприємства практично не отримують державної підтримки. Держава робить виняток хіба що для дрібних виробників.
- Чим це зумовлено?
- Логіка тут проста: їм важко конкурувати з великими господарствами, а у банкрутстві малих сільгоспвиробників ніхто не зацікавлений. Що робити з цими людьми, якщо вони приїдуть у місто? Де для них знайти роботу?
Між іншим, у Західній Європі фермерів також підтримують з цих міркувань. Адже абсолютну більшість там складають саме дрібні сімейні ферми з середнім розміром ділянки до 50 га. У Польщі цей показник ще менший – 7 га. Підтримка дрібного бізнесу в західних країнах має ще один, і до того ж дуже важливий, соціально-політичний аспект. Йдеться про середній клас, який складає основу суспільства і є гарантією демократії.

- Ваші доводи вагомі, але варто визнати і те, що західні сільгоспвиробники використовують новішу техніку, сучасніші технології. А коли так, то вони мають конкурентну перевагу над нашими аграріями. Що ви думаєте з цього приводу?
- Це так, але на німецьких і австрійських полях я бачив і стару техніку. Дрібний фермер рахує кожну копійку. З іншого боку, і у нас більшає кількість господарств, добре забезпечених тими ж тракторами, сівалками, комбайнами, в тому числі - від провідних світових виробників.
Не слід забувати й про те, що перевага Заходу у технологіях частково компенсується нашою дешевою робочою силою. З часом технологічне відставання буде ліквідоване, і тоді вже ми отримаємо конкурентну перевагу, бо маємо кращу землю, і наші господарства – більшого розміру. Але для придбання техніки і технологій знову ж таки потрібні гроші. Відтак, ми знову повертаємося до питання щодо потреби сільгоспвиробників у фінансах.

- Чому ви пропонуєте допомагати в першу чергу виробникам молока?
- Саме виробництво молока у більшості українських господарств є неконкурентоздатним у порівнянні із західними виробниками. Серед усіх видів сільгоспвиробництва молочне потребує найбільших інвестицій і має найдовший термін окупності. Він може сягати 10 років і більше. Тому є дуже мало охочих вкладати у це власні гроші, а тупцювання на місці неприпустиме, бо світ швидко розвивається.

- То наші виробники молока, на вашу думку, є неконкурентоздатними?
- В Україні вже з’явилося чимало господарств, у яких річні надої молока сягають 7-9 тис. і навіть 10 тис. кілограмів. А це вже відповідає рівню розвинених країн. Але якщо говорити про загальний стан у секторі виробництва молока, то він залишає бажати кращого. Багато хто досі має надої нижчі за 4 тис. кілограмів. Такі надої не спроможні забезпечити прибутки і стабільний розвиток господарств.
Отже, молочна галузь потребує суттєвих змін, але для того, аби вони стали можливими, потрібні кошти. Також важливо зуміти ефективно розпорядитися ними.

- Чому весь час ми говоримо винятково про конкурентоздатність виробників молока? Хіба від переробників молока нічого не залежить?
- Звичайно, залежить! Конкурентоздатність усього молочного сектора залежить як від виробників, так і від переробників. Але з переробними підприємствами ситуація є кращою: завезені західні технології, навчені люди. Подекуди і старі технології та обладнання використовуються успішно. Але якщо наші заводи будуть закуповувати сировину за цінами вище світових, то вони дуже скоро втратять і зовнішній, і внутрішній ринки. Тоді сире молоко стане взагалі нікому не потрібним – будемо завозити необхідні молокопродукти з-за кордону. Тому виробники повинні бути в змозі пропонувати переробникам молоко за цінами не вище світових. Притому виробництво повинно бути для них прибутковим, бо собі у збиток ніхто працювати не стане.

- Про західний досвід підтримки виробників молока ми вже говорили. А що ви можете сказати про російський? Чи можемо ми з нього щось запозичити?
- Торік Росія на підтримку виробників молока виділила щось біля 30 млрд. рублів (це більше 10 млрд. гривень). А у 2015 році на ці цілі планується спрямувати вже 50 млрд., у 2020-му – 80 млрд. рублів. У сусідній державі, в перерахунку на одну корову, зараз виділяють коштів набагато більше, ніж Україна давала в кращі часи.
Ситуація в молочному секторі Росії відрізняється від української. Відповідно, іншими є й цілі державної підтримки. Росія щороку виробляє понад 30 млн. тонн молока. За цим показником вона у 2,7 рази випереджає Україну. Водночас ця сусідня держава має великий дефіцит молока. Рівень самозабезпечення складає лише 67%. Тому разом з Китаєм Росія залишається найбільшим світовим імпортером цього продукту.
Можна виділити 3 основних способи дотування виробників молока в Росії. Це - субсидування інвестиційних проектів, підтримка закупівельних цін і компенсація відсотків за кредитами.
Чи ефективний комплекс цих заходів? У 2013 році виробництво молока в Росії скоротилося майже на 4%. Але відсутність зростання ще не означає, що усі перелічені заходи є неефективними.
Субсидування інвестиційних проектів може дати більше нових ферм, але чи будуть вони ефективними? Адже набагато легше зважитись на будівництво ферми, якщо 30% за це платить держава. Питання - а що буде потім? Саме тому, що російські ферми залишаються збитковими (незважаючи на високі закупівельні ціни - вищі, ніж у ЄС), країна мусить здійснювати додаткову підтримку закупівельних цін. Втім, при продуктивності корови, що менша за 4 тис. кг молока на рік, інакше й бути не може. За цих умов дотування ціни дозволяє стримувати спад виробництва, але не вирішує головної проблеми сектора - не робить його ефективним і конкурентоздатним.
І лише третій спосіб підтримки - компенсація відсотків за кредитами - може дати ефект, бо сприяє залученню інвестицій для проведення необхідних системних змін. Питання полягає лише в тому, наскільки готовий до цього російський молочний сектор.
Для вирішення усіх цих питань потрібні інвестиції. А кредити у нас значно дорожчі, ніж у Росії (там вони не перевищують 10% для виробників молока). Висновок такий: з перелічених вище видів підтримки виробників молока в Росії лише компенсація відсотків за кредитами для виробників молока могла б бути ефективною в Україні.

- Білоруські методи підтримки виробників молока не дуже відрізняються від російських, проте вони дають значно відчутніший ефект. Білоруської молочної продукції дедалі більшає на полицях наших магазинів.
- Поки що. Бо, як відомо, Україна буквально цими днями запровадила ввізне мито у 55%.
Але білоруські методи підтримки все ж відрізняються від російських, бо в Білорусії держава набагато жорсткіше контролює всю економіку, включаючи ціни на молоко та молокопродукцію, умови кредитування тощо. Справді, Білорусь є відносно успішною в молочному секторі. Ця невелика країна виробляє майже 7 млн. тонн молока (Україна – 11,5 млн. тонн) і, принаймні, ще рік тому мала найвищі в СНД надої. Зараз ми маємо приблизно однакові.
У перерахунку й на 1 корову і на 1 кг молока в Білорусі виділяють значно більше коштів, ніж навіть у Росії. До всього додайте і такий факт – там ще за радянських часів мали найвищу культуру виробництва молока в колишньому СРСР.
Усе це до певного часу давало ефект. Проте зараз ситуація змінилася. За минулий рік виробництво молока в Білорусі не зросло. Воно залишилося на рівні 6,8 млн. тонн. У білоруській пресі з’являється дедалі більше критичних матеріалів щодо ситуації у сфері виробництва молока. Продуктивність корів у 10 районах навіть знизилася. Схоже, що білоруські реформи в молочному секторі починають пробуксовувати.
Мені розповідали про випадок, коли на тамтешній фермі поставили за державний кошт повний комплект доїльного та стійлового обладнання Delaval з усією автоматикою, яка дозволяла значною мірою оптимізувати процеси. Але оскільки білоруські колгоспники не вміли ним користуватися, то вони просто відключили всю автоматику… Підтримка ціни молока в Білорусії, схоже, теж уже не дає ефекту - господарства просто сидять на ній, як на голці.
Якби здешевлена за рахунок державної підтримки молочна продукція призначалася лише для внутрішнього споживача, то витрачені кошти залишалися б, принаймні, всередині країни, хоч і викривляли б ринок. Але Білорусь експортує майже половину (!) власної молочної продукції. Здебільшого вивозить її до Росії. Це означає, що білоруська держава дотує іноземних споживачів.

- Тоді, може, варто звернутися до ізраїльського досвіду? Він заслуговує на особливу увагу, адже ця країна має найвищі в світі надої молока. Вони дорівнюють 12 тис. кілограмів.
- Ізраїльський досвід розвитку молочного сектора показує, яких надоїв можна досягти за рахунок високого рівня управління фермою, причому фактично в умовах пустелі. Водночас їхня модель державної підтримки є принципово іншою.
В Ізраїлі через складні природно-кліматичні умови собівартість молока є вельми високою. Вона значною мірою зменшується за рахунок доведених до досконалості технологій виробництва, що дозволяє отримати надвисокі надої, але все одно залишається суттєво вищою, ніж в інших країнах. Тому держава встановила високі закупівельні ціни на молоко. А оскільки за цих умов переробники не змогли б конкурувати з імпортом, то держава змушена була фактично закрити кордони для ввезення молокопродукції.
Тому молочний сектор Ізраїлю не бере участі в міжнародному розподілі праці. Імпорт закритий, а своя молокопродукція дорога. Іншими словами, проблеми молочного сектора державою було перекладено на плечі кінцевого споживача. Зате це дає змогу господарствам продовжувати виробляти молоко, люди залишаються в селі, а землі, що використовуються молочними фермами, не пустіють.

- Тепер, коли ми знаємо, де і як складаються справи в молочному секторі, які б рекомендації ви дали для України?
- Перш ніж запроваджувати механізми державної підтримки, слід добре зважити всі «за» і «проти». Підтримка з метою компенсації збитків з економічної точки зору сенсу не має. Те, що сьогодні завдає збитків, завтра може їх збільшити. Підтримувати слід лише життєздатні паростки, які в майбутньому можуть принести рясний врожай.
З цього правила можуть бути винятки. Наприклад, слід брати до уваги продовольчу безпеку держави. Можуть бути різні форс-мажори. Але загальне правило таке: підтримуємо лише те, що завтра зможе обійтися без підтримки і дати прибуток.
Тож найбільш доцільно одразу після стабілізації ситуації в молочному секторі України відмінити всі чинні види державної підтримки, а всі наявні кошти спрямувати на поліпшення доступу молочних господарств до фінансів.
При цьому правила отримання підтримки повинні бути простими і зрозумілими, а можливості її надання – прозорими й однаковими для всіх, хто має на неї право. Зазначені правила необхідно закріпити чинним законодавством. Ці правила мають залишатися незмінними протягом тривалого часу. До речі, так само, як і правила оподаткування.

Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива».