У 2010 році не стало моєї мами. Ніби щось всередині душі надірвалось. Було тяжко на серці. Мамина хата стояла пусткою у селі, а я жила у місті. Та ось дочекалась своєї пенсії, продала квартиру і поїхала у своє рідне село.
Пригадались дитячі роки, коли під старою грушею мама читала мені казки. І так було тоді затишно… Але стара груша вже давно всохла, з мого дитинства залишився лише горіх, який розрісся на весь двір.
Коли тільки-но стала обживатись у своїй старій-новій оселі знайшла цікаву мамину знахідку: у великій шухляді складені вже пожовклі від часу газети «Сільські новини» з 1998-го по 2010-й рік. Коли стала читати їх, переді мною з’явилась мамина постать. Вона ніби раділа, що я знайшла ті газети і тепер вони стануть мені у нагоді.
Вже перечитала «Сільські новини» за 1998, 1999, 2000, 2001 роки. Це ж справжня енциклопедія, скарбниця душевних матеріалів та порад. Ось читаю крик душі Володимира Швеця з Криничанщини «Осколок в голові не привід для інвалідності?» в номері за 13 квітня 2001 року. І в тій же газеті стаття Наталки Литовченко з Криничок «Вона жодного разу у житті не проспала сонця». І зразу ж замислилась, а чи багато людей можуть не проспати сонце?
27 липня 2001 року знаходжу новелу Володимира Ніколаєнка «Маріччине весілля», а 10 серпня - бувальщину того ж автора «Наснилася мати».
Прочитавши номери старих газет, я зрозуміла скільки душевної доброти вкладено журналістами та дописувачами у статті, які нікого не залишать байдужими.
А ще газета «Сільські новини» стала невидимою доріжкою до моєї мами. Відтак я твердо вирішила, що до кінця свого життя буду передплачувати «Сільські новини», аби зв'язок не втрачався.
Можете тепер вважати мене своїм другом, шановні працівники редакції.

Анастасія ЦАРУК, Криничанський район, 
Дніпропетровська область