Поточний № 15 (1202)

24.04.2018

Думати, а потім - робити


01.07.2016

Про необхідність осмислювати наперед свої дії здавна вчить народна мудрість: сім раз одмір, а раз – одріж. Дивлячись на реформи, зроблені сьогочасним складом парламенту, мимоволі дивуєшся – та хіба ж цього прагнуть українці? Це здивування особливо значне, коли народні обранці економлять на завтрашньому дні нації – на школярах, кусні хліба для них, книгах для шкіл, урізають зарплату педагогам… Ці біди сталися ще минулого року. І щойно в рамках «судової реформи» нардепи якнайщедріше призначають зарплату суддям Верховного суду у розмірі… 315 тисяч гривень! Судді місцевих судів матимуть білизько ста тисяч на місяць, апеляційних – в районі двохсот… Тут вже, як кажуть, ні в тин, ні в ворота… Вочевидь, що таку вкрай однополюсну «працю» парламентарів доведеться переробляти як не сьогодні, то завтра.

Особливої прикрості молоді завдала й ініціатива уряду децентралізувати професійно-технічну освіту, тепер відповідно до бюджету України видатки на неї здійснюються з бюджетів міст обласного значення. А чи вистачить фінансування до кінця року? Чому все робиться стихійно, без залучення експертів, науковців? Хіба в України є майбутнє без належної професійної освіти?

«Гарібальді Олександрівського повіту»

Як не дивно, ще півтора століття тому землевласник Дмитро Гнєдін, прямий нащадок запорозького осавула Антона Гниди, добре розумів необхідність навчання молоді грамоті і ремеслу. За безкомпромісне відстоювання прав селян його називали «Гарібальді Олександрівського повіту». 1883-го він у власному селі, яке зветься тепер Олександрівкою, заснував для ста селянських дітей Гнєдінське ремісниче училище, де впродовж чотирьох років їх навчали загальноосвітнім дисциплінам та готували столярів, ковалів і слюсарів. Пізніше дружина Дмитра Титовича Ольга Іванівна заповіла 10 тисяч карбованців на відкриття Гнєдінської сільськогосподарської школи, що й сталося 1898 року. Школа давала міцні знання із садівництва, городництва, лісорозведення, виноградарства, шовківництва та бджільництва. Згодом будівничі «світлого майбутнього» навчальну базу сільськогосподарської школи з лабораторіями перевезли до Києва, на основі якої заснули сільгоспінститут. А назву «Гнєдінське» в ремісничого училища відібрали...

Надія Покровщини

Відтоді чимало води збігло до Самари з Вовчої, яка розмежовує Олександрівку й Покровське. Неподалік берегів цієї степової річки стоять ще гнєдінські і зросли нові корпуси ордена «Знак пошани» Вищого професійно-технічного училища № 75. Про його сьогодення розповідає директор Олександр Чебанко:

- Метою діяльності колективу училища є виховання гармонійно розвиненої молодої людини, здатної до саморозвитку. Сьогодні навчаємо дітей за 12-ма спеціальностями – тракториста-машиніста сільгоспвиробництва, бухгалтера, кухаря, оператора комп’ютера, є групи техніків-електриків і техніків-механіків. В училищі 87 лабораторій і навчальних класів, гуртожиток, де проживає більше трьохсот дітей, комп’ютерний клуб і відеозал. Учні та студенти займаються спортом, є гуртки технічної творчості, художньої самодіяльності, клуб сімейного та національного виховання «Берегиня». Особливою гордістю є велика бібліотека, Музей історії училища та психологічна служба, які неабияк допомагають вихованцям. Взагалі сільські діти – відкриті душі, вони привчені до роботи, в них кращі помисли. Останніми роками рівень знань школярів, що приходять до нас, неабияк зріс. Колектив співробітників налічує 127 чоловік, всі працюють для розкриття талантів дітей. Серед кращих назву викладачів спецдисциплін Петра Марценюка, Миколу Решетюка, старшого майстра Сергія Радчука, психолога Олену Денисенко, майстра Василя Бойка. Та разом з досягненнями існує й чимало проблем, які самотужки не вирішиш.

Зокрема, щоб стати механізатором, учень має навчитися рушати, перемикати передачі, робити оранку, культивацію тощо. За три роки на все потрібно 250 літрів пального. Кошти на це держава не виділяє, купують батьки, училище видає пальне лише малозабезпеченим та дітям-сиротам. В агроформуваннях вже немає старої техніки, а в нас нової катма. Як вихід уклали два договори з ТОВ «Обрій» (директор Віталій Головко) і ТОВ «Родина» (Олександр Кузьменко), вони вчать наших дітей на власній техніці. Опанувати агротехнологію допомагають ТОВ «Зоря» (Анатолій Пучка) і ТОВ «Славутич» (Роман Брацило). До речі, Віталій Головко виділив нам трактор МТЗ, а Анатолій Пучка пообіцяв надати «Джон-Дір». Своє майбутнє бачимо у тісній співпраці з товариствами, щоб наші діти одразу навчалися на рівні сучасних вимог. Комп’ютерний клас є, але обладнання в ньому – двадцятилітньої давнини, не вистачає літератури зі спецпредметів рідною мовою. Таблиці сучасної техніки на ринку є, та ціни на них скажені. Зараз конче необхідно міняти старі вікна, утеплювати стіни корпусів тощо. Училище обробляє 180 гектарів піщаних земель, заробляє 1 мільйон 200 тисяч гривень за рік, але через зростання вартості енергоносіїв усе йде на їхню оплату. Де брати кошти на енергоефективність? Кому їхати кланятися? Чому немає відповідної програми?

- Наше училище найвіддаленіше від обласного центру, до якого більше 130 кілометрів, продовжує директор. - Дуже хотілося, щоб діти побували в музеї Яворницького, театрах Шевченка і оперному, художньому музеї, планетарії. Але наш навчальний заклад не має автобуса. Сільський труд має шануватися суспільством, висвітлюватись газетами, радіо, телебаченням. У молоді повинні бути постійні ідеали, зараз - це захисник України. Кілька наших випускників служать у зоні АТО, у нас навчаються і переселенці із окупованих Росією територій. Але діти в аудиторіях вчать одне, а в житті бачать - інше. В Україні необхідно підняти престиж людини праці, створити умови для швидкого становлення молодого спеціаліста і громадянина.

«Тільки не зачиняйте наше училище!»

У Вищому професійному училищі №75, попри перелічені негаразди, умови для гарного навчання і змістовного дозвілля створюються. Про це свідчать не лише орден «Знак Пошани» 1983 року, обласні та державні відзнаки, а й торішня Міжнародна нагорода імені Сократа, якою відзначив ВПУ № 75 Номінаційний комітет Європейської Бізнес-Асамблеї (Великобританія). Голова Покровської райдержадміністрації Світлана Назарчук бачить, окрім традиційної, і особливу роль училища в житті краю:

- На жаль, процеси оптимізації настали. Серед 18 шкіл Покровського району довелося понизити статус Водянської школи з третього до другого рівня, суттєво скорочені витрати, площі в усіх освітніх закладах. Та всі директори шкіл, як не важко їм тепер доводиться, не змовляючись заявили: «Тільки не зачиняйте наше училище!» Адже є діти, які не вступлять до вишів через відсутність коштів, показники ЗНО, а є сільські діти, яким просто некомфортно в місті. Куди вони підуть, де знайдуть свою трудову стежину? А в нашому училищі високий рівень викладання, Олександр Чебанко, учасник бойових дій, 19-й рік на директорській посаді по-батьківськи дбає про всіх. Педагоги училища знаходять в дітях зерна любові до рідного краю і України та натхненно плекають їх. Учні вчаться в Малій академії наук, постійно перемагають в обласних змаганнях зі спорту, економіки тощо. Всі високі показники ВПУ № 75 говорять самі за себе, фактично це і училище, і технікум. Сподіваюся, що підхід до майбутнього професійної освіти в Україні буде особливо виваженим. Покровщина, яка знаходиться на межі Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, постійно отримує кваліфіковані кадри з училища і надалі потреба в них лише зростатиме.

«З них будуть люди!»

Такою високою народною оцінкою відзначив працю кількох студентів ордена «Знак Пошани» Вищого професійного училища № 75 на виробничій практиці в очолюваному ним товаристві «Родина» Олександр Кузьменко. Хоча воно й господарює на прилеглих до районного центру розпайованих землях, знайти досвідчених механізаторів там непросто. Як колишній випускник училища, Олександр Вікторович добре знає потенціал сьогоднішніх його учнів:

- Наше училище – одне з кращих в Україні. Тепер чимало молоді хоче бути інженерами, директорами, секретарями… А чому не кваліфікованими робітниками спочатку? Щоб спробувати все власними руками, подивитися, як завдяки твоєму поту росте культурна рослина, щоб залюбуватися нею і бодай подумки обійняти! Чому мало хто прагне стати вправним будівельником, опоряджувальником, пасічником? Чому чимало батьків аж із шкіри вилазить, лише щоб дитина мала диплом навіть сумнівного, інколи неакредитованого вузу? Чи не доцільніше закрити такі «інститути», а зберегти професійні училища? А наші всі сучасні біди України, особливо агресія Росії, переконаний, від нестачі трудового та патріотичного виховання.

Ще восени поїхав до училища, попрохав хлопців попрацювати на практиці на весняній посівній. Звичайно, в них спочатку був острах – чи вдасться швидко освоїти сучасні трактори? Прийшли «сирі» Артем Лобода, Саша Дівончик, Женя Пономаренко, Олександр Дуб’яга. Спочатку з ними попрацювали досвідчені наставники Микола Коломоєць, Микола Саєнко, Сергій Менжинський. І вже за короткий час досвід старших і завзяття молоді дали щедрі плоди - учні освоїли сучасну техніку, самостійно боронували, культивували, сіяли… А Євген Пономаренко навчився і прополювати, це вельми непросто для новачка! До речі, їхні діди й батьки теж працювали в нашому господарстві, думаю, це вселяло в хлопців гордість, що й вони, як і родина, причетні до творення дива хліборобської праці. Часто бачачи їхню сумлінну роботу, якось запитав Олександра Дівончика: «Сашо, а ким ти хочеш бути – агрономом чи інженером?» Та отримав несподівану відповідь:

- Я хочу стати хорошою людиною.

Це мене неабияк розчулило. Коли молода людина всім серцем цього прагне, так і станеться. За посівну кампанію хлопці отримали гідну зарплату, вони постійно перевиконували завдання. Я вчив їх аналізувати всі технологічні процеси, адже погода почасти ставить хліборобам несподівані «сюрпризи». Переконаний - набуті в училищі знання і практичні вміння допоможуть здійснитися їхнім юнацьким мріям. Вони вже цінують себе як працівники, а на ринку праці це головне. З такими громадянами і трудівниками Україна обов’язково сягне світових висот на власних, ні од кого не залежних землях.

Україна і на жнивному, і на ратному полі показує світові приклади того, як вміє працювати і воювати проти зловісної сірої орди, що виповзла із запліснявілих імперських підземель. І молодь поступово займає власне почесне і нелегке місце в труді і борні.

Двадцять четвертого червня до святково прикрашеного Покровського районного Будинку культури прибули 177 випускників ВПУ №75. У вщерть заповненому залі їх вітали директор училища Олександр Чебанко, заступник голови Покровської РДА Людмила Давиденко, сільський і селищний голови Олександрівки і Покровського, класні керівники груп, батьки, бажали щасливої долі в самостійному житті. Близько двох десятків учнів та студентів за перемоги в спорті, художній самодіяльності, конкурсі англійської мови отримали дипломи, грамоти та грошові відзнаки. Із закінченням училища усіх привітав і директор ТОВ «Родина» Олександр Кузьменко, а Євгена Пономаренка, Олександра Дівончика та Артема Лободу – із переходом на 5-й курс. За звитяжну весняну працю в товаристві він вручив цим юнакам та випускнику Олександру Дуб’язі сучасні телевізори та музичні центри, запросив до подальшої співпраці і подякував їхнім батькам за добре виховання дітей. Так у Покровському краї міцніє єдність освіти і сільськогосподарського виробництва.

Що рік наступний нам готує?

Несподівані нововведення в професійній освіті вже відставленого уряду неабияк збурило українську громадськість, що й змусило-таки взятися до праці наступників. Двадцять другого квітня міністр освіти України Лілія Гриневич та міністр фінансів Олександр Данилюк провели робочу зустріч. В результаті обговорення домовилися про таке:

- Професійно-технічна освіта має фінансуватися не з одного, а з кількох джерел:

1) освітня субвенція на здобуття учнями загальної середньої освіти;

2) державна субвенція на покриття витрат на навчання гостродефіцитних спеціальностей національного значення, або державне замовлення;

3) професійна підготовка за спеціальностями, які використовують комунальні господарства та підприємства місцевої інфраструктури, має фінансуватися за рахунок регіонального замовлення;

4) запросити великий бізнес до опрацювання моделей його залучення до фінансування підготовки спеціалістів необхідних йому професій.

Зараз Міносвіти та Мінфін доопрацьовують на цій основі законопроект «Про професійну освіту» для внесення до Верховної Ради узгодженого документа. Введення в дію нової моделі фінансування професійної освіти заплановане з 1 січня 2017 року. Чи впораються урядовці та народні обранці з поставленим завданням, покаже час. Зрозуміло одне: більше непродумано «рубати з-за плеча», як зробив попередній уряд, в делікатній сфері освіти не варто. Та і в будь-якій іншій – теж.

Підготував Григорій МИКОЛАЙЧУК. Дніпропетровська область.