Поточний № 13 (1401)

16.08.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Два списки «громадянських війн»


01.07.2020

НЕЩОДАВНО на сайті «Інформаційний спротив» побачив цікавий список із посиланням на джерела «з того світу» («Сводки от ополчения Новороссии»). Це імена та деяка інформація про бойовиків, що загинули у березні 2020 року. Список невеликий: 21 особа (20 чоловіків, 1 жінка; люди різного віку, із різних міст), але, як кажуть, красномовний. Попри всі балачки про «неучасть» Російської Федерації у війні на Донбасі у списках аж  троє «іхтамнєт»: «доброволець із м. Перм», «доброволець із Башкирії» на прізвисько  «Татарін» і ще один (теж, напевне, «доброволець») із Санкт-Петербурга.
 
Серед наших колишніх громадян є навіть двоє зі «щиро українськими» прізвищами – Дюдюн і Клименко. Місце проживання, де воно зазначено, географія нашого Донбасу: Гольмівський (це частина Горлівки), Донецьк (звідти двоє), Лисичанськ, Луганськ (2), Макіївка (2), Сніжне (2), Софіївка (стара назва Карло-Марксове, частина м. Єнакієве), Харцизьк, Ясногірка (частина Краматорська), с. Сергіївка Слов’янського району. Читає такий список «об’єктивний» дослідник і робить «об’єктивний» висновок: «оскільки з обох боків фронту воюють громадяни однієї країни, то таку війну треба називати «громадянською війною» або «внутрішнім конфліктом». «Є підстави», так би мовити…
А мені пригадався інший, теж невеликий список. Із 12 осіб. Це Андрій Андрійович Власов і його поплічники, яких Військова колегія Верховного суду СРСР 1 серпня 1946 р. засудила до страти «за зраду Батьківщини». (Див.   Александр Колесник. РОА (Русская освободительная армия)   власовская армия: Судебное дело генерала А.А. Власова. – Харків: «Простор», 1990.   с. 37-39). Застосуємо і до нього «об’єктивний підхід»: поміряємо обидва списки одним «метром».
Хтось зауважить: а чи можна робити якісь висновки на підставі таких невеликих списків?   Можна. По-перше, кулі та фронтові болячки в паспорти не заглядають, і гине лише той, хто насправді є на лінії фронту. Тож березневий список, гадаю, не відрізняється суттєво від списків за інші місяці, відбиваючи реальний стан справ і засвідчуючи, хто ж насправді воює на Донбасі проти України. Щодо другого списку, то, як кажуть: «Який казан, така і покришка. Які пани, такі й підпанки».   Яка РОА, така й верхівка. Не краща…
Отже, 12 осіб зі званнями від підполковника до генерал-лейтенанта. Усі – професійні військовики (окрім партійного чиновника Георгія Жиленкова, бригадного комісара, що приблизно відповідало званню генерал-майора). Усі одинадцять у РСЧА (Робітничо-селянській червоній армії) з 1918-1919 рр. Усі мали понад 20 років служби і обіймали високі посади. Загалом, усі 12 «не яке абищо» у сталінській імперії!
За національністю: 11 росіян і 1 українець (Сергій Буняченко, родом зі східнослобожанського села Курської обл.). Ще кілька мають українські прізвища (Дмитро Закутний, Георгій Жиленков, Василь Малишкін (колись, напевне, були Жиленко, Малишко), проте в матеріалах справи записано: «за національністю – росіянин» Таких «обрусєвших інородців», «святіших за папу римського», знаємо чимало. Той же Й. Джугашвілі-Сталін, що «колись був грузином»).
Всі інші – «щирі» росіяни: Іван Благовєщенський, Андрій Власов, Григорій Звєрєв, Володимир Корбуков, Віктор Мальцев, Михайло Меандров, Федір Трухін, Микола Шатов (ще пошукайте «щиріших»!).
Двоє народилися на території сучасної України (Г. Звєрєв у Алчевську (тоді Ворошиловськ) Луганської області та В. Малишкін на Марковському руднику поблизу Юзівки (сучасний Донецьк) Донецької області (на 1946 р. – Сталінської). І тут   хлопці з Донбасу! Але, що було, то було... Один, В. Корбуков – з міста Двінськ Вітебської губернії (нині   Даугавпілс, Латвія).
Дев’ять із 12 народилися на території сучасної Російської Федерації: у Воронежі, Костромі, Москві та у дєрєвнях і селах Горьківської, Івановської (двоє), Кіровської (кол. Вяткінська губернія), Курської та Ростовської областей.
Більшість (2/3)  робітничо-селянського походження (6   із «селян», 1  –  із «робітників», ще 1 – із «трудової інтелігенції»). 2 –  із родин священників і ще 2 – із дворянських родин. (Один із них, Г. Жиленков, кажуть, це приховував, писав, що він із «селянської родини». А як насправді було?).
Безпартійних 2 (М. Меандров і Ф. Трухін, сини московського священника і костромського дворянина. Цікаво, що «класово-вороже» походження не завадило їхній військовій кар’єрі: один дослужився до генерал-лейтенанта, інший   до полковника). 10 – члени ВКП(б). Із 1918 року, з 1919 (троє), з 1921, 1925, 1926, 1929 (двоє). Наймолодший комуніст – А. Власов (із 1930). Усі, безперечно, «вірні ленінці-сталінці», бо всі мали «дебелий» партійний стаж і пройшли всі чистки 1920-1930-х років. Це не якісь «троцькісти-бухарінці», «шпигуни», «шкідники» чи «націоналісти», а «твердокамінні більшовики»! «Ніяких коливань не мав. Завжди стояв твердо на генеральній лінії партії і за неї завжди боровся», – написав Андрій Власов у своїй автобіографії 1940 року. Подібні слова, були, напевне, і в анкетах його поплічників, бо тоді по-іншому не писали.
Двоє із них, щоправда, зазнали репресій у 1938-39 роках. В. Мальцев і В. Малишкін були в ув’язнені понад рік, отже,   мали підстави не любити Сталіна і його владу. Проте й вони не «вороги народу» станом на 1941 рік. Справу проти Василя Малишкіна закрили, а його поновили в усіх правах. Працював в Академії Генерального штабу (!). Остання посада в РСЧА – начштабу 19 армії, звання – генерал-майор. 
Віктора Мальцева також реабілітували, поновили в партії та призначили начальником санаторію Аерофлоту в Ялті (теж непогано прилаштувався, на курорті).
Підсумуємо: хто ж він, типовий «зрадник Батьківщини»? Росіянин, що народився в Росії; робітничо-селянського походження; «справжній комуніст» та ще й «вірний сталініст»!
Отже, маємо юридично засвідчений факт: у війні 1941-1945 років етнічні росіяни родом із російських земель воювали проти росіян! Комуністи проти комуністів! Сталіністи проти сталіністів! Робітники і селяни проти Робітничо-селянської червоної армії! Громадяни СРСР воювали проти громадян СРСР! То що це було, як не найсправжнісінька  громадянська війна?!
І це не вигадка, не дурний жарт! Адже Власов – не зрадник-одинак. Існував масовий «власовський» рух і до Власова, і з Власовим, і без Власова у найрізноманітніших формах, а не лише як РОА («Русская освободительная армия»). Загалом на боці нацистів воювали близько мільйона колишніх громадян СРСР різних національностей! І ця цифра – вагомий факт, адже 1 мільйон вояків (за різними підрахунками від 950 тис. до 1 млн. 240 тис.) – це багато, це дуже багато! І тоді, і зараз. Не кожна поважна держава мала і має армію такої чисельності. Для порівняння: найбільшу кількість військ на Східному фронті Німеччина та її союзники мали у листопаді 1942 року 6,2 млн осіб. Із них румунські війська – 295 тис., італійські –  227 тис., угорські  – 205 тис.
То що, нешановні кремлівські брехуни та їхні підбрехачі в Україні, невже в СРСР у 1941-1945 роках теж була «громадянська війна» чи «внутрішній конфлікт»? Чи якими ще словами (вашим «метром» міряючи) назвати ту війну, де мільйони (!) громадян СРСР воювали з обох боків фронту? Може це була «сталінсько-власівська війна»? Хто сказав «Радянсько-німецька»?! Яка ще гітлерівська агресія?! Які ще німці?! «Іхтамнєбило»! Був «внутрішній конфлікт» у Росії, була «громадянська війна», «росіяни воювали проти росіян». Хіба не так? А у цьому «внутрішньому конфлікті» одному з учасників, «слабшому», «пригнобленому» лише допомагали «добровольці зі всієї Європи». Хіба не знаєте, що всі оті «манштейни-паулюси» приїхали до Росії своїм коштом зі своєю зброєю, щоб допомогти «власовцям» воювати проти «сталінців»… 
У ті роки, пам’ятаєте, в Європі зброя де хоч лежала. Лиш нагинайся та збирай… А ще чимало добра було у всіх «воєнторгах» світу… 
А ще були «дружні держави», що складали такий собі «Клуб симпатиків А. Власова». Вони допомагали Власову і його «освободителям» із РОА чим могли: коштами, зброєю, боєприпасами, амуніцією, танками, літаками, підводними човнами, добровольцями...
І знову, на жаль, це не жарти! Адже формально нейтральна Іспанія послала до Росії, на радянсько-німецький фронт справжніх добровольців (без «лапок» добровольців!) – «Блакитну дивізію». За 1941-43 роки у ній воювало від 40 до 50 тис. осіб! Дехто з іспанців був навіть у Берлінській битві 1945 року. Тож фактично франкістська Іспанія воювала, але формально – нейтральна. Як Путін у Донбасі…
До «клуба» на чолі з Адольфом Гітлером, окрім Франсіско Франко, належали ще Беніто Муссоліні, Міклош Горті, Йон Антонеску та інші «борці за Великую Россию»… (Вибачте, за «Великую» Німеччину, Іспанію, Італію, Угорщину, Румунію…), а також Анте Павелич і Йозеф Тісо – керівники маріонеткових «урядів» у Хорватії та Словаччині (аналог сучасних Абхазьких, Південноосетинських та Придністровських «урядів»).
Та й до біса їх було – отих «симпатиків А. Власова»! А додайте ще «національні» підрозділи «вермахту» та «зброї СС», навербовані з представників ледь не всіх європейських народів – загалом понад 1,5 мільйони «добровольців»… Хоч-не-хоч, а згадаєш про ту купу всякої наволочі зі всього світу, що позлазилася до Криму і Донбасу захищати «Русский мир» і «Великую Россию»…
То невже, помірявши дві війни однією «кремлівською міркою», мусимо привітати громадян Російської Федерації із «75-ю річницею перемоги у Громадянській війні між сталінцями і власовцями»?!
Щоправда, незрозуміло, хто ж переможець у тій «громадянській війні», адже на честь 9 травня кораблі російського флоту урочисто піднесуть «власовські» прапори! Пардон, «андріївські»… Але їх можна назвати і «власівськими», бо саме такі прапори використовувала РОА. То що, «патріоти Росії», «полум’яні борці проти фашизму», перемозі над Гітлером, його сателітами і посіпаками-колаборантами салютуємо «власовськими» прапорами?! Колись сказали: «Умом Россию не понять…»? У якому столітті?.. Що змінилося?..
Але ми не кацапи*, юродствувати не будемо. Той факт, що проти СРСР воював мільйон його колишніх громадян, не робить війну 1941-1945 рр. «громадянською», а гітлерівських окупантів – «миротворцями». Як і той факт, що проти України у бандах «ДНР-ЛНР» воюють колишні громадяни України, не робить російську агресію «внутрішнім конфліктом»!
Хто б що не говорив, Україна проти своїх громадян не воює! Вона захищає свою землю і свій народ від російсько-путінських окупантів та їхніх посіпак із місцевих колаборантів, зрадників. Усі оті «ополченці ДНР-ЛНР» – то всього-на-всього наші «власовці». А як до таких ставитися – ви й самі знаєте!
Євген ШУЛЬГА, 
м. Самар (Новомосковськ),
Дніпропетровська область.
 
Примітка автора:
*Кацап   не національність, це – «стан душі». Є нормальні люди   росіяни, а є, на жаль, «кацапи». І не лише російського походження. Той же Г. Шредер – теж «кацап». Колись був нормальний чоловік, а потім геть «скацапів».
 
На знімку: «Власовська армія»: вояки у німецькій формі з шевронами «РОА». Росі́йська Ви́звольна А́рмія (рос. Русская освободительная армия — РОА) — антирадянське військове з’єднання, яке воювало під час Другої світової війни на боці Німеччини та проти Радянського Союзу. РОА була формально збройними силами КОНР (Комітету Визволення Народів Росії) під проводом генерала Власова. Де-юре вважалася німцями однією з союзних армій, хоча фактично була підпорядкована Вермахту. Складалася переважно з добровольців з числа радянських перебіжчиків, військовополонених та колишніх членів емігрантського Білого руху Росії. На початку 1945 р. вона нараховувала близько 200 тис. чоловік. За весь період нарукавний знак РОА носили близько 800  тис. вояків, хоча не всі вони визнавалися керівництвом РОА. Брала участь у незначних військових діях проти Червоної армії. У травні 1945 1-ша Дивізія РОА підтримала чеське антинімецьке повстання у Чехословаччині та визволила Прагу. Більшість вояків РОА здалися західним союзним військам, були інтерновані і передані СРСР.