«Неймовірні голоси! Сьогодні вони здобули Гран-Прі на Міжнародному конкурсі пісенної творчості у місті Кролевець. Дякуємо за хвилини простого щастя» - такий відгук залишила на форумі відеохостингу YouTube жінка під іменем Аміла, прослухавши пісню «Край вікна любисток» у виконанні народного чоловічого квінтету «Булава».

А ще раніше цей творчий колектив став володарем Гран-Прі Всеукраїнського фестивалю «Боромля - 2013» (тут же, на Сумщині), роком пізніше був кращим у двох номінаціях на Сорочинському ярмарку рідної йому Полтавщини. Першою ж відзнакою у творчості квінтету була перемога на пісенному фестивалі, що проходив на батьківщині відомого поета-пісняра Дмитра Луценка у селі Березова Рудка Пирятинського району.

Я можу лише пишатися, що керівником квінтету «Булава» Бутоводолинського БК Великобагачанського району Полтавської області є мій дядько - заслужений працівник культури України Віктор Шарий.

Він є натхненником тепер уже відомого в Україні квінтету. Але не тільки лише цього одного – велику працю і душу вклав Віктор Васильович у Бутоводолинський народний хор (нещодавно відзначено тридцятиліття колективу), а останні роки він ще є творчим керівником і чудових жіночих ансамблів «Надвечір’я» та «Чарівниця» Скибівщинського сільського клубу (про творчість моїх земляків – самодіяльних митців, що здобули визнання, писали і «Сільські новини», можна переглянути сайт газети: «Свята і будні піснею возвеличені», 29 вересня 2011 р., та «Творче село», 12 листопада 2014 р.).

А потяг до музики у мого дядька проснувся після… переляку. Можете сміятися, але було так. У рідному селі Широке з’явилося кіно, і чотирирічного Вітю батьки повели на перегляд фільму. І треба ж такому, що тоді показували один із найстрашніших короткометражних фільмів – «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота» засновників кінематографу братів Люм’єр. Коли поїзд почав насуватися прямо з екрана, малий Вітя так злякався, що з криком вилетів із зали і забіг до сусідньої від клубу хати. Там дівчинка - його однолітка - бавилася іграшковою гармошкою. Ця іграшка його і заспокоїла.

Але пальці від того часу почали самі тягнутися до музичного інструмента. А опановувати по-справжньому гру почав уже підлітком, коли батько купив йому та братам Володимиру і Миколі справжнього баяна.

Після закінчення Гадяцького культосвітнього училища пов’язав своє життя з музичною творчістю. Хоча зарплата кульпрацівника, звісно, не завжди годувала. Грав на весіллях, їх, мабуть, було сотні, сідав у місцевому господарстві за кермо трактора чи комбайна.

Зі своєю дружиною Ольгою Іванівною вивів на широкий життєвий шлях доньку Світлану, синів Володимира та Олександра.

Першого січня Віктор Васильович відзначив своє 60-річчя. А наступного дня у районному будинку культури Великої Багачки відбувся творчий вечір ювіляра – шанованого у музичних колах Полтавщини, знаного серед шанувальників художньої самодіяльності, серед тих, хто любить пісню і музику.

Побажаймо ж ювілярові, щоб іще багато років міцно тримав у руках баян, радував цим людей, щоб відіграв запальні мелодії на весіллях своїх онучат, а там, дай Боже, і правнучат!

Микола ШАРИЙ, журналіст.