Технологічні особливості весняно-польових робіт на Дніпропетровщині в 2013 році

Як засвідчив досвід науково-дослідних установ Інституту сільського господарства степової зони НААН, технології вирощування сільськогосподарських культур суттєво впливають на ефективність використання землі і збільшення обсягів виробництва зерна. Аналіз складових елементів агротехнологій відповідно до екологічних факторів дають можливість розробити прогноз розвитку галузі на найближчі роки.

Досягнутий рівень виробництва зерна в Україні можливо збільшити за рахунок оптимізації структури посівів, системи машин, добрив і захисту рослин, а також відновлення сортового складу зернових культур. Запропонована модель здатна забезпечити виробництво зерна на рівні 72,5 млн. т.
Виходячи з ринкового розподілу споживання і основних агротехнологічних принципів, необхідно орієнтуватись на те, що переважну частку у валових зборах зерна повинна складати озима пшениця до 50% і кукурудза 22%. Проте не слід вважати другорядними менш поширені і продуктивні культури, які мають свою харчову, фуражну, сівозмінну і екологічну специфіку.

Попередник – це важливо
Відомо, що вирощування культур по найбільш сприятливих попередниках позитивно впливає на урожайність. Тому попередник є важливою складовою цілісної технології вирощування. Особливо це стосується озимої пшениці. Найбільше різниця у дії попередників в дослідах спостерігається при вирощуванні її без додаткового внесення добрив. Застосування удобрення з урахуванням ґрунтової діагностики дозволяє значною мірою нівелювати негативний вплив менш сприятливих попередників. Але після кращих попередників рівень урожаю вищий.
У зоні недостатнього зволоження кращими попередниками для озимої пшениці є чисті та зайняті пари, а також зернобобові культури, однорічні та багаторічні бобові трави. Озима пшениця погано переносить беззмінні та повторні посіви, несприятливими попередниками для неї є стерньові та соняшник. Рівень урожаїв озимої пшениці після них значною мірою залежить від умов зволоження як восени, так і в критичні періоди розвитку рослин протягом весняно-літньої вегетації. Загалом використання непарових та стерньових попередників доцільне тільки за умови внесення підвищених доз добрив.
На утворення урожаю зерна кукурудзи попередники мають менший вплив, вона добре переносить і повторні посіви. Але соняшник є дещо кращим попередником порівняно з озимою пшеницею. Ця різниця залишається помітною і при застосуванні різних систем удобрення ґрунту. Загалом сприятливими попередниками для кукурудзи є парова озима пшениця, зернобобові, соняшник, картопля та баштанні культури, а також кукурудза на силос.
Для ярого ячменю кращими попередниками є озима пшениця та кукурудза, зернобобові та баштанні культури, просо і сорго. Ячмінь дуже добре відгукується на післядію добрив, внесених під попередник.

Обробіток і агропотенціал ґрунтів
Акумуляція вологи в ґрунті в осінньо-зимовий період була низькою через посушливу осінь і першу половину зими. Польові культури по-різному реагували на способи основного обробітку ґрунту. Так, в ІЗЗ та Асканійській ДСГДС більш ефективними виявилися полицевий на 20-22 см та мілкий безполицевий обробіток на 12-14 см у посівах сорго, гороху, соняшнику порівняно з нульовим обробітком. Зниження урожаю в ІЗЗ по No-till в посівах сорго становило – 56% , озимого ріпаку – 21,8%, соняшнику – 44,4%. На Асканійській ДСГДС зниження по сорго становило – 22,7%, гороху – 19%, озимі пшениці – 12,7%. Соя на Кіровоградській ДСДС по No-till також знижувала урожай на 9% порівняно з оранкою. Винятком в ІЗЗ можна вважати озиму пшеницю, яка практично не давала зниження урожаю по нульовому обробітку, а в окремі роки (зокрема 2012 р.) навпаки був приріст на 15 ц/га (40%), що пояснюється наявністю рослинних решток (мульчі) по No-till і достатньою кількістю продуктивної вологи 10-15 мм в посівному шарі 0-10 см під мульчею.
Агропотенціал ґрунтів степової зони лишається досить високим. Рівень продуктивності основних сільгоспкультур лімітується насамперед зволоженням. За даними стаціонарних дослідів, при дотриманні сівозміни і технології вирощування, за рахунок потенціалу ґрунту урожайність озимої пшениці при розміщенні після чорного пару коливається від 42 ц/га в північній частині Степу до 32 ц/га у сухому Степу. Після непарових попередників урожайність обмежується 25-20 ц/га. Агропотенціал ярого ячменю відповідно до частин зони змінюється від 24 до 16 ц/га. Рівень врожаю кукурудзи становить 44 ц/га на півночі та 16 ц/га – на півдні. Агропотенціал соняшнику в північній частині складає 23 ц/га, зі зменшенням до 10 ц/га за несприятливих погодних умов.

Ефективність добрив
Ефективність добрив в значній мірі залежить від строків та способів їх застосування. Усереднені багаторічні експериментальні дані ДУ ІСГСЗ свідчать, що високий приріст врожаю (ячмінь – 10 ц/га, кукурудза – 6 ц/га, соняшник – 4 ц/га) забезпечує основне їх внесення. При застосуванні добрив весною під культивацію спостерігається зниження додаткового врожаю на 25-40%. Локалізація добрив дає можливість отримати максимальні показники: кукурудза - 49, ячмінь – 33, соняшник – 24 ц/га. Навіть зниження доз добрив на 25-30% при локальному їх внесенні не приводить до суттєвого недобору урожайності.
При сьогоднішніх високих цінах на мінеральні добрива важливим заходом підвищення урожайності зернових культур є застосування мікродобрив. Їх використання у позакореневе підживлення дозволяло отримати додатково 2,9-5,2 ц/га зерна озимої пшениці залежно від попередника. На ярому ячменю ефективність препаратів знаходилась в межах 2,9 ц/га. На кукурудзі вона була нижчою (2,3 ц/га), що пов’язано з посушливими умовами 2012 року.
Урожайність пшениці озимої залежить від технологій вирощування у різних ґрунтово-кліматичних зонах України. При вирощуванні пшениці озимої за мінімальної технології урожайність за 2002–2012 рр. склала 2,4–3,3 т/га в цей же час інтенсивна технологія сприяла зростанню врожайності до 3,1–6,3 т/га.

Строки сівби і сорти
Урожайність пшениці озимої залежно від строків сівби в різних ґрунтово-кліматичних зонах України у 2002–2012 рр. коливалась в достатньо широких межах. Так, найбільший рівень врожайності забезпечила сівба озимини в оптимальні строки, який становив в зоні Степу – 3,5–6,2 т/га; в Лісостепу – 6,3; Полісся – 4,3 т/га.
Аналіз впливу технологічних факторів вирощування пшениці озимої на її зернову продуктивність за останні 10 років показав, що найбільше (32,7%) на врожайність впливає попередник, дещо менше – строки сівби (20,2%) та добрива (20,1%). У степовій зоні в умовах посушливого 2012 року сорти інтенсивного типу сформували врожай зерна в середньому 3,2–4,8 т/га, що склало 32–48% генетичного потенціалу.
Сорти універсального і напівінтенсивного типу реалізували генетичний потенціал на 39–63%, що відповідає зерновій продуктивності 2,4–3,8 т/га.
За біолого-фізіологічними показниками в умовах надзвичайно складного року позитивно виділились сорти пшениць: Подяка, Скарбниця, Золотоколоса, Кірія, Богдана, Зміна, Землячка одеська, Херсонська безоста, Антонівка, Розкішна, Польовик, Паляниця, Білосніжка, Писанка, Заможність, Куяльник, Косовиця, Зіра, Одеська 267.
Якість зерна пшениці озимої значним чином залежить від попередників та удобрення. За дослідженнями, проведеними науковими установами НААН, парові попередники забезпечують не тільки вищий врожай зерна порівняно з непаровими, але й кращу якість зерна. Навіть за мінімального удобрення пшениця озима по парових попередниках формує зерно за вмістом білка не менше, як 10,5%, а сирої клейковини – 19%, а взагалі 3–5 клас за урожайності 4,0–5,3 т/га. За оптимального удобрення вміст білка в зерні складає 12,5–14,5, клейковини 22,5–28,5%, що відповідає 1–2 класу зерна за урожайності 5,5–7,0 т/га.
Після непарових попередників за обмеженого удобрення одержують низькі врожаї (1,8–2,8 т/га) зерна погіршеної якості. Вміст білка складає 8,5–10,2, клейковини – 15,5–18,1%. Скловидність зерна становить 25–35%, а клас зерна лише 6-ий. За оптимального забезпечення пшениці озимої мінеральним живленням, якість зерна після непарових попередників значно покращується, а саме до рівня 3–2 класу. Урожайність зерна в середньому по дослідах - 3,0-4,5 т/га.Проведені результати досліджень свідчать, що в зоні Степу при вирощуванні пшениці озимої є ще не використані резерви підвищення її продуктивності і конкурентоспроможності.
Найвищу продуктивність і якісні показники незалежно від попередника озимина сформувала на ділянках, де на фоні основного внесення N90P60K60 проводили підживлення рослин азотом в дозі N30 на час появи у них прапорцевого листка, тобто на завершальних етапах фази виходу в трубку.
Багаторічні дослідження наукових установ переконливо свідчать, що суттєво зменшити негативний вплив посухи на рослини можна за рахунок дотримання науково обґрунтованих строків сівби. Адже відомо, що ярі зернові колосові і бобові культури необхідно висівати в якомога ранні і гранично стислі (2-3 доби) строки, оскільки запізнення із сівбою на 5-10 діб (за даними Ерастівської дослідної станції), призводить до зниження зернової продуктивності ярих колосових культур на 10-36%. До того ж питання дотримання оптимального строку сівби не вимагає ніяких додаткових матеріальних витрат – потрібна лише технологічна дисципліна.
В сучасних умовах виробництва необхідно використовувати нові адаптовані до посушливих умов степової зони сорти та гібриди, які поряд із високою продуктивністю і білковістю зерна повинні мати комплексну стійкість до хвороб, шкідників, вилягання і осипання. У господарствах на великих площах посіву доцільно вирощувати по 2-3 сорти або гібриди, які мають різні біологічно-фізіологічні властивості і морфологічні ознаки та неоднакову реакцію на основні фактори довкілля.
До останніх технологічних розробок слід віднести адаптивні, ресурсозберігаючі, інтенсивні, інтегровані та біологізовані технології вирощування ячменю та пшениці ярих, а також вівса та рису. Застосування розроблених технологій вирощування навіть у посушливих умовах степової зони забезпечує врожайність зерна згаданих культур від 1,8 до 9,3 т/га, при собівартості тонни зерна від 740 до 1343 грн. з рентабельністю 31–88%. Під ярі колосові культури, які відрізняються високою інтенсивністю засвоєння легкорозчинних елементів живлення, доцільно вносити мінеральні добрива, які прискорюють ріст, утворення і розвиток вузлових коренів та підвищують посухостійкість та продуктивність рослин.
Застосування ж новітніх та вдосконалених існуючих технологій вирощування гороху, нуту та соняшнику в посушливих умовах степової зони забезпечує врожайність цих культур від 1,3 до 3,0 т/га, при собівартості 1 т зерна від 9850 до 3199 грн. з рентабельністю 20–350%. Результати економіко-енергетичної оцінки застосування різних видів гербіцидів та їх комбінацій на прикладі вирощування кукурудзи свідчать, що вартісна величина приросту урожаю і оплата одиниці виробничих витрат з додатковим прибутком тісно залежні і, як правило, окупаються.

Економічна оцінка виробничих витрат
Як свідчать результати наших досліджень, вирощування озимої пшениці в умовах Степу після парових попередників при урожайності 45-50 ц/га необхідно витратити на 1 га посіву 5700-6300 грн., з них на міндобрива, захист рослин і обробіток ґрунту - відповідно 20,3%, 6,0% і 11,8%. Частка затрат на насіння займає 9,5-11,0%, а на паливно-мастильні матеріали – 15,4-16,0%. Порівняно низька частка оплати праці в загальній структурі пояснюється перш за все низьким рівнем заробітної плати у сільському господарстві.
Узагальнення результатів агротехнологічних та економічних досліджень в Інституті сільського господарства степової зони НААН України та його дослідних станцій дає підстави для наступних прогнозів: собівартість тонни зерна, одержаного з посівів озимої пшениці залежно від попередників, може становити: по чорному пару при урожайності 45 і 55 ц/га відповідно 1202 і 1093 грн., а після непарових попередників (кукурудзи на силос) при урожайності 20 і 30 ц/га – 2011 та 1548 грн.
Собівартість виробництва зерна ярого ячменю при урожайності від 25 до 40 ц/га варіює відповідно від 1265 до 1094 грн./т, а собівартість виробництва кукурудзи на зерно складає залежно від рівня урожайності: 35 ц/га – 1279 грн./т, 45 ц/га – 1122 грн./т, 55 ц/га – 1022 грн./т. При цьому для того, щоб забезпечити пересічному виробникові зерна можливості для здійснення відтвореного виробництва, ціна реалізації зерна, на які держава і товаровиробник можуть орієнтуватися, повинна складати в сучасних умовах господарювання не нижче 1900 грн. за 1 т.
Таким чином, з позицій державних інтересів для забезпечення прогнозованого виробництва 27-28 млн. тонн зерна в господарствах степової зони потреба в матеріально-грошових ресурсах повинна складати 24-26 млрд. грн. Тільки на мінеральні добрива, пестициди та насіння необхідно витратити 8,5 млрд. грн., а на проведення механізованих робіт – понад 12,1 млрд. грн. Зокрема, для виробництва високоякісного продовольчого зерна озимої пшениці на площі 2,0-2,5 млн. га по науково-обґрунтованим попередникам (чисті і зайняті пари, горох, соя, баштанні та інші культури) потреба в ресурсах повинна складати 12,5 млрд. грн.

Анатолій ЧЕРЕНКОВ, директор Інституту сільського господарства степової зони НААН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН.

Фото.2012 рік. О. Вілкул та А. Черенков
на жнивному полі ДГ «Дніпро».