Поточний № 18 (1256)

19.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Єлизаветівка живе вірою


15.09.2011

Діла, кажуть, говорять про людину голосніше, ніж слова. Молодого ініціативного Єлизаветівського сільського голову Максима Голосного знають за межами Петриківського району і всієї Дніпропетровщини. З притаманним віку максималізмом він означив чимало проблем прилеглої до Дніпродзержинська Єлизаветівки і торік на виборах отримав повноваження громади на їхнє вирішення. Права односельців він захищав ще й до того - відомою всім безкомпромісною боротьбою за долю єлизаветівського Голубого озера , про що писали « Сільські новини». Там роблять свій бізнес міські жителі, віддаючи селу навзаєм жалюгідну мізерію. Пізніше Петриківська райдержадміністрація подала позов до районного суду і виграла справу про визнання договору оренди землі навколо озера недійсним. Щоправда, рішення не набрало законної сили через його апеляційне оскарження підприємцем Фігуром.

УСІЙ Україні стала відома єлизаветівська лютнева подія, коли внаслідок невиїзду «швидкої допомоги» загинула молода людина. Сільський голова Максим Голосний доклав тоді усіх зусиль, щоб цей випадок в історії села ніколи більше не повторювався. Певно ж, без наполегливості сільського голови, його відкритості у спілкуванні зі ЗМІ цей випадок міг залишитися непоміченим. Зараз «швидка» в Петриківському й інших районах Дніпропетровщини виїжджає на виклики без зволікань.
Та сьогодні, через десять місяців з початку роботи 30-ти річного сільського голови, його публічність частиною односельців вже не сприймається як демократичне благо. Особливо помітно це в депутатському корпусі Єлізаветівської сільради. Відкритість сільського голови ставиться йому за провину разом з більш серйозними «він нас не чує…», «ти йому одне, а він тобі – інше» тощо.
На минулій сесії Єлизаветівської сільської ради 7 вересня Максим Голосний звітував про свою роботу, і більшість депутатів критично висловилася про неї. Наступного дня на робочий стіл голови лягла заява, підписана чотирнадцятьма депутатами (а всього їх нараховується шістнадцять) з вимогою дострокового припинення повноважень голови.
- Зізнаюся, у мене був шок,- розповів Максим Голосний. - Вважаю це змовою проти мене, до якої доклали рук несільські небідні люди, яких я зачепив своєю діяльністю. Мене обрали люди, на вірність їм я присягав православною присягою у храмі. Мені немає чого соромитися за свою роботу. Ми затвердили бюджет на цей рік у сумі 2 млн. 540 тисяч гривень, та районна влада примусово вилучила більше 700 тисяч гривень. За них можна було б ремонтувати дороги, клуб, будувати школу чи розширювати дитячий садок. Я вирішив провести сход жителів, на якому прозвітую і я і, за згодою, - депутати.
Близько 120-ти єлизаветівців прибули на сход минулої неділі. В приміщенні клубу зі стільцями тридцятип’ятирічного віку (!) сільському голові раз по раз доводилося закликати присутніх до спокою. Пристрасті часом аж закипали. До початку зборів було видно, що ідея депутатів подобається не всім.
- Голова ще й року не проробив, а вже хочуть його зняти, - обурювався працівник Дніпродзержинського міськводоканалу Олексій Козенко. - Його ж вибирали люди! То що, депутати - проти людей?
Звіт сільського голови кілька разів переривався аплодисментами, робота визнана задовільною. Як з’ясувалося, у більшості депутатів зараз інша оцінка.
- Коли ви, Максиме Ігоровичу, робили перші кроки на посаді - ми плескали в долоні всім селом,- сказав Анатолій Івочкін. - І дороги від снігу були прочищені , і допомога малозабезпеченим сім’ям надавалася. А потім почалася гризня з районом, це соромить наше село від Петриківки до Києва ! Щоб управляти людьми, потрібно мати хист. Вибори закінчилися, піар-кампанії треба припиняти!
- Навіщо виносити на люди оце все? Чому ми дозволяємо цькувати один одного? – дивувалася Галина Сіданченко. - Депутати за своїм статусом не можуть того зробити, що може голова. Якщо ми приходимо до вас, значить, наших повноважень замало. В селі є і бур’яни, і сміття, є і люди без зарплати чи пенсії, хворі на туберкульоз. Продовжуймо жити в мирі!
- Мені не соромно поглянути людям у вічі, - сказала Лариса Колісник. – У селі є важкі проблеми, але ви дивитеся на них поверхово.
- Кажу в живі очі – як я можу звітувати, коли на сесіях ми слухаємо казочки голови по кілька годин поспіль? - запитував Валентин Шостак. – Він домовився з ДМК за безкоштовні п’ять тисяч метрів кубічних шлаку для села – це дуже добре, але інколи перед тим, як його сипати, треба дорогу прогорнути.
А депутат «від усього села», як звуть у Єлизаветівці Віктора Місного за готовність прийти на допомогу виборцям й інших округів, розповів :
- Чимало шкоди завдають людям, особливо пристарілим, точки по прийому металобрухту. На Комунарі вдалося вислідити чоловіка, який крав метал у односельців, тепер він відбуває строк. За допомогою начальника дільничних інспекторів Петриківського району Віталія Мельника і сільського голови Максима Голосного вдалося у Єлизветівці теж затримати групу металістів.
Секретар виконкому Анна Дашівець розказала про цікаву ідею, запроваджену в Єлизаветівці–сільська рада допомагає «дітям війни» оформити необхідні заяви до Пенсійного фонду. Після звіту кожного депутата відбувалося голосування, не всі отримали від присутніх «задовільно». Певно ж, правових наслідків це не має. Та і не може мати, оскільки при цьому, як стверджують опоненти сільського голови, порушене законодавство України.
- Депутат повинен звітувати перед своїми виборцями, а не перед усім селом,- переконана депутат Наталія Жуйкова. – В положенні про громадські слухання є такий пункт – при звіті голови він не має права бути головуючим на зборах, це положення затверджене сесією Єлизаветівської сільради. Деяким депутатам не завжди і мікрофон діставався. Голова переважно лише сам висловлювався про роботу кожного. Дуже рідко буває, що в хороших батьків - погані діти… В нас цю інтерпретацію було видно явно: голова – хороший, депутати – сякі такі. Чому ж у нього, хорошого – ми погані? Я була в команді Максима Ігоровича, він талановитий організатор, вміє говорити з людьми. Почали працювати - ввесь час щось заважає. Не варто судитися з районом за вилучені з бюджету кошти, так було завжди - завтра вони їх віддадуть. А суд не верне. На закритій сесії ми хотіли поговорити з головою по-родинному - мовляв, оте й оте в твоїй роботі не подобається, будь ласка, не роби цього. Так він підняв шум - у мене немає секретів від людей! Скрізь газети, телебачення, якісь поїздки, його і в кабінеті не часто побачиш … Голова хоче зламати стосунки між депутатами , а дарма - ми ж на все відгукуємося. Голосний зруйнував нашу віру в нього власними руками ! Як би хотів примиритися з нами, ніякої сходки б не робив. Тому депутатська більшість налаштована 20 вересня на позачерговій сесії проголосувати за дострокове припинення його повноважень.
Через кілька днів Єлизаветівка може втратити голову … Звісно ж, на сільському сході, де обговорювався власний звіт, голові не варто було вести збори. А «гризнею» депутати називають судовий позов Єлизаветівської сільради про повернення районною владою більше ніж семисот тисяч сільських гривень. Справу розглядатиме Апеляційний суд 20 вересня.
У сільського бюджету не можна живосилом забирати жодної копійки, це захищено всіма законами, - повідомив Максим Голосний. - Ми повинні виграти цю справу, це буде вперше в Україні. Незважаючи на відмову району брати участь у святкуванні Дня Перемоги, ми самі організували допомогу фронтовикам і учасникам війни, провели ремонт дитсадка і замінили вікна. Окрім Апеляційного суду 20 вересня, на якому необхідно фахово підтримувати позов, 24 вересня відбудеться День села. Тому на позачерговій сесії сподіваюся на здоровий глузд. Кардинальні рішення можна буде робити хоча б через рік роботи. Тоді можна буде думати і про довіру депутатів сільському голові, і про довіру виборців своїм депутатам.
Що буде далі в Єлизаветівці, відомо лише Всевишньому. Річ певна, коли «не в єден гуж всі тягнуть», це не добре. Як буде розв’язаний цей «ребус», вирішувати самим єлизаветівцям, і нікому іншому. Що найперше сільському голові і депутатам, яким їхні спільні виборці надали право вволювати їхню волю на спільні для села добрі справи. А вже добрим є те, що в людей є віра. Єлизаветівка живе цією вірою. Сільський голова – в те, що він чесно і принципово виконує свої посадові обов’язки, що сільський бюджет буде непорушним. Депутатська більшість - у те, що їм вдасться таки змусити голову бодай у найрадикальніший спосіб дослухатися і до їхньої думки. Адже і вони так самісінько переймаються інтересами своїх земляків. А думки жителів села після сходу були теж різними:
- Ви, депутати, не поважаєте голову,а ми, люди, не поважаємо вас …
- Пісочили ми голову для того, щоб краще робив. Примиріться усі, проблем вистачить на всіх, і все буде добре в нашому селі!
Єлизаветівка живе вірою…

Григорій ДАВИДЕНКО.  
Дніпропетровська область