Хто тільки не сватався до гордої красуні Есмеральди – приїздили з усієї округи і багаті наречені, і з невеликим достатком. Але незважаючи на всі умовляння батька, вона їм відмовляла, тому що з дитинства була закохана у Мілоша – циганчука з їхнього табора. Високий, спритний, сильний та мужній він підкорив її серце ще у 12 років, коли на очах у всіх ромів зумів зупинити необ’їждженого коня, врятувавши тоді від неминучої загибелі двох дітей. За цей героїчний вчинок отримав Мілош тоді від циганського барона нову збрую.

…Цілий тиждень гуляв циганський табір весілля 16-річної Есмеральди та 20-річного Мілоша. Напевно, такої красивої пари давно не бачили у цих краях. І всі гості бажали молодятам побільше діточок – таких же сміливих і спритних, як Мілош, і таких же хазяйновитих і гарних, як Есмеральда. У злагоді та любові прожило подружжя десять років. За цей час їхня родина поповнилася двома доньками та трьома синами. Діти підростали, і вирішив Мілош, що пора закінчувати своє кочівне життя – придбав будинок на околиці Конотопа. Хотів, було, влаштуватися ковалем у місцевий колгосп, але отримав там відмову – мовляв, нам ще циган не вистачало. Куди не звертався – не беруть на роботу. А діточок треба ж було годувати! І вирішив тоді Мілош зайнятися своєю звичною справою – красти коней, хоча дружина була категорично проти цього.

І завертілося-закрутилося… Згодом у Мілоша з’явилися великі гроші. Придбав машину, обладнав свою кузню, поруч купив будинок для старшого сина. Есмеральда часто просила Мілоша, аби той перестав бути конокрадом, адже і роботи у кузні вистачало. Але колесо фортуни його затягувало все сильніше і сильніше, аж поки зупинилося. Сталося це після того, як він викрав скакуна у впливового власника – відставного міліцейського полковника.

Слідчі тоді нагрянули до всіх ромів, які жили поблизу Конотопа. А затримали за підозрою у крадіжці коня лише Яноша, батька дванадцятьох дітей.

– Може зізнаєшся, Мілоше, негоже невинну людину волі позбавляти, – прохала тоді Есмеральда свого чоловіка. А той ні пари з вуст, ніби нічого не сталося.

Наступного дня Мілоша арештували. Через кілька місяців відбувся і суд. Отримав конокрад 8 років тюрми. І ніяк не міг збагнути, яким чином його змогли «вирахувати».

Пролетіли тюремні роки не так швидко, як хотілося. Але їхав Мілош додому, мов на крилах до своїх діточок та незрівнянної Есмеральди. Він уявляв, як палко її поцілує, погладить її довге чорне волосся, подивиться у її чорні очі. У вагоні заснув і побачив уві сні своє весілля: весь табір і вони, молодята, присягають на іконі Божої матері все життя любити один одного… Аж раптом немолода провідниця вагона № 13 хриплим голос розбудила Мілоша: «Станція Конотоп через 5 хвилин».

…Надворі стояла нестерпна спека. До відправки сільського автобуса залишалося півгодини. У привокзальному кафе Мілош купив кухоль холодного пива. Аж раптом там побачив Артиста, але вже не того красеня, який колись веселив увесь табір грою на скприпці, а змучену важким життям немолоду людину.

– Здоров, бахтало чаво, – звернувся Артист до Мілоша. – А чи не важко пиво п’ється? 

– Не зрозумів, тебе, брате…

– А що там розуміти – це ж Есмеральда тебе здала вісім років тому. І не тільки тебе, ще багатьох… Коротше, циганський суд вирішив, що ти повинен з нею розібратися, інакше з тобою розберемося ми…

Після цих слів Мілош присів на лавку, защеміло серце, в очах потемніло. Аж до вечора просидів він, ніби його прикували ланцюгами до тієї лавки – не міг встати. У своє село добрався попутками вже під ранок.

Коли зайшов у будинок, діти ще спали. Проснулася лише дружина - кинулася назустріч йому, але він не міг сказати їй і слова.

Вийшов у двір. Запряг коня, поклав у воза лопату, рушницю і пляшку горілки, яку купив на вокзалі.

– Збирайся, поїдемо у ліс, – сказав він Есмеральді.

– Ось і наша галявина, сідай поруч, випий за моє повернення та заспівай, як колись, «Очі чорні».

На весь ліс лунав її мелодійний голос, в який багато років тому закохався Мілош. Але та остання пісня Есмеральди так швидко закінчилася…

– Копай яму, – ледь стримуючи сльози, видушив із себе Мілош.

Вона копала яму, а по його обличчю котилися сльози. Потім було найстрашніше – він взяв рушницю і вистрелив. Його Есмеральда впала у ту яму, а довге чорне волосся прикрило її очі, аби вона не бачила свого вбивцю.

До цього часу людям, які зупиняються відпочити на цій галявині, вчувається дзвінкий голос жінки, яка співає пісню «Очі чорні». Місцеві жителі називають те місце «галявина Есмеральди». А Мілош помер через тиждень після розправи над своєю коханою. Казали, що серце не витримало…