Поточний № 28 (1266)

18.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ферма суворого режиму


24.05.2012

Завдяки втручанню колишнього міліціонера вдалось звільнити одинадцять сучасних невільників, які близько шести років у нелюдських умовах працювали на одній з ферм Луганщини.

На місцевого фермера та двох його синів у одному з селищ Антрацитівського району Луганської області з раннього ранку до пізньої ночі як каторжні за тарілку баланди працювали сучасні раби. Потрапляли на цю ферму суворого режиму як правило люди, які не мали грошей, втратили роботу чи житло, не могли реально захистити свої права. Фермери з людьми не церемонились, перетворивши їх фактично на робочу скотину, адже безхатченків примушували тяжко працювати, не одержуючи за це ніякої платні. У новоприбулих рабів відразу ж забирали документи, невільникам суворо забороняли без дозволу виходити за межі огородженої триметровим парканом ферми. Умови утримання працівників практично нічим не відрізнялись від того, як утримувались свині, корови та вівці. Хоча свійські тварини все ж мали переваги над людьми. В разі хвороби до тварин господар запрошував ветеринара й дбайливо лікував. Люди змушені ж були справлятись зі своїми хворобами самотужки, не одержуючи ніякої медичної допомоги. Кожному наймиту давали прізвисько. «Дороги назад у вас немає»! – суворо попереджав рабів власник ферми. Того з працівників, хто висловлював якесь незадоволення чи погано працював, безжально били. Вів облік і контролював роботу невільників наймолодший з них на прізвисько Начальник. Тридцятирічний чоловік виконував роль бригадира. А покарання порушників було покладено на сорокарічного наглядача, який відкликався на прізвисько Мастодонт. Жили невільники у трьох брудних і смердючих вагончиках, де навіть не було вікон. Мила й інших засобів гігієни вони не бачили, їли з брудного немитого посуду. Чоловіки працювали трактористами, випасали й доглядали худобу. Інколи фермер та його сини використовували своїх в‘язнів у якості сторожових псів – ті змушені були восени пильнувати й виганяти з лісу місцевих жителів, щоб ті не збирали гриби й ягоди. Серед рабів були й дві літні жінки – 56 та 60 років, які жили у літній кухні. Одна з них куховарила, а інша випасала велику отару овець, чистила корівник, свинарник і вівчарник. Невільники виконували всю найважчу й найбруднішу роботу у господарстві, не одержуючи за це ніякої платні.
Про ферму суворого режиму й той середньовічний жах, що там творився, випадково дізнався колишній міліціонер, який проходив лікування у неврологічному відділенні місцевої лікарні. До нього у палату поклали хворого, який скаржився на сильні болі у суглобах і оніміння ноги. Той ночами не спав, стогнав від болю. Пенсіонер МВС поцікавився у 39-річного чоловіка, де це він так підірвав своє здоров‘я. Розповідь сусіда по палаті вразила колишнього міліціонера. Той розповів, що шість років тому у нього померла мати, потім він втратив роботу і від нього пішла дружина. Слідом ще одна біда – у будинку потік дах, а коштів на ремонт знайти не міг, почалась депресія. Тож чоловік з горя запив, потрапив у компанію до бомжів і алкоголіків. Один з товаришів по чарці навесні 2006 року і розповів, що фермер з сусіднього селища на вигідних умовах набирає людей для сезонних сільгоспробіт. Майбутній раб і не здогадувався, що ці роботи будуть дійсно вигідними, але не йому, а фермеру-рабовласнику. Чоловік вирішив попрацювати до осені, заробити грошей та й звільнитись. Але не вийшло, рабство затяглось на довгих і нестерпно важких шість років каторжної праці. Фермер був настільки люб‘язним, що привіз нового працівника на ферму власним автомобілем. А вже за триметровим парканом новоприбулий зрозумів, що потрапив у пастку. За парканом окові кількох гектарів сільгоспугідь господарі руками наймитів облаштували справжній тваринницький комплекс, де вирощували овець, корів, свиней, птицю. Зранку невільників шикували на наряд, де кожен одержував конкретне завдання на день. Увечері підбивали підсумки. Того, хто, на думку господаря, погано працював, суворо карали, нерідко принижуючи людську гідність. Після виписки з лікарні за порадою колишнього міліціонера чоловік пішов до міліції й написав заяву, у якій виклав про усі жахіття ферми суворого режиму. Співробітники міліції провели негласну перевірку, й викладені у заяві факти підтвердились. Оперативників особливо здивувало те, що більшість невільників змирились зі своїм рабським становищем і нічого іншого в житті вже не хотіли. Правоохоронці задокументували скоєні на фермі злочини. Стосовно підозрюваних порушено кримінальну справу відповідно до статті 149 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини. В ході слідства встановлюються всі обставини та подробиці злочинної діяльності сучасних людоловів.

Петро Братченко.
Луганська область.