Поточний № 44 (1231)

18.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Фермерство - справа сімейна


14.11.2013

Знову листопад постукав у вікно, і в пам’яті зринув той хвилюючий день, коли отримав документи на зареєстроване власне фермерське господарство «Еврика». Було це 20 років тому, на світанку української незалежності. Згадалося, як разом з батьком уважно вчитувався у надрукований в газеті Закон «Про фермерське господарство», як на сімейній раді довго його обговорювали, моделювали різні ситуації, зважували всі «за» і «проти». І у листопаді 1993 зареєстрували СФГ «Еврика», і було в ньому всього-на-всього 28 гектарів орної землі, а у його власника – 15-річний досвід роботи у колгоспі імені Чкалова і велике бажання працювати, щоб довести і собі, і батькові (а він був знаною і авторитетною людиною у Петропавлівському районі, оскільки довгий час керував колгоспом «Ленінець»), що здатний самостійно працювати.
– МАБУТЬ, оця любов до землі, бажання на ній працювати передається на генетичному рівні, – розмірковував Віктор Тарєльнік, пригадуючи той великий порив, який рухав ним, спрямовував, надавав впевненості у своїх силах.
Та воно інакше і бути не може, адже з діда-прадіда рід Тарєльніків хліборобський, йде від землі. А корені бере з Луганщини, зі Сватівського району, де до революції вдало господарював на землі його дід – Лаврентій Тарєльнік. Був він середняком. Мав земельні наділи, орав, сіяв, косив. І млинок свій мав. Були і коні – вірні помічники селян. Але коли прийшла радянська влада, розпрощався Лаврентій із землею, із млином, і кіньми – все віддав без всякого спротиву, і цим врятував сім’ю. Робив, як і всі, у колгоспі. Трактористом у колгоспі після служби в армії починав і його син – Дмитро Лаврентійович Тарєльнік. Але колгоспам вкрай потрібні були не тільки трактористи, а й спеціалісти з агрономічною освітою. І Дмитра Тарєльніка направляють на навчання до Кіровоградського сільськогосподарського технікуму, а пізніше ще й до вищої партшколи. Видно, помітили його організаторські здібності, вміння працювати на землі. До села Дмитрівки, що у Петропавлівському районі, Дмитра Тарєльніка направила теж партія. Тут йому було доручено очолити колгосп «Ленінець», в якому на посаді голови відпрацював добрий десяток років. Тут осів, зростив дітей, тут діждався онуків. Тут завоював повагу і авторитет серед односельців за порядність і людяність, а ще за справедливість, якої так завжди не вистачає в нашому житті. І за любов до землі, яка, здається, була взята з молоком матері.
Цю любов до землі, до праці Дмитро Тарєльнік передав у спадок і своєму сину Віктору, який уже десятирічним хлопчиком влітку під час канікул працював у полі: під палючим обіднім сонцем підносив у відрі воду жінкам, які пололи буряки.
– Платили півтора карбованця на день, – із гордістю згадує свій перший досвід заробітку тепер досвідчений фермер, депутат районної ради трьох останніх скликань Віктор Тарєльнік.
Але найбільша мрія його була осідлати сталевого коня – водити трактор.
– Ніяк не міг дочекатися того часу, щоб поїздити на тракторі. І дуже зрадів, коли після 7-го класу мене взяли причіплювачем на трактор. А після 8 класу уже мені довіряли кермо.
Сини його також рано сіли за кермо. З 14-15 років, коли купив для свого фермерського господарства першу техніку. Хлопці самі культивували, дискували, бо наймати не було за що. Треба було виплачувати кредити.

Важкий почин
Отож починав Віктор Тарєльнік розвивати своє фермерське господарство з нуля, на відміну від тих господарств, які утворилися на базі розпайованих колгоспів і радгоспів. Ні техніки, ні території, ні обігових коштів не було. Першу техніку збирали з металобрухту. Тут у пригоді фермеру-початківцю стала професія інженера-механіка і, звичайно, любов до техніки.
– Потім довелося брати кредити, тоді відсотки були досить помірними, не 21-24, як зараз. Скористався також і фондом підтримки фермерських господарств, – розповідає про перші свої фермерські кроки Віктор Тарєльнік.
Так в «Евриці» з’явився перший трактор ЮМЗ з причепами. Сідав тоді на того трактора, орав, сіяв, полов власноруч. На 28-ми гектарах вирощував буряк. І було ой як непросто спинатися на ноги. Але, як кажуть у народі, взявся за гуж – не говори, що не дуж. Кожну копійку намагався вкласти у розвиток свого господарства. Не думав тоді ні про автомобілі, ні про будинки. Все, що заробляв, витрачав на техніку.
За 20 років тричі оновлював машинно-тракторний парк свого господарства, бо переконаний, сьогодні на землі ефективно працювати на старій техніці практично неможливо. І люди оцінили хазяйновитого фермера. Після реформування колгоспів і розпаювання їхніх земель люди довірили Віктору Тарєльніку свої паї.
У 1998-му році авторитетного господарника люди обрали головою Дмитрівської сільської ради, а через рік він був призначений виконувачем обов’язків голови Петропавлівської райдержадміністрації. Однак ця стрімка кар’єра чиновника не могла згасити в його серці ту велику любов до землі, яка завжди його вабила.
Сьогодні СФГ «Еврика» – одне з найпотужніших у Петропавлівському районі. Господарство очолює один з синів хліборобської династії Тарєльніків – Євгеній Вікторович, але останнє слово поради завжди за батьком. Так в нашій сучасності по життю і в роботі йдуть досвід і молодість. Вогник який запалив батько, підтримують сини, бо саме так вони працюють.
До речі, обидва сини – Павло і Євгеній – отримали, як і батько, вищу аграрну освіту у Дніпропетровському державному агроуніверситеті. І не було це вимогою батька. А швидше ними рухало бажання стати, як дід, як батько, людьми освіченими, справжніми фахівцями-аграріями, які вирішили залишитись працювати на землі.
Павло – інженер-механік, без його практичного досвіду, обізнаності у сучасній техніці не обходиться жоден транспортний засіб. Якщо він у тракторній бригаді, то все працює, оживає, крутиться. Людяний, простий у стосунках з підлеглими, веселий на вдачу, швидкий у роботі, відповідальний, - так його характеризують працівники.
Євгеній – агроном, його знання технології вирощування сільгоспкультур необхідні, аби вчасно провести роботи по підготовці ґрунту, посіяти, внести добрива, підживити рослини, підібрати необхідні сорти, захистити поля від шкідників та бур’янів, не лише вчасно зібрати врожай, а й доставити на елеватор якісну продукцію, отримати достойну ціну, щоб була можливість сплачувати працівникам зарплату двічі на місяць, податки, а ще закупити необхідне насіння, добрива, запчастини, нову техніку. Коли виникає виробнича необхідність, він сідає за кермо комбайна, трактора та вміло працює. Розумний, зважений та досвідчений, незважаючи на свій молодий вік.
Син Євгеній Вікторович – керівник фермерського господарства «Вільне» (йому довірили свої земельні ділянки пайовики с. Мар’їна Роща).
Син Павло Вікторович – керівник фермерського господарства «Еней», котрий також орендує земельні частки (паї).
З повагою до людей
П'ятсот тридцять пайовиків довірили свої землі фермерській династії Тарєльніків, які добросовісно і стабільно виплачують орендну плату згідно з договорами (а це 3% від нормативно-грошової оцінки земельної частки (паю) з урахуванням коефіцієнтів індексації землі за попередні роки), а також надають послуги з оранки, культивації городів. Звертаються пайовики і з інших питань. І тут роль своєрідного профкому бере на себе дружина Віктора Тарєльніка – Раїса Яківна, мудра берегиня родини і активний захисник інтересів пайовиків.
СФГ «Еврика» активно долучається до благодійницької допомоги для ремонту шкіл і садочків, розвитку територій сільської ради. До речі, саме Віктор Тарєльнік разом із Леонідом Каніболоцьким, керівником СФГ «Престиж», ініціювали створення благодійницького фонду «Рідне село», який акумулює кошти фермерських господарств задля вирішення соціальних потреб селян.
– Демократія і повага до людини – це мій принцип роботи, – зауважує Віктор Тарєльнік.
Тому придбав для підвозу людей навіть автобус. І хоча в господарстві до 30 працівників, але без транспорту подолати 12-кілометрову відстань додому їм непросто.
А ще Віктор Дмитрович щиро радіє тим умовам праці, які надає найсучасніша техніка компанії «Джон Дір».
– Справді, створено для людини, – не приховує задоволення Віктор Коваль, який працює механізатором в СФГ «Еврика» разом зі своїм сином Олексієм.
На току ми зустріли усміхнені обличчя працюючих на відвантаженні кукурудзи. А значить люди впевнені – працюють недарма.

Майбутнє…
Людині властиво думати, наперед формувати свої життєві і виробничі плани. Якими вони є у фермера? Господарство не має своїх складських приміщень. А на цьому, як відомо заробляють і елеватори, і спритні ділки, які скуповують урожай за безцінь, вивозячи прямо з поля.
– Треба б подумати і про переробку, і про базу зберігання, – ділиться планами Віктор Тарєльнік.
А це все кошти, причому немалі. Тож знову треба думати про підвищення урожайності – єдиного джерела надходжень для господарства.
Для ефективності господарювання в «Евриці» використовують шестипільну систему сівозмін: пшениця, ячмінь, соняшник, кукурудза, чорний пар, сорго, рапс.
– Найбільш економічно вигідним був і залишається у нас соняшник. Однак якщо вирощувати кукурудзу, озиму пшеницю з урожайністю 50-60 ц/га, то вони вирівнюються з економічними показниками соняшнику. На власному досвіді також переконалися, що у найкритичніші за урожайністю роки культури після чорного пару дають стабільний врожай. Майже вдвічі більший, ніж після будь-якого попередника. Ефективність свою довів застосовуваний у нас безвідвальний обробіток ґрунту, – розповідав про здобутий роками досвід фермер.
– А ще азарту в роботі надає дух змагання між фермерами. У нас у Петропавлівці безперечним лідером є Леонід Каніболоцький (СФГ «Престиж»). Не хочеться відставати. Тож постійно оновлюємо техніку, насіннєву базу, шукаємо нові, більш ефективні гербіциди, засоби захисту, мінеральні добрива. Намагаємося своєчасно сіяти. Однак нинішня осінь з її затяжними дощами створила дійсно екстремальні умови. Але за 5 днів жовтня люди мобілізувалися і висіяли всі заплановані озимі культури.
Ми побували на полях наприкінці жовтня і побачили, як рівненькими рядочками позначились дружні сходи озимої пшениці. У планах фермерського господарства також розвиток тваринництва.
Але щоб реалізувати ці непрості плани треба так мало – впевненості у майбутньому, стабільності в економіці і виваженості в законотворчості народних депутатів. Саме від цього залежить доля тих, хто працює біля землі.

Світлана МАРКОВА. Дніпропетровська область.

Фото. Сходи озимини на полях оглядає засновник СФГ «Еврика»
Віктор Тарєльнік. Облік у господарстві веде Світлана Посунько –
рідна сестра Віктора Тарєльніка.– Техніка компанії «Джон Дір» створена для людей, – стверджують механізатори Олексій і Віктор Ковалі.