Саме він допомагає «Маяку» впродовж багатьох десятків років не схибити з обраного шляху і навіть зараз, в умовах економічного й цінового безладу, високо тримати планку одного з найкращих господарств Хмельниччини.

СТАВЛЕННЯ до самого Марченка в районі неоднозначне.
Між тим, всі знають, що Марченко – то справжня глиба, корифей аграрної науки, і з його думкою не можуть не рахуватися навіть в області. Депутат обласної ради чотирьох скликань, він може собі дозволити, без огляду на чини й регалії обирати конкретну, реальну роботу в полі, на фермі, врешті, в своєму робочому кабінеті.
Неоднозначний і харизматичний, дещо прямолінійний і різкий, Володимир Марченко створив свій власний стиль життя, роботи, спілкування. Людина, яка може собі на сьогодні дозволити, якщо не все, то майже все, економить і береже кожну копійку в повсякденному, зробивши господарювання справді економним.
Кажуть, колись у полі заглох трактор, бо закінчилась солярка. Але без особистого дозволу директора, «дизельку» ніхто вам не заллє, хоч стій у степу до ночі… І скрізь, де вже є, а де стоятиме система контролю пального.

Добре це чи погано, коли у керівника такий жорсткий стиль, коли на «короткій нозі» до нього не під’їдеш, коли за крадіжку – мало не звільнення роботи, а за вранішній перегар – «без альтернатив»?
А може, Володимир Леонідович, що піднімав і розбудовував упродовж двадцяти восьми років «Маяк», тепер не може спокійно споглядати, як через байдужість, безгосподарність страждає виробництво, як через нечесних на руку розкрадається те, що належить людям і надбавалося роками?
Згадує, як молодим хлопцем після закінчення Кам’янець–Подільського сільськогосподарського інституту приїхав на практику сюди, в Полонне, у славнозвісний «Маяк». А вже через чотири місяці йому запропонували посаду головного агронома.
- Мені було до снаги працювати,- з якимось душевним щемом згадує Марченко, бо й вчився на агронома і роботу свою любив до безтями. Горів нею. Жив. Не те, що зараз, - констатує вже з жалем, - приїде після інституту на роботу молодий спеціаліст, а очі вже порожні, нічим не цікавиться, ні за що не переживає… Так, аби день до вечора, та начальство не чіпало.
- Шкода мені таких «спеціалістів», - підсумовує Володимир Леонідович, - зиску від них – ніякого!
Про себе ж каже, що робота настільки захоплювала, що незчувся, як «університети» просто неба, в полі, розтяглися на довгих сім років.
Не дивно, що молодого, здібного агронома люди обрали на посаду голови товариства, проголосували за його кандидатуру одноголосно.
- Керівником я став на два місяці раніше, ніж Горбачов став керівником великої держави, другого лютого,- констатує Марченко,- і за п’ять років Михайло Сергійович примудрився розвалити Союз, а я за майже тридцять – не зумів навіть колгосп розвалити!
На той час «Маяк» був матеріально сильнішим, але економічно слабким.
Здавалося б, технічна база господарства дозволяла обертатися йому максимально швидко, але банківські кредити, а їх було біля семи мільйонів рублів, серйозно тягли донизу, а ще – недобудований тваринницький комплекс, інші господарські будівлі не сповнювали особливим оптимізмом.
Володимиру Марченку йшов лише тридцять перший рік… Та вже тоді він зумів виробити й сформувати свій власний, якщо хочете, фірмовий стиль.
- Всього за рік–півтора ми закрили всі кредити,- згадує Володимир Леонідович, - а в перший же рік мого керівництва отримали двісті сорок чотири тисячі чистого прибутку.
Звісно, у першу чергу віддали борги. Але не минуло й шести років, як Марченко про це щиро пожалкував. Бо в 1991-ому держава вдалася до безпрецедентного кроку – вона пробачила всі борги агроформуванням на кшталт «Маяка».
Уроком на все життя стала для Володимира Леонідовича й інша сфера сільського життя – соціальна.
- Як тільки відчули якусь копійку в руках, почали активно будуватися. Скільки добротних будинків звели для своїх спеціалістів, і де воно, все те, тепер? – стоїть жаль в очах Марченка, - прахом пішло…

На той час такий будиночок коштував двадцять п’ять тисяч рублів, потім – двадцять п’ять тисяч купонів! Стільки коштувала пачка цигарок чи буханка хліба…
Фактично люди придбали будинок за пачку цигарок і пішли з господарства…
- І тоді я сказав собі – досить! Досить ходити в дурнях, - ділиться наболілим Марченко.
Адже ці гроші, і немалі, були, свого часу, вирвані з агрофірмівського обігу, а я ж міг пустити їх у виробництво і змусити працювати.
З тих пір Марченко до питання про соціальну сферу підходить досить виважено.
- Ми справно платимо податки, і є влада, яка ці гроші платників має спрямовувати. Будуйте що хочете і скільки хочете! Ремонтуйте й облаштовуйте. Бо я – лише виробник зерна, олії, молока, м’яса, і не повинен іншим займатися!
І в цьому – теж індивідуальний фірмовий стиль Володимира Марченка, і він, на моє особисте переконання є абсолютно правильним!
- Водночас, ми добре розуміємо, що районного бюджету замало для того, щоб вирішити проблеми віддалених сіл, - зауважує Володимир Леонідович, - а ми орендуємо землю на території семи сільських рад. Тому на кожен вид допомоги пишеться, так зване відношення, і після ретельної перевірки у ньому викладеного, ми виділяємо гроші, а, трапляється, і відмовляємо.
І все ж, найперше – вкладаємо у виробництво, - не приховує керівник «Маяка». Приміром, вже у 2000-ому всі гроші «кинули» на оновлення техніки і складських приміщень. Повністю замінили машинно-тракторний парк.
Тепер, крім комбайнів Klaas, де ширина захвату від шести до дев’яти метрів та тракторів John Deere, потужністю 300-500 кінських сил, сучасних сівалок Qreen Play, та новенького самохідного обприскувача, у «Маяку» навряд чи знайдете щось примітивне й морально застаріле.
Тим паче, що працюють у господарстві за новітніми технологіями, широко практикуючи No-till та Mini-till, де за основу береться поверхневий обробіток ґрунту.
- На чотирьох з половиною тисячах гектарах працював лише один плуг, - розповідає Марченко,- і тільки в минулому році, коли дискові борони не пішли, бо було занадто багато вологи, ми зробили ще п’ять …
Прагматичний Марченко і тут десять разів відміряв, аж поки один раз відрізав.
- Коли у нас в обробітку було 2,5 тисячі гектарів, ми тримали більше вісімдесяти механізаторів, і лише шістнадцять тепер обслуговують чотири з половиною тисячі. Троє людей зайняті на фермі. І все. І нікого зайвого. Зате видатки на зарплату скоротилися суттєво, бо штату поменшало у шість-сім разів… Натомість придбали на зекономлені гроші сучасну сушарку, потужністю 270 тонн на добу.
- Виявилося, малувато, - констатує Володимир Леонідович, - мріємо про потужнішу, тонн на чотириста.
У 1996-му «Маяк» здобув статус племінного господарства з вирощування ВРХ та свиней, а це зобов’язувало до певної селекційної роботи, і вимагав, як і годиться в таких випадках, чималих капіталовкладень.
- Ми створили хороші літні табори для випасу худоби, поставили роботу на наукову основу. Збирали у себе, в Полонному, аграріїв з усієї України. На базі «Маяка» організовували семінари з тваринництва, - розповідає Марченко.
– Свого часу ми тісно співпрацювали з державною корпорацією «Тваринпром», яка забезпечувала нас концентрованими кормами. Далі – потужно пішли на реконструкцію ферми, будівництво нових тваринницьких приміщень. І так тривало доти, поки не почалися негативні процеси в цій галузі, - не без жалю констатує аграрний корифей.
Приміром, на початок дев’яносто першого року ми наростили поголів’я свиней до дванадцяти тисяч, зараз залишили лише дві з половиною тисячі. Скоротили і поголів’я ВРХ: на сьогодні утримуємо 1200 голів та 300 корів.
Продуктивність у нас, вочевидь, низька, - зізнається Марченко, - десь щось важливе ми, свого часу, прогавили…Тваринництво – це, знаєте, така копітка, щоденна робота, що руку треба весь час тримати на пульсі.
Проте, у «Маяку» не зменшили валового виробництва рослинницької продукції, а навіть, навпаки.
- Із 26 тисяч гектарів ріпака, що збереглися в області, 760 - наші, - радіє Володимир Марченко, - зібрали по три тонни з гектара, за сто центнерів сипонула кукурудза.
Загалом, у структурі посівів все традиційно виважено – перевагу надають зерновим культурам – ячменю, пшениці. Під ними – по тисячі гектарів. Трохи менше ріпаку, сої, зернової кукурудзи.
- І міняти на догоду комусь, не дуже розумному, не збираюсь! – категорично заявляє Марченко, - бо бачу в цьому приховане видурювання грошей з нашого брата.
Прошу Володимира Леонідовича пояснити, про що мова.
- Про так званий проект сівозмін, який вимагають мати в кожному господарстві, - обурюється Марченко, - а це знову хтось добре нагріє руки. Бо його ж треба подати, затвердити, виготовити! Мене ще в інституті вчили, що головне – дотримуватись чергування культур. І вся наука! А вони розвели тут…
Впевнена, що й тут Марченко знає, що каже. Бо в дві тисячі другому, після тривалих наукових досліджень, захистився й отримав звання кандидата сільськогосподарських наук.
А ще ж – «життєві університети» за плечима. Вони й допомагають Володимиру Леонідовичу, попри негаразди в економіці, справно платити орендну плату 2200 пайовикам, гідну зарплату працюючим.
Приміром, за п’ять тижнів роботи у сезон, хороший комбайнер заробляє у «Маяку» тридцять одну тисячу гривень, а за два місяці, звісно, нелегкої праці на комбайні – всі п’ятдесят.
Ще одне ноу–хау Володимира Марченка, що видає особливий, фірмовий стиль – виплата так званих стажових за кожен рік праці в «Маяку».
Не відправляють в агрофірмі своїх людей й на біржу праці, коли снігами вкрило поле. Натомість пропонують новорічні та різдвяні канікули, або чергову відпустку, і знову до роботи!
- Він може бути яким завгодно: принциповим, жорстким часом, категоричним, але обов’язково справедливим і добрим у душі своїй, - каже про Володимира Марченка Юрій Світак, начальник районного управління агропромислового розвитку. До речі, Юрій Євгенович не приховує, що часто звертається до Марченка, називаючи його батьком, питаючи поради чи розради у непростому нашому житті.
Для багатьох він таким і є, як справжній батько, що вміє пожаліти, втішити і налаяти, якщо того заслужили. І в цьому – особливий, фірмовий стиль Марченка, який ні з чиїм іншим не сплутаєш.

Лариса НЕСІНА. Фото автора. Хмельницька область.
Фото. Володимир Марченко у робочому кабінеті. Агроном Наталя Санкевич, механізатор Юрій Корнієнко, інженер Олександр Шевчук. Завідувач зернотоку Віктор Герасимчук.