Поточний № 28 (1266)

24.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Фотографія за холодильником


04.05.2012

Звичайна фотографія, яку оперативники знайшли на кухні за холодильником, допомогла вийти на слід убивці. П‘яний квартирант у Миколаєві безжально позбавив життя ветерана-фронтовика та його стареньку дружину. Однак затримати цього зловмисника, який переважно працював на сезонних сільгоспроботах, вдалось лише через п‘ять років після скоєння кривавого злочину.

Це, напевно, символічно, що саме напередодні свята Перемоги Апеляційний суд Миколаївської області виніс вирок убивці ветерана Великої Вітчизняної війни та його старенької дружини. Тепер згідно з вироком Феміди Анатолій Т. проведе у місцях позбавлення волі п‘ятнадцять років. Розгляд у суді цієї кримінальної справи тривав більше двох місяців. Весь цей час підсудний з завидною упертістю твердив, що не убивав двох стареньких пенсіонерів, а був лише свідком скоєння кривавого злочину. Він запевняв, що лише місяць знімав квартиру у стареньких, а винуваті інші люди, які на його очах і скоїли страшний злочин. Підсудний стверджував, що переховувався не від слідства, а від справжніх злочинців, які могли убити його як свідка.
- Я боявся всі п‘ять років, всі п‘ять років боявся!..- немов загіпнотизований весь час повторював Анатолій. – Я навіть зараз у суді їх боюсь…
Переляканою жертвою збігу обставин чоловік почав виставляти себе лише в суді. На досудовому слідстві він щиросердно зізнався у скоєному, та й докази в ході розслідування кримінальної справи оперативники зібрали стовідсотково переконливі.
- Мені всі ці п‘ять років снились убиті старенькі, вони приходили до мене у страшних снах, не допомагали навіть молитви, - розповідав слідчим Анатолій. – І свічки у церквах ставив за упокій невинно убієнних, однак і це не рятувало від страшних сновидінь.
Про скоєний страшний злочин чоловік нікому за всі роки, доки переховувався, не розповів, навіть рідна сестра про це нічого не знала, тому й на суді відмовлялась вірити, що її брат – убивця. Під час судового засідання продемонстрували відеозапис «вуличної» - так слідчі й оперативники називають між собою слідчий експеримент з виїздом на місце скоєння злочину, де зловмисник показує, що і як він робив. На відеокамеру Анатолій пояснив, що скоїв подвійне убивство у стадії алкогольного сп‘яніння і зі злості. Того вечора майбутній убивця випив десь півтори пляшки горілки, і добряче під «градусом» повернувся до помешкання, яке здавали йому пенсіонери. Бабуся саме пекла пиріг, а дідусь за багаторічною звичкою читав газету. Господар запропонував квартиранту випити по 100 грамів. Анатолій не відмовився. Випили та й почали розмовляти. Якось непомітно розмова зайшла про сталінські репресії 30-х років. Через деякий час співрозмовники почали сперечатись, адже квартирант з п‘яних очей чомусь почав звинувачувати у репресіях старенького фронтовика, хоча той народився у 1924 році й за віком не міг брати участь у якихось розправах 1937-1938 років. За словами Анатолія, саме в цей період розстріляли як ворога народу його дідуся. З п‘яних очей злість за це квартирант вирішив вимістити на старенькому господарі приміщення. Дідусь - інвалід, розуміючи, що з п‘яним немає сенсу сперечатись, на інвалідній колясці переїхав до сусідньої кімнати відпочивати. Тож Анатолій з п‘яною упертістю розмови про репресії продовжив уже з бабусею. Старенька, нічого не підозрюючи, почала захищати свого чоловіка, який у 1943 році пішов на фронт і був нагороджений бойовими орденами й медалями. Її співрозмовник спересердя схопив гантелю й з усієї сили вдарив стареньку по голові. Бабуся упала з розтрощеною головою й по кімнаті розтіклась калюжа крові. Експертиза пізніше встановить, що старенька померла миттєво. Примітно, що кішка, яка до цього мирно дрімала, підскочила й кинулась дряпати кігтями убивцю. Анатолій схопив зі стола ножа й одним ударом убив тварину. Далі чоловік із закривавленою гантелею в руках зайшов до сусідньої кімнати, де в інвалідній колясці дрімав дідусь. Двома ударами важкої гантелі Анатолій убив беззахисного інваліда. Убивця був упевнений, що вкоротив віку старенькому відразу. Однак фронтовик був ще живий, а помер наступного дня у реанімації. Убивця похапцем почав нишпорити по кімнатах. Він розповів потім, що забрав чотири пляшки горілки, пляшку шампанського, фронтові нагороди ветерана, гроші й пішов з оселі. Але перед втечею чомусь написав на стіні таку фразу: «Мене звати Кирило, я ще повернусь». Донька убитих пенсіонерів вже давно мешкає у Санкт-Петербурзі, тож на суді зачитали її свідчення. Вона повідомила суд, що її батько народився у 1924 році, тому фізично не міг у 1938-у брати участь у якихось репресіях. Його багатодітну родину, де було десятеро дітей, розкуркулили, забрали корову й іншу живність. Але коли почалась війна, її батько, хоч і з родини розкуркулених, відразу почав проситись в армію. Спочатку за віком його не брали, і лише у 1943 році він потрапив на фронт. Він пройшов страшні випробування на війні, і часто повторював: «Я воював за Батьківщину, а не за Сталіна!..» Старенька дружина фронтовика теж не схвалювала репресії, адже у 1932-33 роках від голоду померла майже вся її родина. А підсудний Анатолій Т. цинічно заявив, що забрав нагороди убитого фронтовика, бо той «не мав морального права їх носити». Сам же «мораліст» із закривавленими руками без найменших докорів сумління продав в Одесі біля автовокзалу викрадені ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького, медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччино». Також убивця забрав у стареньких золоті прикраси, кілька сотень євро, які пенсіонери тримали «на смерть». Але від цих фактів підсудний щосили відхрещувався, адже крадіжка цінностей руйнувала його «благородний» образ «месника» за репресії. Варто зазначити, що на суді Анатолій Т. у скоєному так і не розкаявся.
А для оперативників, напевне, на початку розслідування найважчим було встановити особу квартиранта-убивці. Ніхто з родичів убитих не знав його прізвища. Пізніше з‘ясувалось, що квартирант взагалі не мав українського паспорта, а користувався ще старим радянським. Сусіди розповідали, що Анатолію на вид років 30-35, начебто приїхав із Запоріжжя, працював на сезонних сільгоспроботах у Херсонській і Миколаївській областях… За холодильником оперативники знайшли фотографію, на якій сусіди впізнали квартиранта, і це вже було серйозною зачіпкою, яка й допомогла вийти на слід убивці. Однак відразу з‘ясувати особу підозрюваного не змогли, бо був не судимий, і його даних не було у картотеці, не знали й місця його постійного проживання. Миколаївські оперативники у пошуках убивці об‘їздили десятки сіл і містечок півдня України і таки дізнались певні відомості про втікача. Виявилось, що Анатолій обікрав одного зі своїх роботодавців, потім ще якусь свою знайому… Міліціонерам вдалось з‘ясувати, що підозрюваний родом з Київської області, де й мешкають його родичі. І тут оперативникам знову пощастило. Вони у Васильківському районі передивились паспортні анкети за 20 років, і знайшли анкету з фотографією людини, дуже схожої на розшукуваного. Ним виявився Анатолій Т., 1968 року народження, мешканець села Пінчуки того ж Васильківського району. У рідному селі підозрюваного голова місцевого господарства розповів, що Анатолій не навідувався сюди років з вісім. Раніше він переганяв закордонні автомобілі й цим заробляв собі на життя, потім позичив у бандитів велику суму грошей, не віддав, тож змушений був пуститись у «біга». Це пояснювало, чому Анатолій на півдні України називався різними прізвищами. Де знаходиться Анатолій, не знав ні сільський голова, ні сусіди батьків втікача. А Анатолій жив зовсім неподалік. Він переховувався на хуторі, щоб його ніхто не бачив. Працювати їздив за 40 кілометрів у сусідній район. Рідним таку конспірацію пояснював тим, що переховується від бандитів, яким винний гроші. І все ж оперативники знайшли і затримали убивцю, який п‘ять років переховувався від слідства.
Суд визнав Анатолія Т. винним у подвійному вбивстві й визначив йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Петро БРАТЧЕНКО. Миколаївська область.