«Знаю Михайла більше восьми років. Співпрацювали ще в громадській організації. Він зробив багато для благоустрою рідного міста. Небайдужа та хоробра людина. Знав за що воював. За сім’ю, за дітей, за місто, за країну. Працював майстром на комунальному підприємстві», – зазначив Новомосковський міський голова Сергій Рєзнік.

Друзі кажуть, воїна-героя вирізняла чесність, повага до людей, любов до Вітчизни. А ще чуйність та людяність. Таким він був завжди, ще зі шкільних років. 

«Один з кращих моїх учнів. З «розумним» серцем і «добрим» розумом. Він ніколи не полишав у біді друзів. Веселий, життєрадісний. Коли приходив, випромінював тепло. Наче сонце починало сяяти. Завдяки таким героям ми зараз живемо і перемагаємо», – сказала класний керівник бійця Валентина Мацюра. 

Вчителька додала, що Михайло був одним з тих учнів, який її підтримував у важкі часи.

«Так вийшло, що я залишилася одна. Міша з однокласниками ніколи мене не забували, опікувалися. Приходили в гості. Запрошували на дні народження. Він був не просто учнем для мене – щирим другом», – розповіла Валентина Мацюра.

Працівник комунального підприємства у мирному житті, він з перших днів війни  пішов до війська. Потрапив до славної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Освоїв фах оператора-навідника бойової машини.

Разом з побратимами влучними пострілами знищував ворожу техніку. Воював під Харковом, під Києвом. Був серйозно поранений під Ізюмом. Лікарі зарадити вже не змогли.  

«Михайло був гарною, щирою та простою людиною. Велика втрата для всіх. В нього залишилося чотири сини. А ще маленька онучка», – сказав заступник начальника Новомосковської районної військової адміністрації Ігор Гуртовий.

Героя поховали у рідному Новомосковську.