Поточний № 20 (1258)

24.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Геть комплекс меншовартості


06.10.2011

«Не з нашим народом», «Ми так не зможемо», «Нам про таке не слід і думати». «Та не з нашими людьми»… Спілкуючись, часто чую таку оцінку власного народу від співрозмовників. Цікаво, що кожен із них вважає лише себе здатним на зрілі думки і великі справи, а всіх інших - годі й думати.  І то лише за сприятливих умов.

ЧОМУ такий комплекс меншовартості в українців, хто й коли вдовбав, нав'язав нам у голови, що ми є неповноцінні, маловартісні чи то люди, чи то напівлюди? Кому це вигідно?
Ми поважаємо представників будь-яких інших народів світу: німців, італійців, латвійців, естонців, грузинів, перед росіянами чомусь падаємо ниць, а себе б’ємо в груди і кричимо: «Ми ніщо, ми ніхто, бо ми українці!» Постає питання: «Добродії, та хто ж нас поважатиме, коли ми самі себе так зневажаємо, так не цінуємо, так не шануємо, так не віримо один одному».
Маленькі за чисельністю народи, ті ж прибалтійці, змушують себе поважати, а ми, майже 46-мільйонний народ, слугуємо посміховиськом - з мови нашої глузують, дівчатами нашими торгують, по світах за копійки наші люди рабують...
Як ніде в світі можна завдяки такій самосвідомості добре використовувати давнє римське правило «поділяй і володарюй». І використовують. Ще й як... Маємо таке ганебне явище, як пенсії і зарплати, нижчі за прожитковий мінімум. І кожен вважає, що це його особиста проблема. Молодь наша зараз працює (якщо вдалося, офіційно чи й ні), надміру переробляючи встановлений законодавством час. І знову кожен вважає, що це тільки його проблема. У більшості випадків при прийомі на роботу, якщо ви скажете, що навчаєтесь заочно, вам відмовлять, або пропрацюєте до першої сесії.... І скільки ж їх, цих проблем?
Хабарництво, зловживання правом, корупція, злочинність - все це можливе у нашому суспільстві, бо не поважаємо ми себе. Одиниці борються за свої права, інші ж безнадійно махають рукою: «Такий ми народ, такі ми є, так було й буде - нічого не зміниш».
Так, буде. Поки не витравимо раба в собі, у своїй свідомості, не піднімемося з колін, не поглянемо на себе іншими очима. Поки не зрозуміємо, що сила наша в єднанні, у високій правовій культурі, у вмінні відстоювати свої інтереси, права власного народу, а не продавати їх оптом і вроздріб, як роблять деякі чиновники та дрібні душею люди.
Чимало ганебного в нашій історії, історії розвитку України. Потрібно робити з цього висновки і не повторювати помилок минулого, не зациклюватись на негативних прикладах, уподібнюючись папугам, безпорадно і безнадійно бовкаючи про свою неповноцінність та недолугість.
Є ж і славні імена та події в нашій історії. Про це також треба пам'ятати і бути гордими з того, що ми нащадки Ярослава Мудрого, Івана Сірка, Богдана Хмельницького, Івана Котляревського, великого Шевченка, сучасники Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола… Та хіба мало відомих добрих імен серед українців, які словом і ділом дбали про волю українського народу, про наше краще життя? Чи не наші предки-козаки били татар і турків, а потім поляків, здобуваючи собі славу? Скільки їх полягло у російсько-турецьких війнах, у війні з Наполеоном, а з гітлерівською Німеччиною... безліч. І ми вважаємо, що нам гріш ціна, що ми не варті поваги?!
Так, нам ретельно і протягом тривалого часу вбивали цю думку, а кому не вдавалося вдовбати про «малоруськість» - тим голодомори, ГУЛАГи, чистки, вовчі білети тощо.
Але ж із іншими народами ніхто особливо не панькався у світі, проте вони зуміли своєчасно зрозуміти одну, на перший погляд, просту істину - хочеш , щоб поважали тебе, поважай себе сам і не дозволяй глумитися ні над своєю мовою, ні над своєю вірою, ні над своїм минулим, ні над своїм теперішнім, із впевненістю дивись у майбутнє, не будь байдужим, будуй свою долю власними руками.
Оце наше ментальне «моя хата з краю» - найганебніше явище в історії українського народу, яке треба кожному в собі побороти, перемогти, вигнати з душі своєї і навік забути. Якщо заздрити, то тільки по-доброму, якщо співчувати - то щиро, якщо дружити - то на рівних, ні перед ким не плазувати. Поважати інших, але й себе не забувати, дбати про сьогодення і про день прийдешній для себе та своїх нащадків.
Шануймося, бо ми того варті!

Наталя ШИРОКА, смт Царичанка, Дніпропетровська область.