Поточний № 44 (1282)

13.11.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Гей, тпру, соб, цабе


25.11.2010

Цими відомими командами привчають до праці волів. Іди, стій, вліво, вправо… Звикають і тягнуть - така доля. Щось подібне відбувається і в Україні

ПІСЛЯ постійних страйків підприємців Президент поскаржився – українська людність не чує владу. Не хоче розуміти позитиву Податкового кодексу. А віце-прем‘єр Тігіпко уточнив – українські пролетарі не можуть зрозуміти доленосних напрацювань згаданого документа. Мовляв, не той у них рівень розвитку… Між тим все має бути навпаки – влада повинна слухати свій народ. Коли б так і було, то в Києві і містах України не стояли б сьогодні багатотисячні майдани підприємців, яких віце-прем‘єр підозрює в нерозумінні суті подій – Податковий кодекс суттєво погіршить умови життєдіяльності дрібних підприємців. А ці погіршення автоматично ляжуть на плечі народу України, якому вже далі «вантажити» нічого не можна. Ціни на все майже європейські. Зарплати і пенсії – українські злиденні. Від погонича… чи пак українського парламенту.
Тому громадян України і турбує думка – а що буде далі? Нещодавно до редакції «Сільських новин» звернулася пенсіонерка Валентина Бойко із села Могилів Царичанського району:
- Я інвалід другої групи, маю близько 30 трудового стажу, статус дитини війни. Пенсію нарахували 796 гривень 3 копійки. Не вистачає ні на ліки, ні на що. Ціни вже зашкалюють… Ні газу в нас немає, нічого. А хотілося б хоч на старості нам з чоловіком у теплі побути. Але ж газ треба за щось провести, та й платити вже «по-новому»… Тому просто не знаю – як нам із такими цінами існувати на ці злиденні пенсії? Невже за перероблені мною майже десять років понад необхідний стаж, статус дитини війни отака смішна надбавка – 87 гривень? Хто придумав отаке знущання? І коли ж буде оте «покращення життя» і для нас, простого народу?
Що ж, редакція направить відповідне звернення про перевірку правильності нарахування пенсії Валентині Бойко. Та, на жаль, з чималою долею ймовірності можна сказати – обрахунки правильні. Неправильні, абсурдні, і не рівні до всіх українські закони, за якими обчислюють вихід на заслужений відпочинок…
На ті ж самісінькі українські «негаразди» вказує і пенсіонера Любов Гармаш із сусіднього Китайгорода:
- Як можна прожити на 700 з хвостиком гривень пенсії? Це ж страхіття одне! А стажу маю 36 років. Та хіба ми відробили – відмучилися.. У центральному гастрономі села лише до обіду вдвох по чотири лайби товару розвантажували. Мішок з плечей, ящик з пуза цілий день не злазили… А тепер спробуйте поставити на місце бодай один зрушений непосильною працею диск! Скрізь, куди не кинься, плати, і побільше. Та з чого ж платити? А їм - безмежна пенсія, по сорок, п‘ятдесят, шістдесят тисяч на місяць… Люди добрі, хіба ж це справедливо? Де правда? Де вона поділася? Хто відповість? Так добре вони знали наші проблеми, так нам співчували до виборів…
І справді, чому в людей, тобто в європейських країнах, співмірність у зарплатах і пенсіях? Чому влада про справедливу пенсійну реформу, при якій пенсія кожного українця залежала б від трудового стажу і отримуваного заробітку, сьогодні навіть не говорить? Хто винен? Чи й справді лише ми, виборці, які вкотре на чергових – позачергових «клюнули» на ту самісіньку приманку про «покращення»?
Відверту недолугість чинного пенсійного забезпечення підтверджує і розповідь ветерана праці Олексія Рогача з Олександрополя Солонянського району:
- Почав працювати одразу після школи у 1954 році мотористом динамомашини, що виробляла електроенергію. Через три роки пішов служити в армію, це ще три з половиною. Потім 34 роки шоферував і 9 працював трактористом. Всього виходить майже 50 трудових років. Оце за такий стаж маю… навіть менше 900 гривень. По цих цінах – це не пенсія. На базарі чоботи чоловічі коштують 300 гривень. Навіть взуванку не придбаєш, не кажучи про щось суттєвіше.
У більшості європейських країн за подібний трудовий стаж нараховується цілком пристойна пенсія. Коли ж і в нас буде так? Наш читач Олег Ковінька з Петропавлівського району вважає, що українська влада не займається проведенням давно перезрілих реформ:
- Увесь час нас просять «підождіть»! А чого нам чекати? І головне – доки? У шістдесятих-сімдесятих роках робили, як воли, і чекали «світлого майбутнього». У вісімдесятих - перебудова… Діждалися своєї ж таки держави – і знову – почекайте, на все не вистачає! Та невже? На величезні особняки, гігантські зарплати і без ніякісінької межі ще більші пенсії – є! А навіть на повернення заощаджень – немає… Дійшло вже до того, що просте лікування стало для нас недоступним.
Що ж, обіцянка про «поліпшення нашого життя» збентежила не одну українську душу. Реальність же кличе до роздумів – чому за «фасадною демократією» насправді доволі жорстока дійсність? Український поет Анатолій Жикол її причини бачить… в кожному з нас:
Скрушно зітхаємо:
хто ж це нам палить
душі - дотла
і до решти – село, -
може кошлатий
неандерталець,
ачей якийсь гуімплен з НЛО?
Щиро дивуємось:
хто ж це спустошив
предківські землі
і води струїв?
Може, й красунь
перекинчик захожий
взяв за рабинь в чужинецькі раї?
Ідолам з берлом важким
на престолі
молимось жадібно і повсякчас.
Хто ж нам підкаже,
що наша недоля
не в небесах,
а у кожному з нас?
Хтось таки мусить підказати, інакше ідоли самотужки навіть не подумають злізти з нашого горба. До всього, добрий господар ніколи не періщитиме волів, які ледь тягнуть перевантажений віз. Навпаки, злізе з нього і пройдеться. І українському народу, що перебуває у ярмі вола, годилося б зрозуміти: тягти воза, якого бездумно переобтяжують «реформатори» - безглуздя. Бо для нас вони знають лише «соб» та «цабе»… Та ще «гей»! А «тпру» – лише для себе.

Григорій ДАВИДЕНКО.