За давніми залишками Української укріпленої лінії, або Лелії, на межових з Полтавщиною землях Царичанського району знаходиться споріднене з нею село Залелія. Приорільська природа півночі степової зони нечасто дарує такі буйні трави, як цьогорік. В доброму стані і ранні зернові культури, підіймаються кукурудза, соняшник і багаторічні трави тутешнього дочірнього підприємства «Націонал-плюс».

Сьогоднішня наша розмова із його директором Кареном Галстяном (на знімку вгорі) відбувається у рік 15-ліття найбільшого в краї тваринницького господарства. Він пригадує, через що довелося пройти:

- Від колишнього колгоспу «За мир» 2001-го року залишалося близько ста корів, які вже не стояли на ногах, і стільки ж свиней, та біля двох тисяч гектарів землі… Борги були великі, ніхто не знав, що буде завтра. Але коли правильно вести бізнес, все вийде. В Україну з Вірменії я приїхав 22-річним 1996-го на запрошення дядька Давида Аракеляна, працював на його підприємстві «Націонал» у Дніпропетровську. Довіру жителів залеліївського краю завоювати було непросто і в ментальному плані, і у фаховому, допомогли знання, отримані в Єреванській сільськогосподарській академії. За 15 років створений дружний колектив з близько ста офіційно оформлених працівників, це одна велика родина, кожен - мій родич по духу. Всю душу в справу вкладають спеціалісти – завідувач свинокомплексу Володимир Тарабан, зооінженер Тамара Малик, бригадир тракторної бригади Сарухан Андреасян, головний економіст Галина Сидоренко, завідувач мехтоком Грайр Геворгян, головний бухгалтер Любов Кременчуцька, юрисконсульт Любов Шиманська, заступник директора Олександр Сидоренко. Усі рядові працівники підприємства гідні того, щоб бути названими, тому не виокремлюватиму особистості.

Основним у господарстві є тваринницький напрямок, утримуємо біля 500 дійних корів і 8 тисяч свиней, вже доводиться докупляти корми, бо власного урожаю з орендованих 1550 гектарів землі не вистачає. Мотивуємо кожного працюючого, тому є стабільність. На свинокомплексі, наприклад, люди отримують 20% від приросту поголів’я, приплоду. Будь-яку роботу треба любити, тоді все буде гаразд. У тваринників зарплата доходить до 4-х тисяч гривень, лаборанти, охоронники отримують менше, середня зарплата в господарстві до двох тисяч гривень.

- А які стосунки з орендодавцями?

- Землю орендуємо у 450 власників, платимо до 7% її вартості залежно від урожаю, це дві тонни зерна за оренду 3-х з лишком гектарів. Чимало людей в рахунок орендної плати беруть нетелів, поросят майже за собівартістю, дехто отримує грошові кошти. Людей приваблює й те, що завдяки худобі щороку удобрюємо гноєм 200 гектарів ріллі, висіваємо люцерну та інші багаторічні трави, вони збагачують землю азотом.

- Чи досягли вже стосунки держави з виробниками сільгосппродукції взаємоприйнятного рівня?

- Тут є свої «плюси» і «мінуси», та з відміною ПДВ стало гірше. Ще немає належної стабільності - хто більше працює, того більше й тиснуть… Ми платимо за рік близько трьох мільйонів гривень податків, суттєво допомагаємо місцевій громаді. Але ж віддача від землі в різних виробників геть відмінна! Не все гаразд і з оформленням працюючих. Буває, фермер має два трактори, комбайн і автомобіль, вносяться гербіциди на поля, а оформлені в господарстві лише він та дружина… З вирощеного українського зерна найвищий зиск, як не дивно, досі мають не хлібороби, а комерсанти, бо скупляють його почасти за мінімальними цінами, адже чимало фермерів не мають де зберігати вирощене. Нещодавно довелося побувати в складі української делегації в Прибалтиці, там вже дійсно європейський рівень взаємовідносин. Фермери спочатку отримують суттєві державні дотації, а потім раз на рік платять податки. Сільськогосподарський бізнес, особливо «важкий» - тваринництво – треба усіляко підтримувати, тоді буде розвиток. В Україні є всі дані для цього – гарна земля, хороша погода, і Бог любить Україну… Восени, пригадайте, навіть сходів не було нормальних, але все пішло на лад.

- Карене Сейрановичу, торік Ви вперше в житті стали депутатом Царичанської районної ради…

- Можна сказати, що депутатські обов’язки не стимулюють до власної праці… (усміхається). Вирішив зрозуміти, що там робиться, як ухвалюються рішення. Дещо розчарований тим, що ми, звичайні депутати, не впливаємо суттєво на ситуацію. Район – це бізнес для всіх жителів, залучення інвесторів. Сьогодні Приоріллю потрібен гарний менеджмент, щоб були нові проекти, щось будувалося… Децентралізація змушує усіх фермерів думати, як утримувати сільську інфраструктуру. Скажімо, місяць тому привезли на Калитву в Царичанці більше двох тисяч бджолосімей, це нова велика справа. Але ж ні селищу, ні району користі від неї ніякісінької, доходи не показуються! Навіть за самозахоплені землі ніхто не платить, не кажучи про завдані збитки місцевим пасічникам. Коли до мене звернулися з проханням розмістити цю пасіку, я погодився. Але з умовою – за оренду землі під кожним вуликом потрібно заплатити місцевій громаді 3-4 гривні. Таким чином громада отримає 10-12 тисяч, які можна використати, наприклад, на чи не найболючіше - ремонт місцевих доріг. Та згоди досі не отримав.

- Це «війна» місцева, а в Україні досі точиться справжня війна. Як вона впливає на ведення сільськогосподарського виробництва?

- Тепер часто пригадую свого дідуся, який говорив: «головне – щоб був мир, а все інше буде». Тоді ще не розумів справжнього значення його слів. Та строкову військову службу довелося проходити у вірменській армії в Нагорному Карабасі, там якраз у 90-х роках була приблизно та ж війна, яка зараз тут. Найстрашніше, коли брат стріляє в брата, а сусід – в сусіда. Землю без крові не беруть, просто так її не віддають… Ввесь український бізнес готовий допомагати українській армії, щоб вона відповідала викликам сильного агресора. Треба було одразу домовлятися з усім світом, щоб не було такого кровопролиття. Зараз в зоні проведення АТО служать чотири працівники «Націонал-плюсу», допомагаємо їм формою, продуктами - всім. Тепер я й сам кажу: «Головне – щоб був мир, все інше завдяки наполегливій, продуманій праці буде». Тому проблеми української армії для всіх нас, громадян України, є найважливішими. Адже війна триватиме доти, доки народ не покаже свою силу.

ЧАС показує справедливість цих слів Карена Галстяна. Коли б ми одразу дали належний опір російській агресії в Криму, то на цьому все могло й закінчитися. Мабуть, і світ після цього рішучіше б обстоював суверенітет України. Та ще не пізно домовлятися, навіть зараз, і не лише в Мінську…

А щоб бути сильними, нам усім, хто може, потрібно працювати. В «Націонал-плюсі» до проблем розвитку господарства підходять особливо зважено. Ось що з цього приводу говорить його фінансовий директор Галина Сидоренко (на знімку справа з юрисконсультом Любов’ю Шиманською):

- Тваринницька галузь трудозатратна, мусимо вкладати в тварин, в генетику. Маємо свій племінний репродуктор з вирощування свиней різних порід. Молочна галузь більш стабільна, давно працюємо з Придніпровським молзаводом, зараз молоко продаємо по 5 з половиною гривень за літр. Складніше зі свинями – нашу продукцію завдяки гарному смаку м’яса, вирощеного на натуральних кормах, беруть м’ясокомбінати «Ювілейний», «Алан» та інші. Але стрибок цін доволі великий – нещодавно було 31 гривня за кілограм, зараз – 26. Тому мусимо дбати про ефективність і цієї, і всіх галузей господарства.

Особливою ж гордістю «Націонал-плюсу» є сучасний свиновідгодівельний комплекс переважно зі щілинною підлогою для видалення відходів, постійним температурним режимом та іншими досягненнями науки. Причому всі ці новації робляться на базі давньої колгоспної ферми. Зовсім небагато часу минуло з тих пір, як свинокомплекс очолив молодий фахівець Володимир Тарабан (на фото разом з оператором Людмилою Кочубей), але успіхи колективу видимі.

- У мене чисто «спортивний» інтерес, - розповідає Володимир Олександрович, - коли прийшов чотири з лишком роки тому на роботу, тут було всього дві з половиною тисячі свиней, зараз - близько восьми. Працює чимало молоді з Нетесівки, Залелії, Тарасівки, з Канав сусідньої Полтавщини, як оце я, будівельники теж місцеві. Оператори, слюсарі, ветлікар, технік-осіменювач з помічником – усі трудяться на результат, в разі якихось несподіванок всі побігли і разом все зробили. Ключі від складу висять на видному місці, переконаний, ніхто нічого не візьме додому. Інших секретів у нас немає, комбікорм для годівлі свиней на кормоцеху самі робимо, тому впевнені в його якості. Щойно завершили будівництво побутових кімнат для персоналу зі всіма зручностями. Приємно, що дирекція добре розуміє важливість проблем галузі, недавно придбали двох племінних хряків по 25 тисяч гривень кожен. Модернізуємо й санпропускник, бо в нас чимало відвідувачів, а заслін хворобам мусить бути надійним. Думаю, це не межа наших можливостей.

Ось такі люди з приорільських сіл натхненно трудяться в ДП «Націонал – плюс». Як молодий ветеринарний лікар з Царичанки Ольга Корнієнко (на знімку зліва), яка каже:

- Робота мені подобається, мріяла про неї і вчилася. Та й колектив гарний. Чому ж не працювати?

Тож хай щастить вам усім, дружні працівники «Націонал –плюсу», у всіх добрих справах і в ювілейний рік господарства, і в наступні за могутньою і неприступною колись Українською укріпленою лінією!

Підготував Григорій МИКОЛАЙЧУК. Царичанський район, Дніпропетровська область.

Фото Олександра ПЕТРЕНКА.