В ці урочисто-траурні дні визволення Дніпропетровщини від гітлерівської навали хочу згадати нашого земляка, одного з витязів Другої світової війни, кавалера трьох орденів Слави Федора Кривоноса. Його фронтові нагороди за бойові подвиги заслужено прирівнюються до геройського звання.

НАРОДИВСЯ він 1918 року у Салівці Кобеляцького повіту, зараз це село Цибульківської сільської ради Царичанського району. Батьки, Андріян Андріянович і Марія Лаврентіївна, були хліборобами з діда-прадіда. На піщаних, не дуже родючих салівських землях вони вміло господарювали, привчаючи до селянської праці усіх своїх дванадцятьох дітей. Та після окупації Української Народної Республіки більшовиками настав час «реформ» у селах. Отримана земля силоміць забиралася в колективні господарства, а вільні хлібороби ставали практично їхніми безправними наймитами, або скоріше рабами…
Для найшвидшого упокорення незгідних з новим «курсом» більшовики організували в Україні штучний голодомор 1933-го. Семеро дітей Кривоносів загинули тоді найлютішою голодною смертю… Вижити вдалося лише чотирьом синам. Щоб не померти з голоду, Федір мусив у дитячих літах після закінчення початкової школи іти працювати до колгоспу. Там вже були його батьки. З молоком матері, настанов батька передалася синові любов до рідного краю, до своєї землі. Трудився в колгоспі на різних роботах, та найбільше любив поратися з кіньми.
У 1939-му Федора призвали до лав Червоної Армії. Служити довелося в саперній частині Забайкальського військового округу. Наприкінці 41-го їхню дивізію направили до Монгольської Народної Республіки, на кордон з Китаєм. Влітку 1943-го в районі Курсько-Орловської дуги склалася драматична ситуація. Щоб ліквідувати загрозу прориву німців, генштаб направив туди кілька свіжих сибірських дивізій. Там сержант Кривоніс та його побратими прийняли бойове хрещення. Служив він тоді в складі саперного взводу при 3-ій ударній танковій армії генерала Рибалка. В першому ж бою Федір Андрійович виніс з-під ворожого вогню свого пораненого командира. За це його нагородили медаллю «За відвагу».
Згодом за сміливість і кмітливість Федора Кривоноса переводять до взводу розвідки і призначають помічником командира. Як досвідчений мінер, він не раз робив проходи крізь мінні поля і приводив з їхніх траншей «язиків». Якось перед його 135-тим саперним батальйоном поставили завдання: розмінувати проходи для наших військ. Цілу ніч сапери напружено працювали, а коли вранці поверталися, фріци відкрили по них вогонь. Зав’язався бій. Кривоніс помітив, що ворог на правому фланзі намагається зайти в їхній тил. Частину своїх бійців командир залишив для відбиття ворожих атак, а сам з солдатом зайшов у фланг фашистам. Від несподіваного дошкульного вогню ті відступили. За геройський вчинок сержанта Кривоноса було нагороджено орденом Слави 3-го ступеня.
Одного разу на шляху наступу 7-го гвардійського танкового корпусу постало невеличке село, в якому засів ворог. Польовий шлях було заміновано, а з двох боків - ліс та болото. Під обліжним дощем та ворожим вогнем, грузнучи в багнюці, сапери вийшли на галявину лісу, переповзли її і зробили проходи у мінному полі. Група Кривоноса натрапила на ворожих дозорців, які засіли у воронці. Рукопашний бій був коротким, перемога - нашою. За успішне виконання бойового завдання бійці отримали нагороди, командир – орден Слави 2-го ступеня.
Крім розмінування доріг, сапери підрозділу не раз наводили переправи через річки. Часто це доводилося робити під градом куль та осколків. Не раз бійці зривалися у крижану воду, вибиралися на берег і знову бралися за роботу. Одного разу на майже готову переправу налетіли ворожі літаки. І в цей час в атаку пішла німецька піхота, яка здійснила прорив. Саперам довелося битися врукопашну… Скинутий вибухом бомби у воду, Федір Кривоніс намагався вибратися на поміст. Аж тут на нього насів здоровенний німець! Боролися на помості, доки не скотилися у воду. А там українцю, який зріс біля повноводої тоді ще Орелі, відправити ворога на дно виявилося простіше.
І Дніпро, і всі річки на шляху до Перемоги сержанту Кривоносу довелося форсувати з боєм. За переправу на Одері, де німці оборонялися з фанатичною впертістю конаючого звіра, він отримав орден Слави 1-го ступеня. Визволяв Україну, Білорусію, Польщу, Чехословаччину, Австрію. Брав участь у звільненні Праги, штурмі Берліна… Після перемоги над Німеччиною сержант Кривоніс воював ще й з Японією. Залишився живим і в далекосхідних баталіях, демобілізувався 1946-го. Звичайний сільський хлопець в неймовірних обставинах війни не розгубився. Він вийшов переможцем з багатьох надскладних боїв, проявивши справжній героїзм і винахідливість. Він воював, щоб його рідна земля була вільна від чобіт німецьких окупантів…
З перших мирних днів Федір Андрійович (саме так, а не Андріянович, він записаний у всіх документах), стає до праці в рідному колгоспі. Спочатку – на рядових роботах, потім бригадиром рільничої, кормодобувної, комплексної, будівельної бригад. На кожному робочому місці він сповна віддавався справі. Своєю енергією і завзятістю запалював усіх. Поруч з ним неможливо було працювати абияк. Неодноразово обирався депутатом Цибульківської сільської ради, завжди цікавився долею села. Його чуйність до людей вражала. Поруч з Федором Андрійовичем працювала і його вірна подруга в житті – Мотря Андріївна. Вони виховали гідною людиною доньку Галину, дочекалися двох онуків. Та 1981-го після тяжкої хвороби Федора Андрійовича не стало…
Розповідаючи про героя, не можу не згадати всю цю чудову українську родину. Ще батько Андріян Андріянович воював у Першій світовій. Мабуть, з батьківськими генами і передалася синам його мужність, щире прагнення захищати свій край, сім’ю від ворогів… Старший брат Федора Варивон (1917-1975 рр.) воював у танкових військах Першого Білоруського фронту, став командиром танку. Був контужений, тяжко поранений, зі своєю частиною брав Берлін. Василь (1920-1984 рр.), моряк Балтійського флоту, захищав блокадний Ленінград. Після війни працював на Дніпропетровському автозаводі. Тихін (1921-1991 рр.), артилерист, перед війною служив у армії перший рік. Німецька навала застала його військову частину в Брестській фортеці, там воїни одними з перших прийняли бій. Після нерівних битв потрапив у полон. Сім разів тікав з полону, повернувся до своєї частини. Дійшов до Берліна, звільняв Прагу. Після війни був механізатором, навчав молодь. Став віртуозом своєї справи. Борис (народився 1937 р.) після ФЗН працював електриком на шахті, потім - енергетиком у Кривому Розі.
Перед війною хлопці родини Кривоносів росли і були дружніми між собою. А ще роботящими, шанованими односельцями. І кожен з них мав широку душу, яка потребувала простору… Всі сини любили співати українські народні пісні. Можете уявити собі цей чоловічий ансамбль, де заспівувачем був батько…
У Андріяна Андріяновича і Марії Лаврентіївни Кривоносів четверо з дванадцяти дітей пережили Голодомор, потім усі п’ятеро – війну. Їхнє родове дерево залишилося міцним, з розгалуженим корінням. Нащадки славного роду живуть в багатьох селах Царичанського району, в Дніпропетровську, Києві і навіть у Москві. Воістину багата українська земля на славних синів і доньок… Слава Україні! Героям слава!

Оксана БІЛИК.  сел. Царичанка, Дніпропетровська область.