Лохина (у народі цю рослину називають «буяхи», «п’яниця», «голубиця») - продукт унікальний. Її ягоди народна медицина використовує як протизапальний, жарознижувальний, тонізуючий засіб. Сік вживають при шлунково-кишкових хворобах та для поліпшення апетиту. Вона вважається гіпоалергенною, уповільнює процеси старіння і покращує зір. Для літніх людей це справжня знахідка. Листя лохини також має лікувальні властивості, оскільки містить велику кількість глікозидів, особливо неоміртиліну, який використовується як допоміжний засіб при лікуванні цукрового діабету.

ДУМКА про те, що лохину можна вирощувати в саду, поряд з іншими ягідними культурами, вперше прийшла в голову американцям. Згодом інтерес до неї перейняли і європейці. Експериментальне вирощування лохини в Європі почалося ще в 1923 р. у Нідерландах і в 1929 р. у Німеччині з випробування північноамериканських сортів. Зараз найбільші площі під лохиною в Європі знаходяться у наших сусідів - у Польщі. 
Вибираючи сорт, слід враховувати, що культура дуже чутлива до тепла. Для північних районів підійде канадська лохина (низькоросла). Листя у неї вузьке, ягоди дрібніші. Але таких кущиків можна посадити на ділянці набагато більше, ніж високорослих.
Ще один важливий момент - терміни дозрівання. Ранні сорти (Ерліблю, Блюетта, Стенлі, Дюк та інші) підходять для всіх регіонів, оскільки ягоди починають дозрівати вже на початку липня. До середньостиглих належать сорти Блюджей, Блюкроп, Патріот, Ранкосас, Елізабет та інші. У них перші ягоди з’являються наприкінці липня. У кінці серпня - на початку вересня починають дозрівати плоди у пізніх сортів. Дозріти повністю плодам пізніх сортів (Айвенго, Горберт, Дорроу, Джерсі, Еліот) не вдається навіть у районах середньої смуги. Тому краще обмежитись посадкою кількох таких кущиків виключно для того, щоб продовжити ягідний сезон.
Для садівників-початківців просто-таки знахідка сорт Ранкокас. Рослина міцна, витривала, потребує мінімального догляду. Ягоди, хоч і дрібні, але приємного десертного смаку. Королем смаку вважається Блюкроп - ягоди великі, солодкі, злегка кислуваті.
Місце для лохини треба вибирати сонячне, захищене від вітру, з легким водопроникним грунтом.
Лохина добре росте і плодоносить на ґрунтах з високим рівнем органічної речовини - для збагачення ґрунту на органіку за рік до посадки рекомендується посіяти сидеральні культури (люпин або гірчиця) з наступним загортанням зеленої маси у ґрунт.
Ідеальний варіант - рудий верховий торф. Якщо його немає, можна взяти верхній шар грунту з соснового лісу прямо з глицею. Нейтральні або слабокислі грунти не підійдуть. Справа в тому, що у всіх вересових унікальна фізіологія коренів: вони нитчасті, мичкуваті, на їхніх кінцях «живе» особливий гриб -мікориза. Він дуже вибагливий, любить 70%-ну вологість, сильнокислі грунти (рН 3,5-4,5). Мікориза є у деревних тирсі та стружці. Змішайте їх з грунтом (9:10). На глинистих ділянках рослини висаджувати краще на гребінь. У лунку (діаметр - 80-100 см, глибина - 40 см) при необхідності можна додати суперфосфат (50-70 г) або відро перегною. Гній і деревний попіл лохині протипоказані!
Висаджувати краще навесні, але оскільки саджанці продають із закритою кореневою системою, робити це можна протягом усього літа.
Дістаньте рослину з контейнера, обережно розкладіть коріння максимально горизонтально, щоб воно не загиналося всередину. Коренева шийка має знаходитись на рівні поверхні грунту. Після посадки обов‘язково полити. Воду можна підкислити.
Підживлювати лохину краще навесні. Для росту пагонів необхідний азот - 90-100 г сульфату амонію на кущ, а під рослини, замульчовані свіжою тирсою, - 40 г сульфату калію на кущ. Протистояти стресовим ситуаціям допоможе фосфор (105-110 г суперфосфату на кущ). Бажано ще додатково внести сульфат магнію (15-20 г на кущ) і суміш мікроелементів (1-2 г на кущ).
Обрізання проводять, починаючи з шостого року після посадки, у погожі зимові дні з легким морозцем або навесні. Залишати в середньому потрібно 8 пагонів: 4 плодоносних гілки і 4 підростаючих.
Розмножувати краще живцями: у травні - здерев‘янілими, що залишилися після обрізки, а в липні - зеленими. Живці заготовляють довжиною 12-14 см, з 2-3-ма листками, нижній зріз косий, на бруньку, а верхній - прямий. Перед посадкою їх бажано обробити фунгіцидом і укорінювачем. Період укорінення - близько двох місяців. Важливу роль при цьому відіграє не вологість грунту, а вологість повітря.
Як посадковий матеріал можуть використовуватись однорічні (вкорінені живці), дворічні або трирічні саджанці. Найбільш технологічними та прийнятними з економічної точки зору є дворічні рослини (35-40 см з 2-6 пагонами). Перший урожай з такого саджанця отримують зазвичай на третій рік після посадки (близько 0,5 кг з куща), у повне плодоношення рослина вступає на 5-6-ий рік (20 кг ягід з куща залежно від сорту).
Рослини низькорослих сортів лохини висаджують на відстані 60 см одна від одної, середньорослі - 80-90 см, а високорослі - через 100-120 см.
Мульчування пристовбурного кола обов’язкове. Справа в тому, що у лохини поверхнева коренева система. Мульчу (крупна деревна тирса, торф, глиця) укладіть шаром 5-7 см, оновлюючи кожні 3-4 роки. Мульчування знижує тиск бур’янів, створює оптимальний водноповітряний режим для функціонування кореневої системи та спрощує підтримання низького рівня рН в кореневмісному шарі субстрату.