Найбільші хабарі у нашій державі даються за землю,  тож чи можна швидко подолати корупцію в земельній сфері?

Асоціація «Земельна спілка України» запропонувала урядові загальнонаціональну програму           «10 кроків для подолання корупції у земельних відносинах». Недавно її презентація відбулася на засіданні Національного прес-клубу з аграрних і земельних питань у Києві. Основний виступ на ньому мав розробник Програми, доктор економічних наук, завідуючий кафедрою землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України Андрій Мартин.
«Статистика правоохоронних органів підтверджує, що найбільша корупція в нашій державі зосереджена у сфері земельних відносин, - зауважив він. – Найбільші хабарі даються за землю. На жаль, попри разючі суспільно-політичні зміни, які нині відбуваються в країні, чиновницький апарат часто продовжує діяти по-старому.
Як це змінити?». Андрій Мартин стисло обґрунтував усі пропозиції.

Перший крок
Україна повинна розібратися з безоплатною приватизацією земель.
Ми залишаємося однією з небагатьох держав у світі, де безкоштовно роздаються державні та комунальні землі. Кожен із нас має право на безоплатну приватизацію земельних ділянок. Та якби всі захотіли реалізувати таке право, для цього б забракло території України.
Чи в рівних умовах перебувають люди, одні із яких приватизували 20 соток землі під хату в якомусь збіднілому селі на Чернігівщині, а інші невідомим чином отримали 10 соток на Печерських пагорбах у Києві. В одному випадку земельна ділянка вартує копійки, в іншому – мільйони. Хоча право реалізоване одне й те саме.
Практично повсюдно землі в Україні роздаються непрозоро. Органи місцевого самоврядування, державні органи влади, які розпоряджаються землею, дуже часто приховують, де є «вільні» землі та кому надають земельну ділянку. Звичайний громадянин переважно не може звернутися до органів влади і просто так безкоштовно приватизувати землю, не роздаючи хабарі.
Один із типових прикладів – за Кільцевою дорогою біля Києва чиновники безкоштовно роздали 370 га земель державного сільськогосподарського підприємства вартістю більше 1 млрд. гривень. Чи є наша держава настільки багатою, щоб безкоштовно роздавати такі активи?
Безоплатну приватизацію використовують і як допоміжний інструмент девелопменту. Приміром, якщо хтось хоче побудувати автозаправну станцію, він безоплатно приватизує земельну ділянку, безоплатно змінює її цільове призначення. Звичайно, він сплачує хабарі чиновникам, але суспільство соціальних зисків від цього не має.
Ми пропонуємо замінити безоплатну приватизацію землі на інші форми соціальної допомоги населенню. Якщо цю «шпарину» закрити, корупція в земельних відносинах наполовину зменшиться.

Другий крок
Сьогодні органи місцевого самоврядування, які ми обираємо, розпоряджаються лише 12% тих земель, які ще не передані у приватну власність. Рештою, а це майже 90%, розпоряджаються призначені з Києва чиновники - голови місцевих державних адміністрацій, керівники територіальних органів Держземагентства та інших відомств.
Ми виступаємо за те, аби передати практично всі функції з розпорядження землями органам місцевого самоврядування. Коли ці функції будуть наближені до людей, зменшаться можливості для корупції, менше буде непоправних наслідків для територіальних громад.
Ми вже підготували відповідні законопроекти, які внесені до Верховної Ради.

Третій крок
2013 року набуло чинності нове законодавство про Державний земельний кадастр, за допомогою якого здійснюється облік земель, реєстрація земельних ділянок. Але він наразі не став корисним для громадян і бізнесу. Навпаки, маємо дуже багато проблем із земельно-кадастровою діяльністю.
Наприклад, якщо ви хочете купити чи продати земельну ділянку, то маєте звернутися до територіального органу Держземагентства за витягом із Державного земельного кадастру про те, що ваша ділянка зареєстрована в ньому. Ви маєте так діяти, бо Держземагентство не надає нотаріусам-реєстраторам прав прямого доступу до Державного земельного кадастру. І люди змушені стояти в чергах, сплачувати хабарі.
Законом передбачено, що інформацію про будь-яку земельну ділянку можна отримати у будь-якого кадастрового реєстратора на всій території України. Тобто, інформацію про земельну ділянку в Мукачевому можна мати й у Києві. Але фактично кадастр побудований так, що будь-які дії щодо земельної ділянки можна вчиняти лише за місцем її розташування. Отже, панують «територіальний монополізм» місцевих чиновників, хабарі і корупція.
Позбавлені доступу до Державного земельного кадастру ті, хто його найбільше потребують, – землевпорядники, геодезисти, оцінювачі, органи місцевого самоврядування. У кадастрі сьогодні відсутні відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, а на цьому побудована шалена корупція, адже коли достеменно невідомо, якій громаді належить земля, її починають «дерибанити» усі.
До того ж у кадастрі чимало помилок. Закон передбачає їх виправлення, але на заваді часто стає недосконале програмне забезпечення, яке Держземагентство використовує для ведення кадастру. І знову починаються неофіційні домовленості, аби щось тихенько в кадастрі підрихтувати.
Ми пропонуємо зробити кадастр відкритим, як це практикується в розвинених країнах. Необхідно зараз позбавити територіальних кадастрових реєстраторів монополізму. Якщо ви не можете зареєструвати ділянку, приміром, у Києво-Святошинському районі Київської області через якісь незрозумілі вимоги, вам ніщо не має завадити зробити це у віддаленому Яготинському районі – за один день і без жодних додаткових поборів.
Треба налагодити нормальний інформаційний обмін між кадастром та Реєстром прав на нерухоме майно. Через те, що відомства у нас не можуть домовитися між собою, ми маємо масу шахрайств на ринку оренди землі.
Наприклад, Держземагентство не хоче віддавати Міністерству юстиції інформацію про раніше зареєстровані права на земельні ділянки. Що виходить? Якийсь власник земельної частки (паю) вже один раз передав її в оренду на 10 років, але хтось інший запропонував більше грошей. Він повторно передає її в оренду, реєструючи право через Державну реєстраційну службу, яка не має відомостей про те, що ділянка вже використовується. Потім попередній орендар повинен у суді оскаржувати шахрайство і доводити свої права лише через те, що сьогодні ми маємо технічні непорозуміння між двома відомствами.
Чиновники загалом мають пов’язати між собою всі державні бази даних, реєстри, кадастри. Коли помирає власник земельної ділянки і в нього нема спадкоємців, то формально органи місцевого самоврядування – сільська, селищна рада, на території якого проживала померла особа, мають забрати майно в комунальну власність. Сьогодні керівники органів місцевого самоврядування у розпачі: держава майже повністю закрила їм доступ до всіх реєстрів – вони навіть не знають, хто проживає на території і хто яким майном володіє. І маємо через це чималі проблеми: майно фактично використовується ким завгодно, незаконно, а громада не може захищати свої права. Наприклад, в Україні вже понад 10% усіх паїв перебувають у стані відумерлої спадщини. І часто вони неформально використовуються сільгосппідприємствами, а плата за землю не сплачується.

Четвертий крок
Необхідно стандартизувати вимоги до землевпорядної документації.
В Україні нема двох однакових районів з єдиними вимогами про те, як землевпорядникам робити землевпорядну документацію. Кожен чиновник на місцевому рівні придумує власні правила. Якби Держземагентство, Міністерство аграрної політики та продовольства зробили єдиний шаблон проекту відведення, чиновники моментально втратили б величезне поле для зловживань.

П’ятий крок
Потрібно скасувати державну землевпорядну експертизу. Коли формується земельна ділянка, держава тричі перевіряє, як це робиться. Перший раз, коли сертифікує інженерів-землевпорядників. Другий раз – коли територіальні органи Держземагентства перевіряють, чи добре землевпорядники виконали роботу. А втретє – коли кадастровий реєстратор реєструє земельну ділянку.
А ще лишили державну землевпорядну експертизу. Без «подяки» ту експертизу дуже важко пройти успішно.
Характерно, що найбільші «дерибани» землі в Україні, коли роздавалися ліси під Києвом або цінні приморські території, відбувався з позитивними висновками державної землевпорядної експертизи.

Шостий крок
Час навести лад з державними підприємствами, які паразитують на державних адміністративних послугах.
Держагентство земельних ресурсів України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, де мають працювати добре підготовлені фахівці. Але виявляється, що потрібне державне підприємство, якому держава повинна виділяти сотні мільйонів гривень, аби воно допомагало Держземагентству вести кадастр.
Через такі державні підприємства чиновники найчастіше намагаються створювати різні «вузькі місця». Скажімо, Держземагентство вирішує запровадити нову систему геодезичних координат. Землевпорядники готують землевпорядну документацію, та виявляється, що можуть здійснити перерахунки із старої системи до нової лише за допомогою послуг державного підприємства. Наслідок тут один – здорожчання послуги для громадянина, який, у кінцевому підсумку, платить за все з власної кишені.
Життєдіяльність більшості державних підприємств штучно підтримується за рахунок бюджетних замовлень. Тому ми пропонуємо поступово відмовлятися від «державного бізнесу».

Сьомий крок
Невідкладно слід розібратися із справлянням плати за землю.
За користування землею в Україні потрібно платити податок. Але є цікавий нюанс. Якщо ви хочете взяти у держави в оренду земельну ділянку, то в Податковому кодексі немає чіткої цифри, яку суму ви маєте платити. Тут встановлена «вилка» - від 3% до 12% від нормативної грошової оцінки ділянки. Коли йдеться про землю в місті Києві, різниця в податкових платежах може складати десятки мільйонів гривень. І це дає чиновнику можливість «домовлятися».
Треба вдосконалювати методики грошової оцінки земель. Чиновник, який у Держземагентстві видає витяги про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, може нехитрими маніпуляціями зменшувати вартість земельної ділянки, тобто, базу оподаткування, у п’ять разів.

Восьмий крок
Необхідно відмовитися від так званої «податкової оцінки».
Якщо сьогодні хтось захоче продати земельну ділянку, машину, квартиру, то має звернутися до так званих податкових оцінювачів. Торік Фонд державного майна запровадив вузьке коло цих осіб, зареєстрували патенти щодо способу подання інформації оцінювачу. Рік тому за оцінку майна платили 250-300 гривень, а нині вже 1500 - 3000 гривень. Різні оцінювачі можуть оцінити по-різному в рази.
Щоденно ця схема приносить близько 2 млн. гривень. Але – не суспільству, а власникам «патентів».

Дев’ятий крок
Припинити звужувати економічну конкуренцію серед професіоналів, які надають послуги на ринках нерухомості. Це – землевпорядники, оцінювачі, аукціоністи. Для того, щоб оцінювати земельні ділянки, треба пройти складні бюрократичні процедури, отримати ліцензії. Тут теж може все вирішуватися «неофіційно» й за корупційними схемами.
Є дуже багато абсурдних норм. Нині кожен другий телефон має GPS-навігатор. Між тим, кожен GPS-навігатор має бути зареєстрований у Держземагентстві. Ті ж геодезисти не мають права працювати, якщо Держземагентство не засвідчить, що знає про їх GPS-навігатор.
Землевпорядникам, оцінювачам забороняють конкурувати ціною на їх послуги. А де існує заборона, завжди шукатимуть можливостей її обійти.

Десятий крок
Усерйоз подбати про забезпечення якості державного управління у сфері земельних відносин.
Як ми можемо боротися з корупцією, якщо зарплата у державного кадастрового реєстратора складає близько 1500 гривень? А він реєструє ділянки, які вартують сотні мільйонів гривень. Чи можна уникнути корупції в таких умовах? Професіонали досить часто не бажають іти на державну службу, бо держава не готова нормально оплачувати їхню працю.
На нашу думку, штат Держземагентства можна спокійно скоротити вдвічі, обмеживши його регуляторні функції, а людям, які залишаться, встановити нормальну зарплатню. Тоді від професіоналів можна буде вимагати якісної роботи без корупції.
Існує ще одна проблема: наша держава досі не дала відповіді на питання, чого вона взагалі хоче досягти в земельних відносинах? Немає жодної програми, жодного документа, який би визначав, до чого мають прагнути чиновники, чого повинні досягати своїми діями – з конкретними критеріями оцінки ефективності їхньої роботи тощо. Якби зробити такий документ, було б набагато легше працювати.

Підготував Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань.