Поточний № 27 (1265)

16.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Хазяйнують усією родиною


16.11.2012

Людина за своєю сутністю - творець. Одні будують заводи, кораблі, інші запускають ракети... Хтось залишає свій слід на землі, виховуючи дітей і лікуючи людей. Але є й ті, хто забезпечує плотське життя всіх без винятку, виробляючи найнеобхідніше - сільськогосподарську продукцію.
Анатолій КОСТЕНКО з юності присвятив себе благородному аграрному ремеслу. Успішно закінчивши Бабайківський технікум, почав шукати своє місце в суспільному житті. Правду кажучи, не хотілось працювати рядовим зоотехніком в колгоспі. Але як саме стартувати без карбованця за душею? Тож Анатолій, будучи новатором за складом характеру і лідером серед товаришів, запропонував близьким створити модний на той час так званий бригадний підряд на вирощуванні бичків. Пропозиція сподобалася також і місцевому голові колгоспу, бо ж ентузіасти-тваринники на вигідних для колгоспу умовах мали вирощувати і продавати худобу. І вже за кілька років, випасаючи і відгодовуючи бичків, вони добряче заробили, що й було стартовим капіталом в подальшій долі Анатолія Сергійовича.
…На початку дев’яностих років минулого століття якраз почався фермерський рух. Тоді Костенко й отримав для хазяйнування свої перші гектари, ставши робити кар’єру з нуля вже не тваринника, а землероба. Це тепер в нього ого-го яка аграрна база на околиці Миколаївки із сучасною імпортною високопродуктивною технікою, новозбудованими складами, майстернею, конторою і навіть млином. Завдяки відеоспостереженню по всій території все це перед очима керівника. Але талант організатора аграрного бізнесу проявився в нього ще тоді. Помітили це й односельці, обравши його в перехідний період реформування землі своїм лідером. А після отримання земельних часток без вагань віддали паї в новостворене селянське фермерське господарство «Хутірське».

- Напевне, було не просто зоотехніку на марші перекваліфіковуватись на агронома…
– Звичайно, тонкощів у кожній справі є багато. Але якщо пройшов практичну школу на підряді з чорними мозолями на долонях, чого не навчають навіть у вишах, то й рільництво буде під силу. На перших порах, звісна річ, в полі працювали тільки своїми сімейними силами. Орали, сіяли, самотужки збирали врожай. І виходило все в нас досить успішно. Пізніше за перші паї щедро розплачувались із селянами, що стимулювало й багатьох інших до співпраці з нами.
– Пригадую, ще кілька років тому у вас землі в обробітку було значно менше. Тепер майже три тисячі гектарів. Звідки взялися такі «резерви»?
– Ми нікого не переманювали й не переманюємо. Але рух землі був і залишається. Закінчується у когось строк угоди на оренду, пайовик може віддати свою частку іншому орендарю. Так трапилося і в нас. От цього року більше 300 гектарів додалося від селян із сусіднього району. Наші ж сільські пайовики не забирали своїх земельних часток. Хоча не я єдиний тут орендар. В селі є й одноосібники, які самостійно господарюють на своїх наділах. Ми з ними теж не конфліктуємо. Навпаки, йдемо на виручку, коли того потребують обставини. Наприклад, не в кожного є комбайн для збирання врожаю на двадцяти чи десяти гектарах. Ми не відмовляємо і не оббираємо. В селі по-іншому просто неможливо жити.
– Непростим для вашого фермерського господарства видався нинішній сільськогосподарський рік. Через складні погодні умови загинуло 1300 гектарів озимини, яку пересіяли іншими культурами. Збільшився також і податок на землю, що теж впливає на собівартість продукції. До того ж в порівнянні з попередніми роками стався недорід соняшнику. І все ж у вас оптимістичний настрій
– Якщо піддаватися песимізму, то в аграрному бізнесі робити нічого. Потрібно весь час шукати варіанти виживання, не побоюсь цього слова. Річ у тім, що фактично щороку бувають так звані непередбачувані ситуації. Колись, на світанку становлення нашого фермерського господарства, ми захопилися вирощуванням цукросировини. Мали прибуток. Потім навіть купили високопродуктивний імпортний бурякозбиральний комплекс. А тут буряківнича справа на наших територіях збанкрутіла. Пропали великі гроші, вкладені в техніку. Ми ж вижили. Це трапилось і з озиминою. Затрати компенсували за рахунок додатково посіяного соняшнику.
– Але ж, говорите, була мала урожайність…

– Слава Богу, ми задоволені. На круг взяли по 18 центнерів з гектара. Це цілком задовільно для нинішнього року. І поясню, чому непогана врожайність. Річ в тому, що ми системно збагачуємо добривами землю. Тільки минулого року завезли їх більше 400 тонн. Окрім того, соняшникові лани засіваємо лише імпортними апробованими для нашої зони гібридами. Вітчизняними не ризикуємо. Але на першому плані – хазяйське ставлення до землі. Наприклад, під оранку восени цього року давали майже по сто кілограмів на гектар. Весною під час сівби знову вноситимемо мінералку. От земля й віддячує. Цього року виручає соняшник не тільки нас. Частину врожаю ми вже реалізували за прийнятною ціною, щоб запастися на наступний рік добривами, пальним, деякою технікою, запчастинами. Розрахувалися також і з пайовиками. Решта врожаю – на зберіганні. Так що, всупереч обставинам, високосний рік нас не підкосив.
Подбали і про наступний урожай – посіяно озимини близько тисячі гектарів в основному насінням першої репродукції, яке купуємо в насінницькому товаристві «Славутич». Паралельно посіяли й еліту, аби на наступну осінь мати власне насіння. Окрім того, будемо сіяти ячмінь для товарного розрахунку за паї із селянами.
– Фермерське господарство «Хутірське» із самого початку відрізнялося тим, що створювалося виключно членами родини. Разом з головою в полі на техніці працювали зять Олександр, пізніше син Костянтин, бухгалтерськими й комерційними справами займалася донька Марина та дружина. Всього у господарстві налічується тридцять працюючих. Полегшало членам родини?
– Роботи вистачає всім. Зять і син займаються технікою, реалізацією продукції та багатьма іншими організаційними питаннями, хоч і дрібні роботи, як доставка обідів у поле, теж на їх совісті. Дочка Марина – головний бухгалтер. А от дружині Любові Віталіївні додалось турбот, бо в нас тепер аж чотири онуки. Мені біля них теж клопоту вистачає. Та серце завжди радістю переповнюється, бо з року в рік нарощується і набирає сили моя, ні, наша родина!
І хоч основне ядро господарства – це члени родини, не обходимось і без найманих робітників, яким хочеться подякувати і привітати з професійним святом. Це комбайнери Валерій Мойсеєв, Володимир Маціюк і Олег Патока, механізатори Олег Шевчук, Олександр Хоруженко, а також всі інші члени господарства – водії, різноробочі, кухарі, які допомагають нам хазяйнувати, а ми їм - краще жити на селі. Вони старанно трудяться, а ми зі свого боку намагаємось непогано платити їм за роботу. Не зобижаємо і своїх орендодавців, яким регулярно виплачуємо достойну (в межах 700 гривень за гектар) плату. А щоб підвищувати платню і добиватися кращих доходів, активно впроваджуємо у виробництво нові ефективні технології і купуємо високопродуктивну імпортну техніку. От, скажімо, похвалюсь новенькою сівалкою «Солітер», якою сіємо без попереднього обробітку по соняшнику і отримуємо чудові сходи. Маємо також в господарстві два зернозбиральні комбайни «Лексіон», чотири КамАЗи, прикупили недавно оборотний дев’ятилемешовий плуг, дванадцятиметровий культиватор «Кейс». А ще маємо чудовий землеобробний комплекс «Ленкен», не враховуючи іншої дрібної техніки й механізмів.
Родина Костенків бере активну участь і в громадському житті. Анатолій Сергійович – депутат Васильківської районної ради, дочка Марина – обранець Миколаївської сільради. Коли б до них не звертався за вирішенням проблемних питань сільський голова Юрій Ілліч Скрипник, стараються не відмовити. А це й утримання будинку культури, допомога дитячому садочку, обслуговування і оплата освітлення вулиць в Миколаївці та Медичному. Не відмовляють в меценатстві й школі. Та й рядові громадяни в Костенків отримують всіляку підтримку. А коли зайшла мова про ставлення до можливого продажу земель, Анатолій Сергійович зізнався, що він не боїться купівлі-продажу, от тільки б вона була прозорою і в інтересах всіх сторін. Що ж до можливого розвитку тваринницької галузі за сучасних умов, то, на жаль, без суттєвої державної підтримки вона й далі, за словами фермера, буде в занепаді. Підраховуючи рентабельність, переконались, що навіть невелика своя череда овець (близько 200 голів) не дає бажаного зиску.
…Молода родина фермерів Костенків живе й трудиться не тільки для власного благополуччя, а й опікується багатьма питаннями сіл, де живуть і трудяться їхні орендодавці. Добра і щастя Вам, любі атланти хліборобства!

Олександр СЕРАФИМОВ, фото автора.
Васильківський район, Дніпропетровська область.

Голова ФГ «Хутірське» А.Костенко на врунистий ниві майбутнього врожаю.
А.Костенко із сином Костянтином та зятем Олександром.
Головний бухгалтер М.Мальцева з бухгалтером А.Діденко.