Про передовий світовий досвід лікування інсульту та інших судинних захворювань головного мозку, а також можливості його застосування в Україні – наша розмова із завідувачем відділення ендоваскулярної нейрорентгенохірургії ДУ «Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України», головою Всеукраїнської асоціації ендоваскулярної нейрорентгенохірургії, кандидатом медичних наук Дмитром ЩЕГЛОВИМ.

- Якими ви бачите шляхи запобігання епідемії інсульту в Україні?
- По-перше, це первинна профілактика - здоровий спосіб життя, рухова активність. Ті, хто щодня займаються фізкультурою, хворіють на інсульт на 20% рідше. До того ж фізична активність знижує вплив тих чинників, які зумовлюють інсульт, - діабету, гіпертензії, кардіальної аритмії. По-друге, вторинна профілактика: своєчасне виявлення схильності до інсульту та профілактичне втручання - медикаментозне (нині існують препарати, які зменшують атеросклеротичні бляшки, що закупорюють судини) або хірургічне (за наявності патологічних змін у судинах виконують відкриті чи ендоваскулярні операції).
На жаль, в Україні судинна нейрохірургічна школа ще слабка, її можливості обмежені, в тому числі і щодо застосовування світових стандартів у цій галузі — з таким «досвідом» можна спричинити більшу смертність та інвалідизацію, ніж від самих захворювань, за яких ці операції показані. Хоча на висококваліфікованому рівні їх можуть виконувати фахівці нашого Центру, столичного Інституту нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова НАМНУ, у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова, у Луцьку (Волинська обласна клінічна лікарня). Успіх хірургії (і відкритої, і ендоваскулярної) залежить від 2-х чинників: оснащення та досвіду. В Україні і з тим, і з іншим — проблеми…
Щоб оптимізувати вторинну профілактику інсультів в Україні, потрібна державна підтримка, яка передбачає організацію навчання фахівців; правильний розподіл медичних засобів для проведення операцій; незаперечний пріоритет ендоваскулярних операцій поряд із відкритою хірургією, як це практикується в усьому світі. Адже малоінвазивна хірургія судин мозку — це малотравматичні втручання, а тому більш ефективні і безпечні, з мінімальною інвалідизацією та смертністю.
- Якою є ідеальна схема надання медичної допомоги хворому за гострого інсульту?
-Хочу зауважити, що в Україні багато робиться для розв’язання проблеми інсультів. Зокрема, велика заслуга в цьому Української асоціації боротьби з інсультом, яку очолює член-кореспондент НАМН України Микола Поліщук, фахівців-невропатологів. Однак, на жаль, на сьогодні невідкладна допомога пацієнтам з інсультом в Україні, особливо з ішемічним, - це слабка ланка. Сучасні європейські тенденції лікування гострої ішемії - знову ж таки переважно хірургічні, передусім ендоваскулярні, оскільки альтернативи їм сьогодні немає. Застосовується і медикаментозне лікування - тромболізис. Однак, ефективний тромболізис передбачає наявність у медичному закладі томографа (для визначення ризику та необхідності цієї процедури у кожному окремому випадку), дотримання терапевтичного вікна — не більше 3-4 годин (введення тромболітиків через 3-4 години швидше зашкодить, ніж допоможе). В Україні поки що немає належної організації швидкої допомоги, яка б вчасно доправила хворого на інсульт, як і відповідної термінової діагностики та спеціальних операційних для таких хворих. Хоча окремі острівки цього прогресу вже є, приміром, у Херсоні, Маріуполі, Запоріжжі.
Фахівці визнають, що майбутнє у лікуванні ішемічного інсульту - за ендоваскулярною тромбоекстракцією (витягування тромба через артерію). Цей метод уже впродовж 10 років широко використовується у світі - в Україні ж його не застосовують взагалі! За останні 5 років з’явилося 6 нових систем тромбоекстракції, удосконалюється відповідний інструментарій, який ще більше спростив виконання цих операцій. Плюси такої технології беззаперечні: терапевтичне вікно допомоги пацієнту збільшується удвічі — до 6 годин; вона обмежує потребу застосування тромболітиків, які мають багато протипоказань (що важливо для України, де немає електронних карток пацієнта, звідки можна оперативно отримати всю необхідну інформацію про його стан здоров’я).
- Чи «потягнемо» такі високі технології економічно?
- Чомусь нас так відлякує дорога вартісність високотехнологічних методів. Проте, якщо первинно застосовувати малоінвазивну технологію (і профілактично, і за гострого інсульту) — від цього виграють усі. Безперечно, державі доведеться витратити великі кошти на порятунок пацієнта. Але після такої операції переважна більшість хворих на інсульт повертається до повноцінного життя та професійної діяльності. І в цьому - вигода. У разі відсутності високоспеціалізованої допомоги хворий стає «економічним тягарем» і для родини, і для держави. На жаль, наше суспільство ще не доросло до розуміння таких підрахунків…
Хотів би звернути увагу і на інший аспект - у нас мало уваги приділяють проблемі ішемічних інсультів, хоча хворих із ішемічними інсультами не менше, ніж із інфарктами. При цьому хворим із інфарктами проводять невідкладну тромбоекстракцію, стентування. А от інсультникам…
Мало уваги приділяють і геморагічним інсультам. Скажу лише про мішковидні аневризми судин головного мозку. В Україні за рік розривається близько 1,5-2,5 тисяч аневризм, переважно — у людей молодого віку… Якщо до наших центрів привозять хворих із інсультом в основному у гострому періоді, то на Заході (Франція, Польща, Німеччина тощо) більшість пацієнтів оперують (ендоваскулярно) до того, як аневризма розірвалася…
- Із чого варто розпочинати зміни?
- Допомога під час інсульту — це мультифакторна проблема. Система швидкої допомоги у даному випадку - важливий компонент. Можна організувати її роботу таким чином, щоб вона швидко доставляла хворих. Але виникає наступне питання: що із цими хворими робитимуть у медзакладах? Хто сплачуватиме високоспеціалізовану допомогу таким пацієнтам? У жодній країні світу інструментарію для малоінвазивних операцій у разі інсультів пацієнти не купують. А для проведення високотехнологічних операцій іще потрібні різноманітні дороговартісні ліки. У тій же Польщі чи Угорщині усі ці проблеми розв’язуються швидко та легко - за рахунок держави. За українських реалій новітні технології - для тих, хто має кошти, бо держава допомагає хворим лише на 10%, а на 90% - їхні родичі, з власної кишені.
Натомість на балансі держави утримується велика кількість неврологічних, реабілітаційних відділень, у яких хворим після інсульту, які лежать «пластом» у палатах, щось крапають, хоча таке лікування дає 5-7% ефекту… Кошти у держави є, але вони неправильно розподіляються.