Шановна редакціє! Чому в Україні відбувається зовсім не те, що заплановано провідниками держави? Як солодко нам обіцяв глава уряду Арсеній Яценюк повну, якнайширшу доступність субсидії по сплаті послуг із газопостачання! Аж і я таки була повірила. Та коли кинулася її оформляти, то ця «доступність» так дістала мене, що зашпори від неї не відходять ще й досі…

ОТОЖ поки заповнила декларацію, з мене сто потів зійшло. І з сусідів також… Разом метикували, як і куди ті «доходи» втулити, щоб правильно було. Заяву написала трохи швидше і гайнула в район по субсидію. Сказав же прем’єр – більш нічого, окрім цих двох папірців, не треба… Першого разу забула вдома паспорт. Ну що ж ви хочете, мені вже 75-ть стукнуло… Наступного разу повідомили, що потрібна ще й довідка з місця проживання… Їду назад. Потім пішла в сільраду, там днів зо три в черзі стовбичила… Бо в головихи нашої щось не складалося, потім вона вийшла та й каже: «Так сьогодні ж неприйомний день!» Довелося іще півдня згаяти, бо в сільраду таки багацько людей по ті довідки набивається.
Та коли всім запаслася і в котрий вже раз рушила в район, то після чималої черги в собезі погнали мене звідтіля в газове управління… Потім до РЕМу, в другий кінець. І так я і туди бігаю, і сюди… І скрізь черги, як у «союзі непорушному» за ковбасою були… Людей просто мучать, і все.
У мене сорок років трудового стажу. Так от я й думаю собі: коли потрібні були великі надої молока, високі урожаї буряків, то ми в колгоспах робили, як чорні воли… І тепер нам за це отака «дяка» - ціни на свій, український газ накрутили так, що без субсидії не проживеш. А субсидії, як не дивно, мені й досі не призначили, хоч почала її оформляти ще з літа. Тепер по-новому, по-зимовому якось мають обраховувати. То ж мені й цікаво – я отак щороку мушу бігати та вистоювати в чергах? Чи хтось таки зглянеться на пенсіонерів, на наші колишні заслуги і щось придумає для отієї доступності субсидії, про гомонить наш молодий прем’єр? А може, краще зробити доступними ціни для нас, без біганини оцієї? Прошу не підписувати справжнім ім’ям, бо коли вони довідаються, то «з’їдять» мене…
Марина Володимирівна,  ветеран праці. Дніпропетровська область.

Від редакції: у цьому листі – народна мудра правда про наше недореформоване побутове сьогодення, яке у змальованій нашою читачкою ситуації стає просто якоюсь фантасмагорією...
Таки недарма уряд нещодавно знову спростив (на папері) оформлення цієї державної допомоги. Заяву про неї разом із декларацією про доходи міністр соцполітики Павло Розенко рекомендує переслати поштою, а далі все відбуватиметься автоматично. На папері все так і є… А ось що про наступні кроки держави говорить начальник управління соцзахисту населення Царичанської РДА Ганна Омелян:
«За заявою власника житла звертаємося в сільські ради, газове управління, район електромереж, відділення Пенсійного фонду, комунгосп тощо. Часто буває, що в цих організаціях числиться різна кількість зареєстрованих за даною адресою людей. Тож мусимо викликати заявника і все уточнювати, а це час. Чимало студентів прописані в батьків, тож ці справи подаємо на розгляд комісії – людина ж фактично не проживає, а субсидія надається на соціальну норму житла. Тому багато різних нюансів. Субсидію ми повинні призначати за точними даними, бо це кошти державного бюджету. Наші працівники виконують дійсно величезний обсяг робіт. А для прискорення процесу призначення субсидії заявники ходять по організаціях і самі. Така непроста ситуація в усіх сільських районах Дніпропетровщини, а в міських вона навіть дещо складніша. На кінець жовтня із заявами про субсидії звернулося до половини домогосподарств Царичанського району, переважній більшості субсидії призначаємо».
До всього цього є в наших селах люди, які нізащо не хочуть ніякої допомоги від держави мати. Просто остерігаються, що в них колись ту поміч можуть змусити повернути. Такого, звичайно, просто не може бути, бо громадяни при отриманні субсидії не беруть на себе жодних юридичних зобов’язань. Та й неприродний це для українців спосіб життя – в ролі прохача. Цікаво, що б цим людям сказав наш очільник уряду? І чи зміг би їх переконати?
Колись попередник Арсенія Петровича Микола Янович рекомендував селянам «не скиглити, а брати в руки лопати і копати землю». Яценюк таки мудріший, знає, що від лопати він селян ніяк не зможе відірвати, принаймні за час власного правління - точно. Тому й придумав субсидію. Можливо, полегшити селянам життя можна в зовсім інший спосіб? Просто зробити доступними тарифи для всіх, як давно і наполегливо рекомендує частина депутатів Верховної Ради.

Підготував Григорій МИКОЛАЙЧУК.