Ніжинський район. Випадково чи ні, а може, така прикмета часу, що ніжинська земля стала сучасною «фата морганою» для багатьох підприємливих господарів, а радше, бізнесменів, що хочуть започаткувати аграрний бізнес саме тут, у південній її частині. Хто вони, з якими намірами йдуть до людей і яка позиція влади у цих, часто досить спірних питаннях, ми намагалися з‘ясувати у голови Ніжинської районної ради Олега Бузуна.

- Проблема Ніжина полягає в тому, що тут немає районного центру. Ми знаходимось у місті, немов у приймах, звідси і надходження до бюджету, і розвиток району, як такого. Тому своє завдання на цій посаді бачу в тому, щоб залучити якомога більше інвестицій у розвиток соціальної сфери, інфраструктури сіл. Тим паче, що у ніжинської землі є справді потужний потенціал для цього. Зокрема, південної її частини. Тут настільки родючі землі, що за так званою системою бальності, природні можливості перевищують у деяких селах вісімдесят відсотків! Це означає, що сіяти на цих землях можна без застосування мінеральних добрив! Не дивно, що така вигідна пропозиція приваблює, чого не скажеш про північну частину району. 
Довкола Ніжина у конкурентній боротьбі намагаються працювати всі інвестори – серед них: ПП «Агропрогрес» Івана Куровського, СТОВ АП «Злагода» Миколи Полуди, ТОВ «Дружба-Нова» Сергія Гайдая з міста Варви та ряд інших. Я недаремно сказав про конкурентну боротьбу, бо всі ті залежать від вибору селян, кому вони довірять землю. У всіх трьох серйозний набір техніки, неабиякі фінансові можливості і бажання розширювати сферу свого впливу.
- Ви симпатизуєте комусь із них? Я маю на увазі стиль, методи роботи, ставлення до людей…
- Скажу відверто, мені добре тоді, коли у селах радіють і оживають люди. Коли інвестору, що заходить, потрібні не лише людські паї, земля, з якої можна максимально взяти власний зиск, а й виснажені, виморені роботою селяни… Дуже не хотів би, аби мене звинуватили у заангажованості чи заграванні, але найбільші преференції мають сьогодні села, де працює «Агропрогрес» Івана Куровського. Фактично найбільш жорстка боротьба розгорнулася за господарство ім. Прядка, села Крути й Данине, колишній райцентр Лосинівку. Тут зосереджений «золотий запас» Ніжинського району. Чому на арену, так би мовити, стрімко виходить Куровський? Чому за відносно короткий час завойовує таку колосальну підтримку? Адже у районі він працював лише в одному селі – Шатурі. Та вже тоді платив найбільшу орендну плату в районі, а може, і в області. Відремонтував будинок культури, школу… То ж чи варто дивуватися, що красивим обіцянкам своїх колег він протиставив серйозний соціальний пакет і дев‘ять (!) відсотків орендної плати. Нечувана цифра не лише для Чернігівщини, а й України!
Тому слідом за Шатурою були Лосинівка і Крути, Данине і навіть Велика Дорога – рідне село одного з конкурентів. Півсотні пайовиків забажали розірвати договори оренди з колишнім орендарем й перейти до Куровського.
Дуже складна ситуація була і в самій Лосинівці. На час приходу в село «Агропрогресу» відбулося розпаювання, і люди віддали свої земельні сертифікати Івану Івановичу.
Виконав він і одну з умов, що я ставлю перед кожним інвестором – обов‘язкова реєстрація в селі, де він господарюватиме. Куровський зареєстрував ТОВ «Лосинівка-Агро» в Лосинівці, відтак і податки до місцевого бюджету, і соціальний пакет для працюючих у товариства взяв під свою відповідальність. Більше того, через тиждень після нашої чергової зустрічі у Лосинівку заїхала будівельна бригада й розпочала ремонт місцевого будинку культури.
Є й інші життєві нюанси. У Лосинівці триває процес розпаювання майна колишнього колгоспу. Моє завдання як представника влади – зберегти цілісний майновий комплекс, не допустити його розірвання на шматки, а значить, зберегти одне з найпотужніших господарств. Навесні з дев‘яти тонн молока, що надоювали в районі щодня, шість було лосинівських. Чомусь думаю, що й у цьому питанні, а все йде до того, що Іван Іванович купить або візьме в оренду у людей їхні майнові сертифікати, інтереси селян будуть задоволені в першу чергу. Житиме село, у людей буде робота…
Прийшов Іван Іванович у Данине – і все закрутилося. У перший же рік, не одержавши ще жодної гривні прибутку, він інвестував у школу, сільську раду, інші об‘єкти.
Треба просто міняти психологію – не можна з року в рік сіяти кукурудзу по кукурудзі, ріпак по ріпаку, а тим часом люди, що віддали землю в оренду, не знають, де взяти зерно, щоб вигодувати ту ж курку чи порося… Колір політичних прапорів, повірте, ролі давно не грає, якщо йдеться про елементарне виживання. Люди йдуть за тим, хто робить конкретні справи, хто полегшує їм життя. Чув навіть, що у віддалених селах, прийшовши голосувати, деякі питали, в якій партії Куровський. Бо це прізвище як пароль…
- Знаю, що з 60 депутатів районної ради 15 – представники БЮТу, з них одинадцять підтримали вашу кандидатуру на посаду голови ради.
- Я не можу дозволити собі не рахуватися з цією політичною силою, і внеском, зокрема, Івана Івановича Куровського, у соціальний розвиток сіл Ніжинського району.
- Олегу Віталійовичу! Раніше ви сказали про непривабливість північної частини району для інвесторів. Чи збираєтесь якось залучати їх саме туди, адже скрізь люди хочуть жити достойно й отримувати нехай не п‘ять-сім, а хоча б законні три відсотки орендної плати?
- На півночі району серйозні наміри працювати мають агропромислові підприємства ТОВ «Ніжин - Агро» та ТОВ «Дружба – Нова»». Ще за радянських часів ці землі славились широкими луками, придатними для випасу худоби. Господарства масово спеціалізувалися на овочівництві, садівництві. Чому б не повернутися до цього зараз?
Є в мене і власне, так би мовити, ноу-хау, своєрідний меморандум, котрий укладають голова райдержадміністрації, сільський голова й інвестор. Спільно приймають програму про те, як повинен діяти на території села інвестор, скільки повинен виділяти на ФАП, школу. І ще одна необхідна умова – він має розвивати тваринництво.
Звісно, цей меморандум – своєрідна джентльменська угода, розрахована на свідомість, а не документ, що має юридичну силу. Та для мене навіть не це важливе. Головне моє завдання – залучати якомога більше інвестицій, щоб район міг достойно жити і працювати.

Настав час Лосинівки

На двадцятому році незалежності України колишній райцентр Чернігівщини нарешті проходить довгоочікуваним і обнадійливим шляхом роздержавлення землі

Скільки було хитросплетінь, колізій, проблем, навіть доль навколо земельних і майнових паїв, державних актів на землю! Процес цей був тривалим, болісним і, благо, практично завершився в Україні. А от це селище - центр колишнього Лосинівського району - тільки дочекалося свого часу.

НЕВЕЛИЧКИЙ екскурс у недалеке минуле. На початку дев‘яностих років минулого століття економічно сильний колгосп з оптиістичною назвою «Ленінський шлях» був перетворений на державне підприємство – дослідне господарство «Агрофірма «Лосинівська». Працювала вона досить успішно, займаючись вирощуванням насіння зернових культур, цукрових буряків, м‘ясним та молочним скотарством, мала розвинуту переробну інфраструктуру – 15 цехів різного напрямку виробництва. Проте кілька років тому «Лосинівська» почала втрачати свої позиції, а головне, з‘ясувалося, що створене не одним поколінням селян виробництво більше слугує інтересам певної групки людей, а не колективу загалом. У сусідніх селах власники паїв отримували орендну плату, а у Лосинівці – ні, бо таких власників взагалі не було.
За підтримки юридичної групи Івана Куровського та за ініціативою працівників господарства почався процес роздержавлення землі. У липні 2010 року ДП ДГ «Лосинівське» рішенням суду було ліквідоване і на його базі створені КСП «Лосинівське» та ТОВ «Лосинівка-Агро». У паперових справах крапку ставити ще рано – земельні та майнові сертифікати лосинівці отримають дещо пізніше. А ось новостворені господарства почали активно нарощувати темпи розвитку та виробничу міць.
Розповідає Анатолій Кушніренко, виконуючий директор ТОВ «Лосинівка-Агро»:
- Товариство зосередило свої зусилля на рослинництві. Маємо 4950 гектарів ріллі в Лосинівці та 1900 гектарів – у Даниному. У структурі посівних площ домінують озима пшениця, кукурудза, цукрові буряки та ярий ячмінь. Посилили технічний парк двома потужними «Кейсами», придбали новітні сівалки та ґрунтообробні знаряддя. Сподіваємось на хороший результат першого повноцінного сезону, та зобов‘язання перед селянами за будь-яких обставин не зміниться – дев‘ять відсотків орендної плати на пай.
До слів директора, цікавий момент. Торік, йдучи назустріч пайовикам, видали їм по півтонни зерна, по мішку цукру та по двісті гривень готівкою, хоча таких зобов‘язань перед собою не мали.
Іще. Зачувши про «дев‘ять відсотків», круками налетіли перевіряючі з району, мовляв, щось тут не те.
- Усе законно. Усі податки були враховані і сплачені, - зазначає Кушніренко, до речі, дипломований податківець з досить солідним багажем досвіду у цій сфері. Власне, чоловік, що пройшов горнило фіскальної політики. У керуючому тандемі з ним, всебічно підготовленим, дещо старший колега – Микола Окостень, голова КСП «Лосинівка» - чоловік від плуга, що більше тридцяти років відпрацював на лосинівських землях, почавши рядовим механізатором. Сама його потужна статура засвідчує, що Микола Дмитрович із потомственного роду селян – орачів і сіячів, що з генами від батьків-дідів увібрав у себе вміння господарювати на землі.
- КСП займається тваринництвом, - починає свою розповідь Микола Окостень. – Вже п‘ятнадцять років ми не знімаємо з себе піднятої планки – доглядаємо 3600 голів великої рогатої худоби. Утримуємо ще й шістсот свиней. Шістдесят відсотків промислового виробництва тваринницької продукції Ніжинського району – це справа рук нашого колективу. Іван Іванович Куровський у недавній розмові нас спрямував на свою мету: тваринництво не тільки залишиться, але й буде по-сучасному розвиватися. Привели і приводимо в порядок приміщення. Ставку робимо на молочний напрямок, адже наші краї здавна славились своїми корівками та чудовим молоком, настояним на луговому та лісовому різнотрав‘ї. Безумовно, буде продумана і відпрацьована ціла програма розвитку цієї галузі у Лосинівці.
- Але ж ви маєте і досить непогану переробну галузь?
- Так. Щоправда, рибне, м‘ясне виробництво більше для власних потреб, задоволення пайовиків, хоча в перспективі можна цю справу поставити і на промислово-регіональний рівень. Крім того, маємо власний млин і відповідно власне борошно, крупорушку, олійницю. Загалом, цілий переробний комплекс.
Досить чітко вимальовуються перспективи Лосинівки і в будівельній сфері. Одного дня, приїхавши до селища в справах, Заслужений будівельник України Іван Куровський завітав до місцевого будинку культури і, як мовиться, аж присвиснув, хоча всі його знають, як чоловіка виваженого та спокійного. «У такий будинок я більше на зайду!» - сказав.
У досить короткий час на ремонт Лосинівського будинку культури було освоєно близько одного мільйона гривень. Докорінно змінить свій вигляд та облаштування і дитячий садок. На черзі - школа. Тут теж буде усе по-сучасному. А перше придбання – меблі, музичний інвентар, обладнання для їдальні на 50 тисяч гривень вже є. Лосинівська лікарня – це 30 тисяч на медичні інструменти, ще 20 тисяч на певний поточний ремонт.
Молодь Лосинівки повинна мати необхідні умови для всебічного розвитку своїх уподобань і талантів. У селищі успішно працюють спортивні секції з волейболу, гирьового спорту, настільного тенісу. А ФК «Лосинівка» став чемпіоном Ніжинського району з футболу.
У планах нового господаря - і добудова церкви, де роботи почали ще 2007 року попередники.
Колись районний центр, селище Лосинівка завдяки приходу інвестора спіймало нарешті у свої руки обнадійливий час. І, сподіваємось, використає його з максимальною користю. Для себе. Для майбутнього. Сама його потужна статура засвідчує, що Микола Дмитрович із потомственного роду селян – орачів і сіячів, що з генами від батьків-дідів увібрав у себе вміння господарювати на землі.
- КСП займається тваринництвом, - починає свою розповідь Микола Окостень. – Вже п‘ятнадцять років ми не знімаємо з себе піднятої планки – доглядаємо 3600 голів великої рогатої худоби. Утримуємо ще й шістсот свиней. Шістдесят відсотків промислового виробництва тваринницької продукції Ніжинського району – це справа рук нашого колективу. Іван Іванович Куровський у недавній розмові нас спрямував на свою мету: тваринництво не тільки залишиться, але й буде по-сучасному розвиватися. Привели і приводимо в порядок приміщення. Ставку робимо на молочний напрямок, адже наші краї здавна славились своїми корівками та чудовим молоком, настояним на луговому та лісовому різнотрав‘ї. Безумовно, буде продумана і відпрацьована ціла програма розвитку цієї галузі у Лосинівці.
- Але ж ви маєте і досить непогану переробну галузь?
- Так. Щоправда, рибне, м‘ясне виробництво більше для власних потреб, задоволення пайовиків, хоча в перспективі можна цю справу поставити і на промислово-регіональний рівень. Крім того, маємо власний млин і відповідно власне борошно, крупорушку, олійницю. Загалом, цілий переробний комплекс.
Досить чітко вимальовуються перспективи Лосинівки і в будівельній сфері. Одного дня, приїхавши до селища в справах, Заслужений будівельник України Іван Куровський завітав до місцевого будинку культури і, як мовиться, аж присвиснув, хоча всі його знають, як чоловіка виваженого та спокійного. «У такий будинок я більше на зайду!» - сказав.
У досить короткий час на ремонт Лосинівського будинку культури було освоєно близько одного мільйона гривень. Докорінно змінить свій вигляд та облаштування і дитячий садок. На черзі - школа. Тут теж буде усе по-сучасному. А перше придбання – меблі, музичний інвентар, обладнання для їдальні на 50 тисяч гривень вже є. Лосинівська лікарня – це 30 тисяч на медичні інструменти, ще 20 тисяч на певний поточний ремонт.
Молодь Лосинівки повинна мати необхідні умови для всебічного розвитку своїх уподобань і талантів. У селищі успішно працюють спортивні секції з волейболу, гирьового спорту, настільного тенісу. А ФК «Лосинівка» став чемпіоном Ніжинського району з футболу.
У планах нового господаря - і добудова церкви, де роботи почали ще 2007 року попередники.
Колись районний центр, селище Лосинівка завдяки приходу інвестора спіймало нарешті у свої руки обнадійливий час. І, сподіваємось, використає його з максимальною користю. Для себе. Для майбутнього.

P.S.
Чернігівщина наприкінці липня - початку серпня потерпала від дощів - жнива йдшли із вимушеними перебоями. Мобілізувавшись, ТОВ «Лосинівка-Агро» першим у Ніжинському районі оперативно впорало потужною технікою свій доволі значний масив урожаю зернових. За 12 робочих днів зібрано більше шести тисяч тонн пшениці та півтори тисячі тонн ячменю.
Нині лосинівці одержують дивіденди на паї. Як і обіцяно, свої «дев‘ять відсотків».

Тримай руку, Данине!

Уперше урочище Лосині Гори згадується при передачі цієї землі королем Польщі Владиславом ІV шляхтичу Малаховському 1626 року. З часом в урочищі ченці Києво-Печерської лаври заснували слободу з однойменною назвою. У ХVІІІ столітті, коли слобода стала дворянською власністю, вона й отримала сучасну назву Лосинівка.
Сусіднє село Данине трішечки молодше. На скрижалях історії роком його заснування записаний 1627-ий.
Давня чернігівська земля була оплотом Київської Русі. Тож витоки цих двох поселень лежать значно глибше. Чотиритисячна Лосинівка і майже однотисячне Данине мають своїх предків іще з часів монголо-татарського нашестя. Мабуть, не випадково по дорозі з Лосинівки майнула в мене ця думка: а чи не від слів «дань, данина» топонім «Данине»?

- Справді, мені ще покійна бабуся казали, що назва нашого села походить від данини сановній дворянці – княгині Голіциній, - каже голова Данинської сільради Галина Оксенич. – Натерпілися за всі часи мої земляки від визискувачів, та й за роки вже незалежної України теж…
Місцевий колгосп із променистою на ті часи назвою «Жовтнева революція», попри відсталість чинної системи господарювання, все ж надбав немало. І ферми були, і дитсадок збудували, і сільський клуб, і нову школу, і лазню.
- А потім із середини дев‘яностих, - розповідає Галина Оксенич, - почалися занепад і руйнація. Практично п‘ятнадцять років село вмирало. Не пощастило й з інвестором, який обіклав родючу землю нещадною даниною, засіваючи мак, ріпак і кукурудзу – щорічно мало не одне по одному. Заплакали поля випаленими плямами від хімікатів, по яких вже навіть бур‘яни не росли. Вдумайтесь, на який розвиток села можна сподіватись, коли пенсіонери віддавали останні копійки за обробіток своїх городів!
Чаша терпіння селян переповнилася, і коли надійшов термін закінчення договорів земельних паїв, усі гуртом вирішили: «Розривати!». Данинці Іван Микитенко, Валентина Комарова, Петро Шимко організували людей і поїхали гуртом у район. Але горе-інвестор і не збирався поступатися своїми приватновласницькими інтересами – запустив у поле трактори. Данинці піднялися їм навстріч із вилами та лопатами і ладні були лягли під ножі культиваторів. І в колишній «Жовтневій революції» перемогла «квітнева революція»!
- На данинську землю, - веде далі розповідь Галина Оксенич, - прийшов новий господар, не побоюсь цього слова, державного, подвижницького масштабу, в особі Івана Куровського, про добрі справи якого мої земляки не тільки чули, але й знали з прикладу довколишніх сіл нашого, Ніжинського, та сусідніх Носівського й Бобровицького районів. Щиро: я навряд чи зважилася б обиратися на сільського голову, якби особисто не знала Івана Івановича та його реальні кроки з розбудови українського села.
Галина Іванівна – педагог за освітою, філолог. Говорить чудовою літературною мовою, вишукано й образно. Але підкуповує в цій тендітній жіночці й інше: якась внутрішня одержимість, жага до звершень на своїй нелегкій посаді. Напевно, саме такого ж характеру Іван Куровський надихнув її, без перебільшення, стати турботливою пташкою для своїх земляків.
- Одного разу під‘їхала до сільради іномарка. Вийшов звідти непримітної статури чоловік, - з якимось внутрішнім переживанням згадує Галина Іванівна. – Придивилася – Іван Іванович. Сам. Підходить, вітається і з якимись добрими бісиками в очах каже: «Оце приїхав до вас на борщ». Звісно, про борщ він менше всього думав, бо відразу взяв мене під руку: «Ану, ходімо, показуйте, що у вас тут». Показала я нашу, так би мовити, занепалу соцсферу, а він мені: «Почекайте трішки, Галино Іванівно». Через тиждень в Данине прибула з Києва будівельна бригада.
За короткий проміжок часу Данине змінилося на очах, подобрішало в своїх думках і помислах, зміцнилося вірою та надією. З села тільки брали данину, а тепер сюди з далекої, недосяжної столиці прийшла віддача людяністю і турботою. Колишня колгоспна контора оновилась на триста тисяч. Даниненська загальноосвітня школи посвітлішала на 126 тисяч, а дитячий садок нарешті одержав у свої стіни сучасне опалення.
- Хто тільки міг, простягав руку в Данине, щоб тільки взяти, - каже Галина Оксенич. – І тільки Іван Куровський простяг руку, щоб дати. Дати нашим діткам, які, до речі, вперше побували організовано на морі, молодим сім‘ям, старикам. Допомагаючи школі, він піклується і про наше майбутнє, і водночас вшановує нашу пам‘ять. Тільки на огорожу цвинтаря виділив майже тридцять три тисячі гривень, допомагає коштами і на облаштування другого кладовища села. Мене особисто вразили слова Івана Івановича: «Якби моя правда створювала настрій і дарувала радість – то була б найбільша винагорода. А найменше, чого б хотілося, - це заздрощів. Бо заздрість – то велике зло і самоприниження».

Згадаймо слова відомого класика – критика капіталістичного ладу Карла Маркса, котрий однією з найогидніших людських рис назвав саме заздрість.
Вона руйнує самих же людей, перешкоджає добродії. Звісно, у Куровського чимало недоброзичливців з тих, хто своє «прокрустове ложе» розкішного благополуччя завжди ставить над суспільним, громадським, людським. Але, попри все, він наполегливо робить свою справу.
- Моє рідне село ніби вдруге народжується, а Іван Куровський ніби світоч для нас, що зігріває і спонукає прагнути до кращого життя, - зізнається в своєму захопленні цим чоловіком Галина Оксенич. – Ви знаєте, нас, чотирьох дітей, підняв на ноги безногий батько-фронтовик. Дуже мужня й безмежно добра людина. І мені здається, що треба мати величезну мужність у наш час, щоб так багато робити і жертвувати часткою себе для людей, селян. Люди це добре відчувають. Одна старенька жіночка якось мені сказала: «Побачила Івана Івановича, тепер помирати не хочеться!».

Микола ШАРИЙ. Фото автора.  Чернігівська область.
На знімках: Галина Оксенич знаходить розраду у вирощуванні квітів; давня Свято-Миколаївська церква.