Поточний № 20 (1258)

27.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Історію треба знати


22.09.2011

Пошуково-дослідницькою роботою про війну займаюся вже давно. Тому з упевненістю можу сказати – у 50-х роках ХХ ст. місцеві органи влади Царичанського району до увічнення пам‘яті полеглих і перезахоронення останків бійців поставилися безвідповідально. Виділені кошти використовувались не в повному обсязі, це підтверджують очевидці і ряд перевірених фактів. Протягом останніх трьох років я вивчав архівні документи, свідчення очевидців, а також Книги Пам‘яті Дніпропетровської області, том 7 – Царичанський район, том 9 – Магдалинівський район, том 10 – Петриківський район. Знайомився з військовими похованнями на території свого району. Після всього роблю висновок – іменні списки на братських могилах на Царичанщині складені безвідповідально, без перевірки й уточнення даних.
Мені часто доводилося спілкуватися з багатьма директорами шкіл і вчителями шкіл району, з представниками місцевої влади усіх рівнів і рангів. Я переконався, вони не знають правдивої інформації про звільнення нашого району від німецько-фашистського чобота у вересні 1943 року.
Існує думка, що Царичанський район у вересні 1943-го звільняла 14-та Гвардійська дивізія, одна з вулиць Царичанки названа вулицею 14-ої Гвардійської дивізії. Та згідно з архівом МО РФ ця дивізія входила до складу 57-ої армії Степового фронту і при звільненні району знаходилась у другому ешелоні армії.
Виписка із журналу бойових дій Степового фронту говорить, що бойові дії на території Царичанського району велися з 3 вересня по 6 грудня 1943 року. Передові частини 7-ої Гвардійської армії – 78-ої Гвардійської, 19-ої стрілецької дивізій і 76-ої окремої штрафної роти та 57-ої армії – 58-ої Гвардійської, 303-ої стрілецької дивізій і 124-ої окремої штрафної роти у вересні 1943-го форсували Оріль і вступили на територію району. 20 вересня командувач Степовим фронтом генерал армії Конєв поставив військам завдання з форсування Дніпра. 57-а армія під командуванням генерала М. Гагена розвинула наступ через Прядивку на Шульгівку і мала оволодіти переправами в районі Пушкарівки, Сащенівки і захопити плацдарм на ділянці Шевченкове, Верхівцеве. Тут і відзначились 17 чоловік 14-ої Гвардійської дивізії. Вони в ніч на 26 вересня 1943 року захопили острів Пушкарівський і утримували плацдарм до підходу основних сил.
Правіше 57-ої армії в районі Переволочної (Світлогірськ), Старого Орлика, рухаючись через Царичанку, форсувати Дніпро мали війська 7-ої Гвардійської армії генерала М. Шумілова. Це 64-та армія Сталінградського фронту, яка воювала в Сталінграді. Це її воїни розгромили 6-ту німецьку армію і взяли в полон фельдмаршала Паулюса.
А найбільше мене здивували фотографії братських могил кінця 50-их років. Їх робили відповідальні працівники райвійськкоматів і сільських рад, щоб відзвітувати перед вищестоящими органами про увічнення пам‘яті полеглих односельців. Нічого розумного вони не придумали – поставили на постамент живу людину, одягнуту у військову форму (див. фото). Неозброєним оком видно – ця людина жива, а в руці тримає німецьку каску. Цей «пам‘ятник» полеглим знаходився в 1957 році в Юр‘ївці, а в Преображенці – теж у 1995 році. Таких ганебних фактів виявлено дуже багато.
Протягом трьох років пошуковою групою Царичанського козачого полку Всеукраїнського козачого війська були встановлені достовірні імена і складені списки воїнських поховань на території сіл Царичанського району. Несправедливо шанувати пам‘ять одних і геть не згадувати інших, хто загинув, виконуючи військову присягу, всі вони лежать у спільних братських могилах.
Нам заново доводиться вчитись цінувати окреме людське життя. Почитаймо ще раз списки полеглих на сільських стелах братських могил, политих кров‘ю. Ми життям своїм маємо ствердити істину, що вони загинули недарма.

Анатолій КАЛІНІЧЕНКО, полковник Царичанського козачого полку.
Дніпропетровська область.