Іван Куровський - почесний президент провідної столичної будівельної компанії «Житлобуд». Народився 28 червня 1951 року в селі Скаржниці Хмельницького району на Вінниччині. У 1973 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Після вузу розпочав трудову діяльність майстром БМУ-2 тресту «Хімметалургбуд» у місті Калуш Івано-Франківської області. Там молодий спеціаліст Іван Куровський брав участь у будівництві виробничого об’єднання «Хлорвініл».
Тривалий час Іван Куровський працював на комбінаті «Київпромбуд» начальником дільниці, начальником БМУ, головним інженером тресту. На посаді головного інженера тресту Іван Куровський забезпечував введення виробничих потужностей на таких підприємствах, як завод порошкової металургії (м. Бровари), завод алюмінієво-будівельних конструкцій, завод ЗБК, завод пластмаси, броварський домобудівельний комбінат, також об’єкти промислового вузла заводів «Прометей» (м. Бориспіль) та «Точмаш» (м. Переяслав-Хмельницький).
У 1996 році Іван Куровський заснував будівельну компанію «Житлобуд», котра є однією з найуспішніших на будівельному ринку. За час свого існування компанія «Житлобуд» звела унікальні споруди, які відповідають усім вимогам XXI сторіччя. Це поєднання якості, комфорту та краси. Серед будівельних компаній «Житлобуд» вирізняється особливим стилем.
Компанія майже ніколи не використовує типові інженерні та стандартні архітектурні рішення, намагається досягти індивідуальності.
Уже десять років Іван Куровський як інвестор плідно працює в аграрному секторі, вкладає значні кошти в соціальний розвиток українських сіл.
Іван Куровський - народний депутат України, почесний президент компанії «Житлобуд», Заслужений будівельник України; лауреат Державної премії в галузі архітектури; розпорядженням Київського міського голови нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани».

Будівничий

Іван Куровський з нуля створив компанію «Житлобуд» - лідера вітчизняного ринку. Будівництво – сфера архіважлива для держави, суспільства, людей. Якщо не розвивається економіка, не розвивається і будівництво, якщо стоїть будівництво, то і в економіці стагнація.
Пропонуємо вашій увазі, шановні читачі, уривки з інтерв‘ю Івана Куровського столичному журналу “Публичные люди”, що дасть вам змогу скласти своє уявлення про цього багатогранного господарника та неординарну особистість.

- Чи вдалося компанії «Житлобуд» подолати кризу в будівельній галузі?
- Звичайно, «Житлобуд» відчув кризу так само, як і інші гравці на ринку. Але ми передбачили такий поворот подій, тому готувалися до ситуації і намагалися вийти з неї із найменшими втратами. Компанія будувала здебільшого елітне житло і до кризи розвивалася досить динамічно, збільшувала кількість робочих місць. У нас був великий сегмент інвестиційного будівництва, і, звичайно, за ці роки інвестиції впали. Але, до честі «Житлобуду», ми практично не скоротили темпи будівництва і кількість робочих місць. Цього року плануємо здати близько ста тисяч метрів житла. Працюємо на майбутнє, розуміючи, що криза рано чи пізно мине, а в нас буде що запропонувати ринку.
- Чи бере «Житлобуд» участь у спорудженні житла для військовослужбовців, жителів сільської місцевості, чи будуєте ви дешеве муніципальне житло?
- Ми активно займаємося соціальними програмами. Наприклад, у Чернігівській області будуємо житло у тих райцентрах, в яких за роки незалежності не було зведено жодного будинку. Причому ціна за квадратний метр - 2600 грн. І, запевняю вас, ці будинки за якістю не поступаються київським.
- А кажуть, що будівельники погоджуються винятково на надприбутки.
- По-перше, треба звикати до європейської практики і скромних прибутків, інакше ми просто заморозимо ринок. По-друге, ми розуміємо, що в людей немає можливості купувати дороге житло. Це ж вулиця із двостороннім рухом: якщо нам і нашим дітям дали в країні освіту, якщо ми одержали можливість займатися бізнесом, то і бізнес має відчувати соціальну відповідальність. Ми повинні бачити в майбутньому перспективу, а не тільки гроші. Будівництво - це локомотив реформ, якщо хочете. Дамо людям житло, дитячі садки, будинки культури - відродимо у них надію і бажання працювати.
- Знаю, що ви ці будинки культури і дитячі садки будуєте у Чернігівській області - і це частина благодійної діяльності «Житлобуду». Чому саме там?
- У Чернігівській області «Житлобуд» орендує землю в селян і вважає своїм обов’язком займатися там соціальним будівництвом. Мені часто кажуть: ну навіщо ти це робиш? Церква й дитсадок - це ж викинуті гроші! Нічого подібного. Нам усім разом працювати і жити на цій землі. Підкреслюю - разом. Це дуже важливе слово. Ніхто не зможе побудувати своє окреме благополуччя за високим парканом. Або ми допоможемо один одному, або загинемо. Тимчасовим правителем бути не лише аморально, але й невигідно.

Аграрій

Виповнилося десять років, відколи Іван Куровський почав працювати на селі. Вкладено величезні кошти в агровиробництво цілого ряду господарств Вінницької та Чернігівської областей, а що особливо важливо - розвиток і відновлення життя у багатьох селах цих регіонів.

- Якщо вже ми заговорили про сільське господарство, скажіть, як нам вчинити із землею? І наскільки це гостре питання: воно вимагає негайного вирішення чи може краще відкласти його на якийсь час?
- Ви маєте на увазі ринок землі?
- Так, приватизацію землі. Багато експертів стверджують: на землі ніхто не хоче працювати, тому що вона невідомо чия.
- Це не зовсім так. Близько десяти років тому землю розпаювали і роздали селянам, а сьогодні вона належить конкретним людям, у них є державні акти, вони знають, де їхні поля. Цей крок зроблено. Але цю землю людина не може продати, не може заставити у банку - вона не є товаром. Знімати мораторій на продаж землі треба тоді, коли буде підготовлена законодавча база і готове суспільство.
- Як ви ставитеся до ідеї всенародного референдуму із земельного питання?
- У цілому схвально. На Заході, навіть щоб сміттєві баки поставити, референдум проводять. І це дуже правильно. Але тільки проводити треба так, щоб народ знав, про що його запитують. А коли кажуть: давайте проведемо референдум щодо НАТО... самі розумієте.

Особистість

Найкращим доказом того, що народний депутат недаремно носить свій мандат, є його конкретні справи. Ті, у кого таких справ дуже мало або ж узагалі немає, як правило, найгучніше кричать із трибун та екранів телевізорів. Іван Куровський працює не з електоратом, а з людьми.

- Не шкодуєте, що зайнялися політичною діяльністю?
- Ні, хоча дуже мало вдається зробити. Як практику, який багато років пропрацював у конкретній галузі, хотілося, щоб діяльність парламенту була ефективнішою. У Раді є ряд високопрофесійних людей, і саме вони мають лобіювати прийняття законів, які допоможуть реформувати країну. Професіоналізм повинен стояти на чолі прийняття історичних рішень.
- Мені говорили, що ви людина гнучка, розумна, здатна на компроміс. І що завдяки цим своїм якостям вам вдається знайти спільну мову з будь-якою владою.
- Я ніколи раніше не думав про якісь свої особливі якості. Моя позиція і у діловому, і у звичайному житті завжди була одна: поганих людей немає, треба вміти розбудити в людях те краще, що в них є. Дехто називає це порядністю.
- Які якості ви цінуєте в людях?
- Якщо говорити про роботу, професіоналізм - на першому місці.
- А в житті?
- Мені імпонують люди, які приходять не тільки тоді, коли тобі добре, але й коли тобі погано. Останнім часом відчувається дефіцит таких людей, занадто багато прагматизму. А це заважає, тому що життя значно ширше і багатогранніше, ніж банальна вигода.
- Яка ваша мрія не збулася і вже не збудеться і яка мрія ще може здійснитись?
- У цілому я не можу скаржитися на життя. Дякувати Богу, є родина, є діти, дай, Боже, щоб вони були здорові! Ось і онучка вже є. Мені вдалося в житті щось зробити, чогось досягти, хоча давалося це все тяжкою працею. А мрія в мене завжди одна: я вірю, що найграндіозніша і найпрекрасніша будова, проект життя у мене ще попереду. Це такий перманентний процес. Як кажуть, немає межі божевіллю.

З нагоди 20-річчя Незалежності Іван Куровський нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня (такий же орден ІІІ ступеня він отримав 2003 р.).
А земляки удостоїли Івана Івановича почесної відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною».