Часто чую по телевізору, як вихваляють реформу децентралізації. Якщо раніше сподівалися, що район, сільська рада чи місцеве підприємство нам, знедоленим, допоможе, то тепер вся надія має бути на Божедарівську громаду, куди наше село Скелюватка ввійшло разом з іншими 42-ма населеними пуктами колишнього Криничанського району. Коли була завірюха – снігу випало по коліно. А нашу вулицю Кошового ніхто не розчистив, на відміну від вулиці, яка підходить до кар’єру і трансформаторної підстанції. Таким чином, стали ми відрізаними від світу.

Ще за радянських часів наша Скелюватка успішно розвивалася, оскільки на її території знаходилося Кудашівське родовище гранітів. Двадцять п’ять років мого трудового життя пройшло на цьому кар’єрі, де працював енергетиком. І десь у глибині душі був гордий за своє село, звідки якісний граніт постачався в усі куточки світу:  у 1961-му році на родовищі було видобуто моноліт вагою 750 тонн для спорудження пам’ятника К. Марксу в Москві. Кудашівські граніти також використовувалися під час спорудження будинків на Хрещатику в Києві, станцій метрополітену у Дніпрі та Харкові, мавзолею Хо Ши Міна у Ханої, храму Христа Спасителя у Москві.

А що ж маємо тепер? На 1 січня 2021 року у нашому селі значилося аж 58 мешканців. А на нашому краї лишилося всього три хати. Ось кажуть, що у Європі люди, які вийшли на пенсію живуть у своє задоволення: відпочивають, мандрують світом, насолоджуються життям. Ми ж потерпаємо від байдужості: сніг пішов – замело шляхи-дороги, постійно «вибиває» світло, немає ні вугілля, ні дров, ні газу. Нібито потрапив у післявоєнний час, але з однією різницею – тоді мені було 7 років,  а зараз – 82.

Ледве додзвонилися до Криничанського відділення енергозбуту. Приїхали хлопці. Як колишній енергетик, порадив їм поміняти автомати на трансформаторі. Покрутилися, як було включили, а через кілька годин, о третій ночі, світло знову «вибило».  

Лінія нікуди не годиться – ковпачки полопалися, ізолятори набік стоять. Своїми силами на стовпі замінили ізолятор, але це не вирішило проблеми. Самі обпилюємо дерева, які заважають дротам.

Вважаю, що такі стратегічні об’єкти, які стосуються енергопостачання мають бути у державній власності. Тоді порядку буде набагато більше. А поки що старістю за кілометр доводиться бігти до трансформатора, аби включити напругу. Щоб не замерзнути і зігрітися. Від байдужості людської…