Українці! Українки!

Всі наші захисники й захисниці!

45 російських ракет за ніч і ранок однієї сьогоднішньої доби. Житомирська область, Львівщина, Чернігівщина, Миколаїв. Надвечір – іще ракети. Різні типи, різні райони запуску... Всі вони були запущені з однією метою – показати, що нібито Росія щось може дотиснути, що нібито російській армії щось вдасться.

Сьогодні почався пʼятий місяць повномасштабної війни. Окупанти збиралися на п’ятий день захопити більшу частину нашої країни, а змушені на п’ятий місяць влаштовувати таку ракетну показуху, яка стратегічно для Росії нічого не змінює. Це такий етап війни – складний морально, складний емоційно. Коли знаємо, що у ворога все одно нічого не вийде, коли розуміємо, що все одно зможемо захистити нашу державу, але не відчуваємо часових меж цього, не відчуваємо, скільки ще ударів, втрат, зусиль буде, перш ніж побачимо, що перемога вже на нашому горизонті.

Для цього Росії й потрібні ці удари ракетами по містах всієї держави, артилерією та мінометами по прикордонних районах нашої держави, по прикордонних районах Чернігівської, Сумської областей, по Харкову, по Дніпропетровщині. Це не просто руйнування нашої інфраструктури, це також і дуже цинічний, прорахований тиск на емоції наших людей.

Але це не нас, а ми дотиснемо. Жодні російські ракети, жодні удари не здатні зламати дух українців. І кожна їхня ракета – це аргумент у наших переговорах з партнерами.

От вже в понеділок братиму участь у саміті «Групи семи». На тижні відбудеться й саміт НАТО. 45 ракет за половину доби і якраз напередодні таких зустрічей. Все зрозуміло. Ще одне підтвердження саме нашої позиції. Це підтвердження, що санкційних пакетів проти Росії недостатньо, збройної допомоги для України треба більше і що системи протиповітряної оборони – сучасні системи, які є в наших партнерів, – мають бути не на полігонах або на зберіганні, а в Україні, де вони зараз і потрібні. Потрібні більше, ніж у будь-якому іншому місці у світі.

І ще одне, що варто сказати саме сьогодні й саме після такого ракетного обстрілу. За чотири місяці війни понад 20 тисяч українських воїнів відзначені державними нагородами. Точніше, 20463. Це Збройні Сили, це Нацгвардія, прикордонники, це наші рятувальники, поліцейські, розвідка, Служба безпеки, наші медики, УДО, Держспецзвʼязку, спецпризначенці НАБУ, ДБР і працівники Служби судової охорони... 156 воїнів отримали звання Героя України. Ось такий масштаб хоробрості, ось такий рівень спротиву. І якщо лише тих, чий подвиг вже відзначено нагородами, понад 20 тисяч, то на які взагалі ракети хтось там у Росії може сподіватися? Яка артилерія, які міни можуть допомогти окупантам, якщо їм протистоїть реально масовий і народний спротив?

Тому всі наші міста: Сєвєродонецьк, Донецьк, Луганськ, – ми все повернемо. Щотижня ми йдемо до Херсона. Жодного дня не забували про Мелітополь, Бердянськ, Енергодар і Маріуполь. І всі інші міста України, які тимчасово окуповані, будуть тільки українськими. Будуть завдяки нашим героям, завдяки кожному й кожній, хто не втомлюється, хто не піддається емоційним зривам, хто бореться і хто знає, що перемога – попереду. Перемога наша і тільки наша.