Виявляється, першою їжею людини є звичайна каша. Спочатку люди навчилися сіяти злаки, добувати вогонь і почали варити собі кашу. А потім уже варити пиво і в’ялити рибу. Звідси і пішла приказка: «Каша – матінка наша, а хліб житній – батько рідний».

У Вавилоні, Єгипті, Греції і Римі кашу їли і багаті, і бідні. У Древній Русі – і князі, і смерди. На розкопках у Любечі (Україна) знайшли кашу віком більш 1000 років. Кашу підносили молодим на весільному бенкеті.

До речі, без цієї процедури не обходилася жодна важлива справа, чи то переговори, чи закладання храмів. Звідси і приказки: «Заварити кашу», «З ним кашу не звариш».

У 18-му столітті популярною була каша на молоці з куркою. Для цього брали склянку ячної крупи, 2 склянки молока, жменю подрібнених волоських горіхів, 2 столові ложки вершкового масла, 2 яйця, сіль, 300 г журавлини або журавлинний сік, курку. У кипляче молоко додавали сіль і зварену до напівготовності кашу, дрібно посічені варені яйця, масло, злегка обсмажені волоські горіхи, журавлину або сік з неї. Все ретельно перемішували, тушкували в печі 20-25 хвилин. Заздалегідь відварену курку злегка відбивали і смажили в духовці до появи рум’яної скоринки. Подавали разом з кашею.

Цей екзотичний сніданок - по кишені кожному з нас. Досить взяти кілька картоплин, добре помити і відварити в мундирах. Очистити гарячими, посолити, полити олією. До картоплі подати свіжі помідори, варену кукурудзу молочної стиглості, теж полити олією. Усі ці продукти, не відомі Старому Світові, були завезені Христофором Колумбом. 

Її готували на багатті наші предки, коли билися з татарами і турками та возили сіль із Криму. Субпродукти – серце, легені, печінку – двічі обдати окропом, дрібно нарізати, смажити на смальці, додавши цибулю, сіль, чорний перець і бульйон. Тушкувати не менше години. Подавати з пшеничною або пшоняною кашею.

У мемуарах наполеонівської епохи описується анекдотичний випадок. Якось кухар імператора посперечався з інтендантом палацу про кулінарну майстерність. При цьому заявив, що з грибним соусом той з’їсть навіть стару шкіру, і запропонував укласти парі. Інтендант посміявся і невдовзі забув про суперечку.

Під час одного зі званих обідів, задоволений похвалою гостей чудовій на смак грибній страві, Наполеон наказав інтенданту, що обідав разом з гостями, представити їм вмілого кулінара.

- Що це за незвичайне блюдо, що так сподобалося гостям? – запитав імператор.

Майстер кулінарного мистецтва відкрив Наполеонові таємницю парі з інтендантом:

- Ваша величність, разом із грибами гості з’їли вашу стару фехтувальну рукавичку...

До речі, ви можете самі приготувати соус, що полюбився Наполеонові. Візьміть жменю сушених білих грибів, відваріть їх до м’якості, дрібно наріжте і разом зі свіжими маслюками або печерицями обсмажте на сковороді. Додайте в піджарку дрібно нарізану ріпчасту цибулю, столову ложку борошна, мелений чорний перець, сіль, цукор і тушкуйте все у чавунчику не менше години. Потім влийте туди склянку сметани і знову тушкуйте до загустіння. 

Скажемо також і про маленький секрет наполеонівського кухаря. Разом зі шляхетними грибами він смажив і лугові опеньки, непоказні грибочки, що густо висипають після літнього дощу на узліссях і уздовж стежин у траві. Ростуть вони по усьому світі, і в Україні теж. Хоч і схожі на жовті гвоздики із солом’яним капелюшком, але дають прекрасну приправу із запахом часнику і мигдалю.

Дві великих цибулини нарізати кільцями, обсмажити разом зі шпиком, нарізаним кубиками. Додати 3 солоних огірочки, нарізавши кубиками, шматочки рибного філе, 2 столові ложки томатного соусу, різаний солодкий і гіркий стручковий перець, зубок часнику, зелень. Тушкувати у відкритому сотейнику в духовці протягом години.