Поточний № 28 (1266)

22.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Казав пан - кожух дам…


03.02.2011

Про необхідність змін існуючої пенсійної системи мова йде вже чимало літ. Переважна більшість українців добре розуміють недолугість і абсурдність діючої зараз моделі. І набагато гірше - суть запропонованих владою змін. Попри доручення прем‘єра Азарова віце-прем‘єру Тігіпку про вимогу широкого обговорення документа, великого розголосу ця подія не набула. Не чути голосу трудових колективів, зборів громадян за місцем проживання… Між тим, ця тема сьогодні є дуже важливою, бо торкається інтересів кожного українця.

ЖІНОЧИЙ ПОГЛЯД  НА РЕФОРМУ
Позаяк обіцяного «широкого обговорення» пенсійної реформи досі немає, тож автор цієї статті провів опитування представниць прекрасної статі передпенсійного віку. Піти на заслужений відпочинок у запропоновані урядом шістдесят років з кількох десятків опитаних погодилася… одна:
- Ну що ж, буду довше молодою…
Ось такий суто жіночий аргумент. Щоправда, у цієї жінки все гаразд з трудовим стажем, більш-менш зі здоров‘ям і посадою. Більше подібного оптимізму зустріти не довелося.
- Руками й ногами я проти того, що пропонує уряд, - відрізала 49-річна Світлана з Солошиного Кобеляцького району. - Є у мене 20 років стажу і більше, знаю точно, ніде не зароблю. Доводиться займатися городництвом, хоч і важка ця справа. А спека як дошкуляє! На все, куди не кинь, потрібні гроші. Ще ж дітей треба вчити. Та й жити якось. Тягти отаку лямку до шістдесяти – це знущання над нами.
- Та вони там що, не бачать, як живуть люди в селах? – запитує 51-річна Валентина з Царичанського району. – Це ж що виходить – бабі і в шістдесят треба тягати корову, щоб вижити? А де ж взяти здоров‘я, хто його дасть? Та молодим у двадцять немає роботи, а хто ж нас і куди візьме в шістдесят? Боже, чи є та справедливість на світі, чи її ніколи в нас і не буде?
Як з‘ясувалося, у «патовій» ситуації в разі можливого підвищення пенсійного віку можуть опинитися не лише домогосподарки.
- Хоч я і працюю «на стільці», та думаю, як би його у свої п‘ятдесят три доробити до п‘ятдесяти п‘яти… - поскаржилася держслужбовець з «мінімалкою» у Петриківці. – Вік є вік, його де-де, а в селі не обдуриш. Як не те, так інше причепиться. Ніколи й гадки не мала, що в 55 можу опинитися і без пенсії, і з таким здоров‘ям…
Так, ніхто не чекав подібного «сюрпризу» від влади. Між тим існуючий дефіцит Пенсійного фонду можна ліквідувати й не в такий неприйнятний для більшості жінок (і чоловіків) спосіб.

БАЙКА ПЕРША:
ІНШОГО ШЛЯХУ – НЕМАЄ
Так вважає нинішній уряд з приводу підвищення пенсійного віку для жінок. Між тим, існує чимало менш болісних шляхів вирішення проблеми. Торік, за даними Національного банку, як стверджує народний депутат Андрій Павловський, з України в офшори вивезено близько 15 мільярдів доларів (у попередні роки – теж). І приблизно таку ж суму «наколядував» наш уряд минулого року в МВФ. Чомусь до легалізації «тіньової» економіки у реформаторів руки не доходять. А ці кошти відразу б оздоровили нашу, а не чужу, промисловість чи сільське господарство. Економісти пропонують ще й запровадити прибутковий податок у межах 10-30 відсотків, а не 15-17, як зараз, що на руку лише багатим. А ще – провести реформу заробітної плати, збільшити її частку у виробленій продукції, як у розвинених країнах. І зменшити відрахування підприємств до ПФ, що виведе значну їх кількість з «тіні». Ці кілька кроків (і не лише вони) суттєво б оздоровили ситуацію щонайперше на ринку праці, а, отже, і у наповненні Пенсійного фонду. Ще одне – досі дивує і найбільший світовий абсурд – різниця у розмірах пенсій, що сягнула… тризначного (!) числа. Щойно громадяни України були шоковані повідомленнями ЗМІ – призначенням 130-тисячної пенсії вчорашньому банкірові, або 175-кратним (!) перевищенням «мінімалки». Цікаво, де живе той Сірко, в якого наші високопосадовці позичають очі, коли «старцюють» на створений у такий єзуїтський спосіб дефіцит Пенсійного фонду?

БАЙКА ДРУГА: НІЧОГО НЕ МОЖНА ЗМІНИТИ
Така думка уряду. Лікарям з учителями роками «гальмувати» сплату комунальних послуг – можна, ветеранів праці змусити оплачувати транспортний збір у вигляді підвищеного акцизу на бензин – дозволяється… То чому ж «захмарні» пенсії не можна наблизити до реалій сьогодення? Навіть Конституція змінюється на догоду політичному моменту! Та «космічні» нарахування можна «приземлити» у правовий спосіб. Відомо, що максимальний розмір зарплати, з якої стягується страховий збір, дорівнює п‘ятнадцяти «мінімалкам», на сьогодні це близько 14 тисяч гривень. А пенсію високопосадовцям обраховують, схоже, зі всієї (!) суми зарплати (з надбавками і т.п.). Інакше максимум сягав би не більше 12 тисяч. Саме ці «ножиці» і дозволяють встановити певну межу. З огляду на фінансову скруту Верховній Раді можна ухвалити декларацію про обмеження зарплат і пенсій. І звернутися до «пенсійних космонавтів» з проханням добровільно приєднатися до неї. Це могли б зробити Президент Янукович і прем‘єр Азаров, працюючі пенсіонери. Мовляв, долучаємось до декларації, обмежуємо себе пенсією, наприклад, у чотири тисячі гривень. Робіть, як ми! Поза сумнівом, подібний крок був би підтриманий суспільством і більшістю адресатів. Є, безперечно, й інші схожі способи, було б бажання… Без нього, певна річ, нічого не зміниш…

БАЙКА ТРЕТЯ: НА 10 ПРАЦЮЮЧИХ - 9 ПЕНСІОНЕРІВ ДО 2020 РОКУ
Сьогодні це і справді так. Але що отак і буде (чи навіть гірше) аж до 2020 року – це міф, за яким зручно ховати власну неспроможність уряду й законотворцям. Насправді саме вони мають створити такі умови, щоб число офіційно працюючих принаймні у півтора рази перевищувало число пенсіонерів. З цього приводу варто згадати про багатющий людський потенціал наших сіл, який до солідарної пенсійної системи долучений вельми слабко…
За даними управлінь Пенсійного фонду, праці й соцзахисту та центру зайнятості Царичанського району, тут налічується близько 15600 працездатних та 8682 пенсіонери. Але працюють (офіційно) лише 4126 осіб та 755 пенсіонерів. Допомогу по безробіттю отримує 660 чоловік, а єдиний соціальний внесок до ПФ сплачують… двоє. Тобто лише 32% працездатних (та ще 8% пенсіонерів) є учасниками солідарної системи. А 68%, або близько 10600 осіб, є резервом, про який не хочуть навіть подумати аж до 2020-го…
Досить схожа картина і в Петриківському районі – з 14035 працездатних мають роботу близько 3100, поза межами району – близько тисячі, 447 осіб перебуває на «біржі». Є 7880 пенсіонерів, з них 898 – працюють. А договори на добровільне пенсійне страхування уклали… теж двоє. Всього сплачують пенсійні внески близько 34% осіб працездатного віку та 11% пенсіонерів. Незайнятого в ПФ населення працездатного віку – 66%, або близько 9260 осіб…
Дещо краща ситуація в Магдалинівському районі – з близько 19 тисяч працездатних з трудовими книжками працюють 7314 чоловік, 90 добровільно сплачують внески, 1010 перебувають на обліку в центрі зайнятості. Тобто офіційно працевлаштовано приблизно 44% працездатних, а 56%, або 10600 осіб є так званим «непрацюючим» населенням. Та ще працює 13% пенсіонерів (1339 із 9935). Неважко підрахувати, що в області число незайнятих обліковуватиметься вже не десятками – сотнями тисяч. В Україні – мільйонами… І це – лише селян.
Як залучити майже дві третини селян працездатного віку до участі в солідарній пенсійній системі? Дуже просто – щонайперше уряду нічого з продуктів харчування не купувати за межами України. Свинину з Росії та Німеччини (навіть попри скандал з діоксином!) возимо, а ця галузь доволі розвинена і у великих господарствах, і в домашніх. Торік у Польщі придбали 250 тисяч тонн яблук (!), а наші люди вимушені куняти обабіч трас зі щедрим власним урожаєм…
По-друге, варто створити прийнятні умови для виробників сільгосппродукції. Відомо, що позаторік Полтавщина була лідером за кількістю зайнятого сільського населення. Тодішній голова облдержадміністрації Валерій Асадчев разом з керівниками районів усіляко сприяли тому, щоб у кожному селі було по 100-200 приватних підприємців з вирощування і переробки сільгосппродукції. Ставки єдиного податку затверджувалися на рівні 60-100 гривень на місяць. З липня минулого року введений ще і єдиний мінімальний соціальний внесок до ПФ. Через це зараз чимало підприємців думає, як «закритися» без його сплати Пенсійному фонду. Хто виграв у такій ситуації? Програв і фонд, і селяни, бо для них сьогодні 326 гривень мінімального внеску на місяць є чималими грошима. Про це свідчить і цифра укладених договорів пенсійного страхування – 94 на три райони… Тож варто знизити цю суму, можливо, зробити внесок іменним у накопичувальній системі, а ще дозволити сплачувати його продукцією (у школи, дитсадки, лікарні і т.п.). Потрібно не забувати перевірене українське гасло «Свій до свого, по своє». На прикладі трьох районів Дніпропетровщини видно, що в селах є значна кількість «несолідарного» населення. І дати йому шанс бути учасником пенсійного страхування задовго до 2020 року – щонайперше завдання уряду. Варто пам‘ятати і про п‘ять мільйонів заробітчан, що поневіряються світами. Бо зараз вони фактично працюють на пенсійні фонди сусідів….

СУТЬ «РЕФОРМ» - ОБМЕЖЕННЯ ПЕНСІЙ
У світі давно існує чимало хороших прикладів винагороди людей на схилі літ за працю. Та в запропонованому до обговорення урядовому законопроекті майже нічого зі світового досвіду немає. Він скоріше нагадує список доволі болісних обмежень. У програшному становищі будуть і селяни. Про те, що підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років багатьом в селах нічого – ні стажу, ні вищої пенсії – не дасть, вже говорилося. Особливо небезпечним є і підвищення мінімального стажу до 30 років для жінок і до 35 років – для чоловіків. Фактично більшість селян у майбутньому не матиме навіть мінімальної пенсії – обмаль стажу. До всього втратиться право на 10 відсотків (за 10 років) надбавки за перероблений стаж. Абсурдною є і пропозиція призначення пенсій лише за даними персоніфікованого обліку з 2000 року. Сьогоднішні пенсійні «абітурієнти» більшість стажу мають до 2000 року (дехто – увесь), тож обраховувати їм пенсію з доробленого (чи «досидженого» вдома) періоду – несправедливо. А прийняття норми про збільшення мінімального стажу для соціальної (50 відсотків мінімальної) пенсії з 5 до 15 років фактично позбавляє значну частину селян права на будь-яку пенсію. Тож про «покращення життя» ні в цьому, ні у перелічених вище випадках не йдеться.
Дещо заспокоюють лише слова прем‘єра Азарова: «Якщо люди не підтримають пенсійну реформу, то ми її і не будемо запроваджувати». Вочевидь не підтримають, ніхто ж не захоче бути ворогом самому собі… Не дивина, що цей законопроект уряд відкликав на доопрацювання.

ПОТРІБЕН ЄДИНИЙ ПЕНСІЙНИЙ ЗАКОН
Сьогодні громадянам України обчислення пенсії проводиться за 25 (!) різними законами. Певні пенсійні преференції існують у багатьох із них. «Про статус народного депутата України», наприклад, дозволяє народним слугам не лише чкурнути на два роки раніше на «заслужений відпочинок», а й пожиттєво (!) зберігає право на транспортне обслуговування, путівки тощо і надає пенсійні пільги… членам їхніх сімей. А навколо колишніх перших осіб аж до скону мусить гарувати цілий штат працівників! Все це – явна несправедливість і зайве навантаження на наш куций бюджет.
Цікавий фаховий погляд на існуючі пенсійні «негаразди» має заввідділу соціальних експертиз Інституту соціології України Юрій Саєнко:
- Найбільшою пенсійною бідою 81 відсоток українців вважає величезний розрив у пенсіях між багатими і бідними. За існуючої моделі 75 відсотків пенсіонерів є бідними людьми. А 65 відсотків громадян переконані, що жодним чином не можуть вплинути на владу при прийнятті нею рішень. В Україні немає діалогу влади з суспільством. Це показало ухвалення Податкового кодексу. Сьогодні існує конфлікт олігархічної влади з населенням. Діє установка - урізати все бідним. Усе робиться з населення, а треба – для населення. Наприклад, запровадити повернення ПДВ пенсіонерам тощо. І необхідний один зрозумілий усім справедливий пенсійний закон.
На жаль, у запропонованій «реформі» про нього – ані слова. А нав‘язувана урядом 12-кратна відмінність у пенсіях викликає великий подив. Та невже фізіологічні, духовні й інші потреби людей на схилі літ настільки різні? Чи не доцільніше було б запровадити трикратне перевищення? Щоб ніхто з пенсіонерів не почувався «бідним родичем» у власній державі і їм було б не соромно, як кажуть, дивитися один одному у вічі? А пропонованими 9 тисячами гривень, з огляду на скруту, можна обмежити зарплату. Бо сьогодні високопосадовці отримують близько тисячі гривень за робочий день, а значна кількість працівників не бачать такої суми й за цілий місяць… Саме звідси «ростуть ноги» найбільшої, за даними науки, пенсійної біди. Тому носитися сьогодні з такими значними відмінностями між «міні» і «максі» уряду, як тому чоловіку з писаною торбою, зовсім не личить.
Ось як Ліна Костенко в «Записках українського самашедшого» таврує «реформаторів»: «Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?»
А формулу єдиного пенсійного закону розробити нескладно. Для цього можна використати діючу. Треба лише з‘ясувати, що в результаті запровадження цієї моделі буде мати народ України. Ось відомий усім дещо покращений зразок. Є у працівника мінімальний діючий трудовий стаж – є і мінімальна пенсія не нижче прожиткового мінімуму, наприклад, тисяча гривень. За перероблені роки стажу застосовується коефіцієнт підвищення від 1 до 2. Тобто за 20 відпрацьованих років – «мінімалка», за 40 і більше – дві. За вищу від середньої отримувану зарплату теж вводиться коефіцієнт від 1 до 2 (перед цим необхідно законодавчо ухвалити і співвідношення між мінімальною і максимальною зарплатами, наприклад, у 5 разів). Тоді «на виході» за такої пенсійної моделі і будемо мати пенсії від однієї до трьох тисяч чи щось подібне. Певно ж, у деталях, з оглядом на існуючі моделі в розвинених державах, її мають розробити і наші науковці. Така зрозуміла схема була б набагато справедливішою і гуманнішою до сьогоднішніх пенсіонерів і, що не менш важливо, надавала б мотивацію до праці молодшим поколінням. Відомий невеселий молодіжний вислів «роби не роби, на старість все одно більше «мінімалки» не буде» довелося б забути.
Чи прислухається влада до цих та інших вимог громадян України, видно буде у березні. У разі, коли – «ні», то настане черга людей не почути владу. І час цей не надто далекий. Прийде, кажуть, коза до воза… От тоді і її можна буде заслати туди, де козам роги правлять.

Григорій ДАВИДЕНКО.