Саме так, або ще кисла ягода, квасниця, називають у народі барбарис. Відомо близько 200 видів цієї рослини. Найбільш поширений і має господарське значення барбарис звичайний.

ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ як плодова, лікарська і декоративна рослина. Плоди споживають свіжими, а також у вигляді варення, желе, напоїв. Кора і коріння містять барвники, які використовують для фарбування вовни у лимонно-жовтий, а шкіри – у червоно-жовтий колір.
У народній медицині ягоди барбарису здавна використовували як жовчо- і сечогінний засіб, а також від цинги і коліту, сухе листя, коріння і кору – при жовтяниці, захворюваннях печінки, нирок, ревматизмі, плевриті, туберкульозі, як заспокійливий і бактерицидний засіб, а також для полоскання від запалення ясен.
Барбарис – чудовий медонос. Мед жовтого забарвлення, має приємний смак.
Рослина декоративна. Добре витримує підстригання. Використовується в бордюрних насадженнях і для створення живоплоту.
Барбарис звичайний - це кущ висотою до 2,5 м, складається з багатьох тонких дугоподібних пониклих буро-сірих пагонів, які несуть на собі численні трійчасті колючки довжиною до 2 см. Суцвіття розвиваються на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовтого кольору зі своєрідним запахом, зібрані в кисті по 10-25 шт., у діаметрі 6-8 мм. Плоди – яскраво-червоні довгасті ягоди масою 0,15-0,35 г з кількома коричневими насінинами. Дозрівають у кінці вегетації, опадають після настання морозів.
Розмножується насінням, живцями, окуліруванням, відсадками, поділом куща. Насіння висівають як навесні (у квітні), так і восени (у жовтні). Восени насіння висівають без попередньої підготовки. А призначене для весняного висіву протягом 90-100 днів тримають у вологому піску при температурі 0-5°С. Глибина загортання 2-3 см. Ділянку зі сходами регулярно розпушують, за необхідності поливають. Сіянці пересаджують на постійне місце через рік-два.
Зелені живці укорінюють у закритому ґрунті при високій вологості повітря. Для цього можна використовувати плівкове укриття. Найкращий термін зеленого живцювання барбарису припадає на другу-третю декади червня. З цією метою відбирають пагони поточного року і нарізають із них живці довжиною 8-15 см, видаляючи на них нижнє листя. Потім їх в’яжуть у пучки і нижніми кінцями занурюють на 2,5-3 см в 0,01-0,015% розчин індолілмасляної кислоти і залишають на ніч. Вранці живці виймають з розчину, промивають водою і висаджують для вкорінення у зволожений субстрат, що представляє собою 3-4-сантиметровий шар суміші піску і торфу, взятих у рівних частинах. І розміщений він не менш ніж на 20-сантиметровому шарі грунтосуміші, яку готують з структурованого ґрунту, перегною, торфу і піску в співвідношенні 1:1:1:0,5.
Садять живці на глибину 2,5-3 см за схемою 7 х 7 см. Після посадки обов‘язково поливають і накривають плівкою або скляною банкою. Коли виросте корінь, рослини поливають не часто, але великою кількістю води. Через 2-3 тижні після вкорінення їх відкривають, спочатку на короткий, а потім на більш тривалий термін. Ще через 2-3 тижні укриття зовсім знімають.
Найкращий термін для живцювання барбарису – друга декада червня.
Найцінніші форми барбарису розмножують щепленням. Хороші результати отримують при літньому щепленні окуліруванням. Техніка окулірування така ж, як і для інших плодових культур. Окулірують сіянці на другий рік після висіву насіння. Кращий термін окулірування – з 1 по 20 серпня.