Кілька місяців тому Європейський Союз, прагнучи підтримати Україну, відкрив для її сільськогосподарської продукції свій ринок. Цей захід планувався як тимчасовий і, швидше за все, міг нагадувати певне тестування: наскільки Європа готова сприйняти наші харчі і чи готові вітчизняні аграрії до гострої конкуренції за «найвищим ґатунком». На жаль, це налагодження партнерських стосунків було ускладнене особливою ситуацією, пов’язаною з агресією щодо України, та міжнародними санкціями, запровадженими, в тому числі, і до сільськогосподарської продукції. Що вдалося зробити за цей час вітчизняним виробникам плодоовочевої продукції, аби облаштувати місце на європейському ринку? Це стало темою розмови з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколою Гриценком.

- Які перспективи на врожай плодоовочевої продукції маємо сьогодні?

- Перспективи доволі оптимістичні. Кажу так, спираючись на безпосереднє спілкування з українськими фермерами. Особливо це стосується овочевої продукції в південному регіоні. Добре вродили й баштанні культури. Тепер головне – все вчасно зібрати і знайти шляхи збуту.

- Що спричинило проблеми збуту плодоовочевої продукції?

- Наведу приклад Херсонської області: це основний виробник овочевої продукції в південному регіоні нашої країни. Він історично був зорієнтований на збут продукції до Криму та до Російської Федерації. Росія нині призупинила закупівлю української сільгосппродукції, в тому числі й плодоовочевої. Крим також вдавався до подібних заходів, зараз постачання частково відновили, але все робиться за досить складними процедурами і не всі фермери хочуть туди їхати. Бо є навіть інформація, що ті, хто повезли продукцію на півострів, не завжди можуть привезти назад гроші, які вторгували. Чи й взагалі повернути свій автотранспорт. Тому фермери досить обережно працюють із Кримом.

- Передбачалося, що втрати від ускладнення відносин з Росією та Кримом компенсуватимуться за рахунок ринку, який відкриває нам Європа. Чи сталося так, як гадалося?

- Питання досить складне. Європа дійсно відкрила нам ринок, дала економічні можливості збуту продукції. І частково Україна користується ними. В першу чергу, це поставка зернових. Практично вже вибрана квота з меду. Але для нас найбільша проблема – це збут плодоовочевої продукції.

Проблеми відчули і польські фермери, бо вони також були зорієнтовані на російський ринок, а він нині закритий для них, тож вони шукають ринки збуту в рамках Європейського Союзу. Разом з тим, ми маємо гарні приклади виходу наших фермерів з овочевою продукцією на ринки країн ЄС і Польщі, зокрема, лише завдяки гарній якості продукції та активізації в пошуку нових каналів та ринків збуту.

Але найголовніша проблема, з якою стикаються вітчизняні аграрії, – це документальне підтвердження безпечності нашої плодоовочевої продукції, тобто, сертифікація її виробництва за міжнародними системами. Щоб запровадити систему сертифікації, потрібен час на впровадження відповідних стандартів виробництва та необхідно вкласти чималі кошти, яких гостро бракує.

- Ви згадали ситуацію, в якій опинилися польські фермери. Однаковою мірою російські санкції торкнулися й французьких, іспанських та інших європейських фермерів.

- Так, у відповідь на санкції ЄС Росія запровадила власні. Зокрема, відмовилася від закупівлі європейської плодоовочевої продукції. Це загалом зачепило інтереси тамтешніх аграріїв, ринки перенасичені плодоовочевою продукцією, ціни знизились. Наприклад, фермери Нідерландів, які традиційно є найбільшими експортерами плодоовочевої продукції, змушені безкоштовно передавати вирощену продукцію в так званий «Харчовий банк» або просто утилізувати. Особливо негативно це позначилося на польських фермерах, садівниках, бо вони активно заповнювали цей сегмент російського ринку. Тепер Польща навіть формує гуманітарний «яблучний» вантаж, аби відправити до Калінінграду і показати свою добру волю.

- Виходить, що європейські ринки знову віддалилися від нас?

- Я б не казав так категорично. Якісна українська плодоовочева продукція користується попитом у Європі, вона збагачує тамтешній асортимент, додає смаків. Хоча, звісно, європейські фермери не зацікавлені поступатися своєю ринковою нішею. Так само важко нам конкурувати цією продукцією і на азійських ринках, де більше сонячного тепла і де вирощують власні непогані врожаї.

Сьогодні ми постачаємо свою продукцію до Білорусі, працюємо з країнами Прибалтики. Звісно, ці ринки більш вузькі, але їхніми можливостями теж треба користуватися. Зрештою, боротьба за ринки збуту – цілком нормальне явище, і я сподіваюся, що українські виробники плодоовочевої продукції зуміють уже найближчим часом заявити про себе.

- Але ж так само були і персики, і дині, і червона ялтинська цибуля. Їх нині значно поменшало.

- Сьогодні можна спостерігати тенденцію, що українські супермаркети почали активніше брати фермерську продукцію, укладати договори на її системне постачання. Вони теж вимагають від фермерів сертифікувати їхню продукцію. І трапляється, навіть самі допомагають у цьому, бо зацікавлені в цій продукції.

У зв’язку із стагнацією ринків збуту, їх зміною постало питання диверсифікації виробництва. Іншим стає асортимент продукції, він розширюється. Приміром, у тих же мережевих магазинах уже частіше можна побачити вітчизняну «зелену продукцію» – різноманітні салати, приправи тощо. Покупці виявляють до них інтерес, відповідно, збільшилася й пропозиція.

Природні умови дозволяють Україні вирощувати ту плодоовочеву продукцію, що користується попитом, але раніше завозилася з інших регіонів, які тепер зупинили це постачання.

- Як допомогти тим сільгоспвиробникам, які з об’єктивних причин втратили ринки збуту своєї продукції?

- На жаль, наразі цим професійно мало хто займається. Обласним, районним департаментам агропромислового розвитку не до цього, нині вони переймаються іншими проблемами.

Щоправда, в окремих регіонах є консультаційні служби. Також активізували роботу регіональні інститути агропромислового виробництва. Сьогодні вони проводять семінари, навчання із фермерами, пропонують їм альтернативні напрями діяльності, в першу чергу, орієнтують їх на виробництво ягідної продукції. Вона більш трудомістка, але тут можна отримати більший зиск з одиниці площі в порівнянні з овочевими культурами. Це, до речі, один із елементів диверсифікації виробництва, насамперед, малоземельних фермерів.

- Тривалий час Проект «АгроІнвест» докладав чимало зусиль для налагодження організації збуту сільгосппродукції. Йдеться про створення торговельних майданчиків для оптових ринків. Наскільки це питання є актуальним з огляду на ситуацію, що склалася?

- Напрацювання, що були зроблені «АгроІнвестом», нині дають позитивні результати. Ми активно працювали в регіонах. Скажімо, на півдні сприяли створенню фермерських ринків, тепер вони є активними майданчиками. Цьогоріч ми пішли далі: почали надавати допомогу фермерам у налагодженні зв’язків із оптовими ринками. Зокрема, досить активно залучаємо фермерів до співпраці з оптовим ринком сільськогосподарської продукції «Шувар» у Львові, який має інструменти, має фахівців, має досвід експорту плодоовочевої продукції, представництва на європейських оптових ринках та широку мережу збуту в Україні.

Ми організували декілька навчальних поїздок груп фермерів з Херсонської, Запорізької областей, зараз готуються групи з Дніпропетровської, Одеської та Чернігівської областей на цей ринок для вивчення досвіду та встановлення прямих контактів. І навіть під час навчальних поїздок ними були укладені попередні угоди з ринком на дистанційну торгівлю. Це на сьогодні для наших фермерів нова форма збуту продукції, коли фермер відправляє машину з продукцією і може дистанційно відслідковувати та коригувати її збут торговими агентами ринку «Шувар», які мають досвід чи то просувати її на Захід, чи сприяти у збуті в західних регіонах України.

Ми вбачали своє завдання в тому, аби навчити фермерів готувати партії продукції, фасувати її, пакувати і рухати далі, за межі України. Сьогодні за допомогою фахівців така робота активно здійснюється.

- Відомо, що окремим фермерам чи селянам вийти із своєю продукцією на організований ринок складно. Як можна вирішити цю проблему?

- Сьогодні дрібні виробники – особисті селянські господарства самотужки не можуть вийти на ринки збуту, в тому числі, й на внутрішні, бо не можуть сертифікувати свою продукцію. Але можуть це зробити через механізм об’єднання в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, вироблення загальних правил вирощування продукції, її пакування, фасування.

Маємо приклад, коли за підтримки Проекту «АгроІнвест» в одному із сіл Херсонської області більше сотні особистих селянських господарств, які спеціалізуються на вирощуванні баштанних культур, об’єдналися в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, запровадили однакову технологію вирощування, створили невеликий логістичний пункт охолодження та передпродажної підготовки продукції. І, як результат, зуміли вийти на експорт своєї продукції до країн ЄС. У такий спосіб уже в цьому сезоні поставили близько 800 тонн динь. Попри те, що дині постачають Італія, Франція, інші країни, наша продукція виявилася затребуваною. Такий досвід треба обов’язково враховувати та поширювати.

Цього року ми теж провели серію семінарів для дрібних виробників щодо впровадження основ системи НАССР з управління безпечністю харчової продукції. Європейські, світові виробники сільськогосподарської продукції її беззастережно дотримуються. І якщо ми хочемо долучитися до них, теж маємо сповідувати ці принципи.

- Які організаційні, структурні, правові заходи треба вжити, аби опанувати зовнішні ринки та зміцнитися на внутрішніх?

- Треба зважити, що левову частку плодоовочевої продукції в Україні виробляють дрібні виробники - особисті селянські господарства, які фактично не мають жодного юридичного статусу. Тому основне завдання – організаційно сприяти їх згуртуванню в об’єднання виробників продукції на кшталт європейських для спільної роботи, прогнозування та планування виробництва, асортименту продукції, її обсягів, а також пошуку ринків.

У рамках таких об’єднань можна дбати про навчання виробників, їх консультування, про диверсифікацію їхнього виробництва. І найголовніше – про сертифікацію продукції. Йдеться про впровадження міжнародної системи сертифікації і виробництва сільськогосподарської продукції Global GAP, яка ґрунтується на вимогах НАССР. Без цього ми на жодні ринки системно не вийдемо.

Якщо ми дбаємо про розвиток галузі плодоовочівництва, то маємо зміцнювати й позиції на внутрішньому ринку. Останнім часом в Україні призупинено розвиток системи інфраструктури аграрного ринку, системи оптових ринків – регіональних, місцевих, фермерських. Будуються лише ті ринки, які були започатковані й супроводжуються Проектом «АгроІнвест», та й то є проблеми із залученням інвестицій до цих проектів.

На нашу думку, комплексне вирішення питання розвитку системи інфраструктури аграрного ринку є запорукою розвитку аграрного сектора в Україні. Більш активною має бути й підтримка з боку держави, уряд повинен всерйоз дбати про розвиток цієї інфраструктури, сприяти залученню інвестицій.

За сприяння «АгроІнвесту» розроблене техніко-економічне обґрунтування проекту «Зелені ринки – створення мережі регіональних оптових продовольчих ринків». Його реалізація дозволить комплексно вирішити проблему збуту сільськогосподарської продукції по всій країні.

Сьогодні підготовлений проект закону щодо системного підходу до розбудови інфраструктури аграрного ринку. Його ухвалення сприятиме запровадженню європейських принципів роботи української галузі плодоовочівництва і всього сільського господарства. Сподіваюся, що ухвалення цього закону не забариться, адже це дасть значний поштовх для розвитку однієї з ключових галузей економіки України.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань.