Ось, наприклад, 17 жовтня 1996 року газета розповідала, з яким розмахом тоді ще генеральний директор агрофірми «Наукова» Микола Агафонов відзначав у господарстві «День праці» та вшановував доярок, трактористів, водіїв. Тоді прості робітники за свій тяжкий труд отримували машини, мотоцикли, холодильники, телевізори, путівки на відпочинок в Об’єднані Арабські Емірати. А ще згадую, яку якісну продукцію виробляв Дніпродзержинський молочний завод агрофірми «Наукова»: різноманітні йогурти «Корона» з фруктовими наповнювачами, ряжанку, кефір, молоко, сметану. Все це можна було купити у Петропавлівці, Дніпрі. Де все те поділося?

До написання листа мене спонукала інформація у минулому номері «Сільських новин», в якій розповідалося, що «з 19 грудня 2021 року в Україні має запрацювати програма видачі 1000 грн. вакцинованим громадянам. Проте, отримані гроші витратити буде непросто, адже готівкою на руки отримати цю суму буде неможливо. Ці гроші можна витратити лише на певний перелік послуг у таких сферах: культура, подорожі та спорт. 1000 гривень, яку даватимуть за вакцинацію, можна буде витратити на подорожі в межах України, квитки до кінотеатрів, театрів, музеїв, концертних залів, виставкових центрів чи масових заходів, послуг у спортзалах чи фітнес-клубах, басейнах».

У необхідності вакцинування мене переконали діти та важка ситуація з ковідом в Україні, де померло від цієї напасті вже понад 90 тисяч людей. Чесно кажучи, ніколи в житті не сподівалася на лотерейний виграш. Ось і зараз думаю: що це за віртуальна тисяча і для кого вона? Чому в уряді не можуть зрозуміти одну річ: нічого у бідній країні не може даватися просто так. Чи хтось подумав, коли заявляв про те, що кожен, хто отримає два щеплення, отримає від держави тисячу гривень через додаток «Дія». По-перше, у мене, як і в більшості моїх ровесників немає смартфонів, оскільки користуємося звичайними кнопковими телефонами. По-друге – про які кінотеатри, театри, музеї, басейни ми говоримо, коли з нашого маленького села навіть до районного центру, який тепер перенесли до Синельниково, ми не виїжджаємо вже близько року. 

А в обласному центрі нам і поготів робити нічого.

Тож єдиний вихід – чекати мені та моїм 80-річним немолодим ровесникам, коли у нашому селі збудують басейн, кінотеатр та театр. Але до того часу, мабуть, програма з виплати віртуальної тисячі завершиться. 

А чи не краще було в цю тисячу направити на придбання ліків. Вони і мені, і моїм немолодим ровесницям дуже потрібні. А ви як думаєте?