Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Коли в селі буде краще жити?


08.05.2014

Без перебільшення можна стверджувати, що життя іде вперед, а українські села переважно не встигають за цією ходою. Останні роки вони були мов огорнуті пеленою «регіонального» забуття. Навіть податок на дороги, які сплачують водії, через акциз на бензин почали стягувати зі всіх поспіль, і ветеранів. Та лише вряди-годи «капає» щось з нього на сільські дороги…

Коли ж сільські проблеми будь-де розглядати прискіпливіше, то здебільшого вони однаковісінькі - відсутність роботи, фінансових умов для заняття городництвом, тваринництвом, садівництвом тощо. Теж саме «мають» і жителі Березнуватівки Солонянського району, батьківщини Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна. Це з’ясувалося в день відкриття йому пам’ятної дошки у спільній розмові селян з народним депутатом Іваном Кириленком. Були названі і чимало місцевих проблем. Зокрема, говорить ветеран праці Валентина Ігнатченко:
- Немає автобусного сполучення з Солоним, до якого 50 кілометрів, нікуди звідси не поїдеш. Ще одна болячка - немає жодної аптеки на території усієї сільської ради, а це кілька сіл… Навіть книжечки для оплати за електроенергію припинили видавати, доводиться купувати самим в друкарні, знову треба їхати в райцентр, а чим? А коли платиш на пошті за кіловати, то стягують одну гривню вісімдесят копійок, бо немає договору у «Дніпрообленерго» з «Укрпоштою». Сума наче й невелика, як і за абонентську книжечку, але ж такі побори – на кожному кроці! Доки, скажіть, це триватиме? До кого вже ми не зверталися з усіма цими питаннями – всі лише обіцяють, та діла ніхто не робить. Маю і особистий приклад «піклування» - як мати п’ятьох дітей, подала документи через Солонянський райсоцзабез на присвоєння звання «Мати-героїня». Коли не спитаю там, чи скоро буде відповідь, кажуть, що документи досі на підписі в Президента. І так вже три роки…
Певно ж, колишньому нашому «гаранту» за невтомним збиранням коштовностей, будівництвом маєтків та іншими забаганками так і не дійшли руки до розгляду поданих паперів багатодітної матері. Менші за рангом державні слуги, вочевидь, за прикладом «верховного» означеними проблемами громади теж не переймалися. І це ще далеко не повний перелік проблем Солонянщини. Про них розповідає офіційно непрацюючий Микола Різник:
- Я доїздився на роботу до міста до того, що не стало і грошей на проїзд… Виростили вдома бика, та за нього лише по вісім гривень за кілограм дають. Та хіба ця ціна відповідає сьогоднішнім реаліям? Все через те, що з-за кордону пруть, аж синіють, в Україну чуже штучне м’ясо, наше ж, вирощене без добавок, не хочуть брати. Чому – немає відповіді. От і викручуйся в таких умовах – з одного боку уряд вимагає від селянина заробити собі для пенсії трудовий стаж, а з іншого не дає гарантованої можливості працювати з прибутком у присадибному господарстві. Раніше були в селі ковбасний завод і сирзавод, прекрасну давали продукцію. Та їх порозвалювали як непотріб, а люди ж мали там роботу! І винних за це, як і скрізь, катма. Тепер вночі їдеш селом, як лісом, – ніде жодної лампочки немає. А всі землі за селом обробляються, можна було б це діло якось організувати, як у людей.
Так, було б лише бажання – орендарі землі, поза сумнівом, не відмовляться допомогти селянам в освітленні хоча б головних вулиць сіл. Але ж місцева влада має дієво втілювати в життя цю й інші ініціативи. За деякі пропозиції виборців Іван Кириленко щиро дякував і обіцяв доповісти про них уряду. Зокрема про вимогу обов’язкового надання безвідсоткових кредитів селянам на негайну заміну в приватних оселях усіх застарілих, енерговитратних газових котлів. Це дасть в масштабах України економію біля двох мільярдів кубів газу щороку. Цю давню, вельми слушну ідею з енергозбереження «Сільські новини» вже неодноразово озвучували, її тепер як ніколи треба одразу втілити в життя. Про інші, які теж давно на часі, депутат сказав таке:
- Встановлення єдиного пенсійного закону для всіх категорій працівників лише з 5-кратним перевищенням максимальної пенсії стосовно мінімальної Верховна Рада як конституційну норму введе наближено до осені. Зараз працюємо над першочерговим, необхідним для дієвого реагування на військову агресію Росії. Будемо робити все, щоб селяни відчули справжню турботу про себе. У Дніпропетровську сприятиму у вирішенні березнуватівських місцевих проблем. Насамкінець Іван Кириленко, який особисто знає багатьох солонянців, записав найголовніші побажання і пообіцяв перевірити долю документів Валентини Ігнатченко. А одинадцятикласнику Березнуватівської ЗОШ Роману Попову – відновити роботу ковбасного заводу. Бо про це Роман попрохав політика кілька разів, причому рядками гарного вірша про рідну Березнуватівку, якого неможливо забути:
Село чарівне, кращого не знаю,
Йому би славитись і процвітать,
Але шкода – заводу тут немає,
І ніде нашим людям працювать…
Вони б змогли поставити рекорди,
Нових вершин у світі досягти,
І лиш тоді сказали б ми всі гордо
Що народились тут і я, і ти.
А сіл таких навколо – та мільйони!
І їх усіх чекає забуття,
Не вірте у фальшивії шаблони
Про безтурботність нашого життя.
Тож депутати, всі, запам’ятайте –
Багато нині є у нас турбот,
Та стало б краще всім в державі жити,
Якби у нас звели один завод…
Важко краще сказати одному про те, що болить усім. Роман Попов і березнуватівська молодь мріє про роботу і краще життя не десь, а вдома, у своїй вільній країні. Саме за це віддав своє життя їхній земляк Сергій Нігоян.

Григорій УКРАЇНЕЦЬ.