Поточний № 20 (1258)

24.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Коли ж в Україні буде один для всіх закон?


12.01.2011

Уже чимало літ різні претенденти на владу в Україні переконують нас у тому, що саме вони забезпечать рівність закону для усього посполитого (і не лише) люду. Насправді ж сільській інтелігенції повірити в подібне доволі нелегко. Бо своє визначене законом право користування житлом з опаленням та освітленням їм досі доводиться відстоювати в… суді.

ВОСЕНИ минулого року Царичанський районний суд завершив розгляд восьми позовів ВАТ «Дніпропетровськгаз» до вчителів району з проханням стягти з них кошти за використаний впродовж останніх трьох років природний газ. У всіх восьми справах суд відмовив газівникам у задоволенні позову. На підставі того, що п. 3 «Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ…», затвердженого постановою КМУ від 31 березня 2003 р. за № 246, передбачає, що пільги педагогічним, медичним і фармацевтичним працівникам та працівникам культури надаються щомісяця шляхом зменшення плати за користування житлом з опаленням та освітленням. Що ж, цілком зрозуміле кожному положення, яке не дозволяє його трактувати двозначно… Колись все і відбувалося саме так. 
І було б так само й надалі. Якби ж не український уряд… Саме з його подачі Верховна Рада 2005 року ввела в Держбюджеті обмеження величини доходу працівника, який давав право на отримання компослуг, податковою соціальною пільгою. І розмір її своєю постановою № 530 від 28.05.2008 р. Кабмін визначив у 900 гривень. Тобто переважна більшість працюючих має втішатися тим, що отримує дещо більше визначеної суми, яку на сьогодні навіть «мінімалка» переросла… Відтоді сільська інтелігенція й опинилась у доволі невизначеному стані - один закон гарантує компослуги, інший (Держбюджет, ухвалений опісля) - позбавляє їх… І хоча Конституційний суд України ще 9 липня 2007 року своїм рішенням вирішив спір і визнав неконституційними положення Держбюджету, що обмежують права вчителів, медиків, працівників культури, виконують його… не всі органи влади. На додачу КСУ ще й зазначив, що рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юриспруденції при розгляді ними позовів.
Дивина, та й годі. Ось як коментують ситуацію люди, кому довелося відстоювати визначене законом право у суді.
Лілія Лісова, керівник гуртка Царичанської станції юннатів:
- У нас, сільських вчителів, є лише одне право - право на безоплатні компослуги. І те забирають… У більшості міст України, зауважу, вчителям надають доплату з міських бюджетів, бо розуміють важливість цієї праці. А в нас у вересні прийшли в район працювати п‘ятеро молодих педагогів, до Нового року залишилося лише двоє… Бо ніхто їм ні житла, ні компослуг не дає. Та ще й Царичанське управління експлуатації газового господарства занадто запопадливо ставиться до своїх обов‘язків. Наприклад, після другого виграного мною суду в жовтні 2010 року управління прислало до мого двору… три виробничі автомобілі (!) з юристом, двома міліціонерами, слюсарями… І з вимогою: «Плати за газ!» Люди добрі, та для вас що, рішення суду не має ніякого значення? Що це в нас робиться – держава допомагає в організації «наїздів», ігноруючи суд?
Прикро, що й досі абсолютно безкарно проходять подібні «психологічні атаки» на сівачів розумного, доброго, вічного. «Сільські новини» вже звертали увагу на схожі порушення прав людини і працівника. Колись видатний педагог А.Дістервег справедливо зазначив: «Хто бажає, щоб народ був щасливий і виховувався успішно, той повинен визнати як першу і неминучу умову досягнення цієї мети виховання й освіту вчителів, а також таке їх становище, що відповідало б їхньому важливому обов‘язку». Не так у нас - на словах, на папері розуміння важливості місії вчителя начебто є. На ділі - видно, яке саме…
Людмила Векленко, вчитель математики і фізики Китайгородської ЗОШ:
- Наприкінці жовтня Царичанський районний суд визнав незаконними претензії газового господарства щодо сплати мною вартості використаного в межах норми природного газу. Але ж воно… продовжує виставляти мені «заборгованість» із запитанням: «Коли за Вас погасять борги?» Але ж це - не наше питання. Цим займається райсоцзабез, а списки працівників подає райво. До всього у нас не соціальна пільга, як стверджує Кабмін, у нас - державні гарантії, визначені ст. 53 Конституції України і ст. 57 Закону України «Про освіту».
Анатолій Білокінь, директор Царичанського районного музею:
- Вважаю, що уряд просто грається з сільською інтелігенцією, мов кішка з мишкою. Ось подивіться. Є два рішення Конституційного суду. Одне - щодо незаконності застосування Держбюджетом «податкової соціальної пільги» при наданні компослуг. Друге - щодо неможливості обмежень надвисоких пенсій. Про перше наш уряд чомусь «забуває», постанова № 530 і досі діє. А рішення про виплату надвисоких пенсій виконується свято. Про це навіть у проекті пенсійної реформи є окремий пункт.
Отака вона, правда нашого життя. Вчителям, лікарям, працівникам культури потрібні надзусилля, щоб виправити, немов у вовка із зубів вирвати, законне право на компослуги. А високопосадовцям безмежний пенсійний «космос» - гарантований окремим рядком… Мимоволі пригадується відомий вислів Олександра Перлюка: «Вони так служать Вітчизні, що народу вже нічого не залишилося». І будуть служити й далі, будьте певні, доки ми всі будемо в той чи інший спосіб погоджуватися на подібну «службу».
Що ж буде надалі із законними правами сільської інтелігенції на житло та компослуги? Чи й цьогоріч їй доведеться місяцями оббивати пороги в судах в очікуванні… підтвердження норм діючих професійних законів?
Ось що повідомила редакції завідувачка соціально-економічного відділу Дніпропетровського обкому працівників освіти Надія Зуяк:
- Баталії щодо компослуг тривають уже шість років… За цей час ми провели чимало зустрічей, нарад з Дніпропетровською облдержадміністрацією, «Дніпрообленерго», ВАТ «Дніпропетровськгаз», облсоцзабезом тощо. Наш центральний комітет профспілки виходить на уряд України. На сьогодні в чинному законодавстві відсутні обмеження щодо надання компослуг сільським педагогам. Є рішення Конституційного суду на їхню користь, але зміни до законодавства не внесені, уряд досі не скасував відому постанову № 530. Наша профспілка буде докладати всіх зусиль, щоб усі працюючі педагоги нарешті отримали компослуги. Навіть одразу по війні їх надавали. А тоді були не кращі часи, ніж зараз. Кошти на них можна знайти за рахунок обмежень різних заходів, святкувань тощо. Адже вчителі забезпечують життєдіяльність сіл, а отже й роботу аграрного сектору економіки, найуспішнішого в Україні. Їхня праця, поза сумнівом, дуже важлива для держави, вона має бути забезпечена, як вимагає законодавство.
На думку автора цих рядків, сільській інтелігенції право на безоплатні комунальні послуги надається не лише тому, щоб у неї не виникало сумнівів у правильності обраного шляху і бажання влаштуватися в інше місце. Значна, невидима частина підготовчої професійної роботи виконується вдома, а для неї потрібні і світло, й тепло. Тож про тривале відстоювання своїх професійних прав педагогами у суді суспільству необхідно знати. Бо це є аномалією, своєрідним ляпасом усій українській спільноті, завданій її численними «слугами». Можливо, з цих судів і почнеться становлення вкрай необхідного Україні громадянського суспільства. Символічно, що першими на цьому тернистому шляху йдуть представники найшанованішої і найнеобхіднішої професії – учителі. Мабуть, аж наприкінці цієї дороги, яку маємо пройти всі разом і прибрати з неї численні подвійні стандарти й недолугості існуючих законів, можна буде сказати: «В Україні - один для всіх закон».

Григорій ДАВИДЕНКО.